Американський тренер Денніс Люкенс, який раніше очолював херсонський «Кристал», висловив свою думку щодо зрадника України Анатолія Тимощука.
Денніс Люкенс— Я сприймаю людей як особистостей, незалежно від їхнього кольору шкіри та національності. Я намагаюся не ненавидіти людей. Але, коли я жив у Миколаєві і Росія бомбила наше місто, мені було дуже важко стриматись, щоб не відчувати ненависть до росіян.
У мене є близький друг, український солдат. 15 місяців тому росіяни захопили його в полон. В іншого мого друга родина загинула від російської ракети. Тому мені дуже важко не ненавидіти росіян. Однак ми всі розуміємо, що ця війна почалася і продовжується через одну людину на ім’я Путін та людей, які його оточують. Звичайно, я засуджую незаконне вторгнення та окупацію суверенної України, країни, яку я люблю, і де народився та виріс мій син.
— Як ви ставитесь до того, що після початку повномасштабного вторгнення Тимощук залишився працювати у Росії?
— Ну, це інша ситуація, оскільки Тимощук і до війни був у Росії, грав за «Зеніт». У нього російська дружина і російські діти. Відносини між Росією та Україною були хорошими до війни. Війна застала його там. Що він мав робити? Вийти на вулицю і протестувати проти Путіна? Його б одразу заарештували і посадили до в’язниці.
Наскільки я розумію, Тимощук вже виїхав з Росії і живе в іншій країні. Ми з ним товаришуємо, але не близько. Я спілкувався з ним кілька днів тому. Він опинився в дуже складній ситуації. Я бажаю йому тільки добра. Він втратив все в Україні, репутацію та свої регалії, і, як я розумію, залишив все в Росії. Я не хотів би опинитись на його місці. Він казав мені, що він українець і любить Україну.
Я навіть намагався допомогти виїхати йому з сім’єю до Ірландії. Він сказав мені, що хоче виїхати з Росії. Він застряг в РФ ще до війни і не міг висловитися через страх бути заарештованим і засудженим до 15 років ув’язнення.
— Чому він зараз публічно не засуджує війну і не вибачається перед українцями за свою помилку? Ярослав Ракицький також грав за «Зеніт», але 24 лютого покинув Росію і засудив агресію. Тимощук цього не зробив. Тому ми, українці, не розуміємо його позицію і не можемо пробачити.
— Я не можу читати думки Тимощука. Я не можу назвати його близьким другом, бо ніколи не сидів і не пив з ним навіть кави. Чи був він неправий, що залишився в Росії? Так, однозначно.
Він попросив мене допомогти йому з сім’єю виїхати до Ірландії, і я подумав, що він хоче організувати прес-конференцію, на якій засудить війну і очистить своє ім’я. Але у підсумку він не приїхав. Будь ласка, не перетворюйте наше інтерв’ю на політичні дебати. Можливо, у мене немає української крові, але я люблю Україну, мій син українець. Я засуджую Росію і всі дії її лідерів. Я засуджую всіх росіян за мовчання.
Я футбольний тренер, який втратив свій будинок, все своє майно, автомобіль і своє прекрасне життя в Україні. Я зараз тримаю на руках свого 9-річного сина, який плаче, сумуючи за своєю країною і всім, що він залишив позаду.
— У «Кристалі» виступав вінгер Віктор Мартян, який після початку війни змінив бутси на автомат і вступив до лав ЗСУ. Як ви вважаєте, футболісти повинні йти в армію?
— Я ніколи в житті нікому не кланявся. Проте я вклоняюся всім українським воїнам, які захищають свою та мого сина батьківщину.
Звичайно, хотілося б, щоб футболістам не доводилося воювати. Я взагалі хотів би, щоб не було війни. Але війна йде, тому всі здорові чоловіки повинні захищати батьківщину, тут нічого не поробиш. Звичайно, мені легко це сказати, сидячи тут, в США. Але кожного разу, коли я бачу новини про загибель молодих українських воїнів, у мене навертаються сльози.
Андрій ПІСКУН
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
