Вихованець київського «Динамо», а нині захисник житомирського «Полісся» Сергій Чоботенко пригадав свої часи в столичному клубі.
Сергій Чоботенко— Свій футбольний шлях ви розпочали у рідному Запоріжжі. Як це було?
— Я взагалі, мабуть, більше шансів мав стати не футболістом, а гандболістом. Бо у мене за лінією батька уся сім’я — це гандболісти. І дідусь, і бабуся, і хрещений, і його дружина, і батько, який через травму рано завершив спортивну кар’єру, займалися саме цим видом спорту. В місті була на той момент топ-команда ЗТР, за яку виступало багато гравців збірної України.
Наскільки я пам’ятаю, у гандбол дітей приводили з десяти років. Однак батьки бачили, що в мене було дуже багато енергії, і мене треба було вже раніше кудись віддавати. Так я у шість років потрапив до академії запорізького «Металурга», де був до 2012 року.
— У 15 років ви перейшли до академії «Динамо». Хто вас придивився?
— Ми із нашим роком «Металурга» вийшли у фінальну частину ДЮФЛУ, і після одного з матчів до мене підійшов представник «Динамо» та запропонував перейти до них. Паралельно в мене було запрошення й від «Шахтаря». Проте я вибрав все ж таки киян. Чомусь тоді душа лежала саме до «Динамо».
— Хто в академії «Динамо» найбільше виділявся серед ваших однолітків?
— В нас була дуже сильна команда. Багато футболістів 1997 року зараз грають на високому рівні: Віктор Циганков, Богдан Михайличенко, Володимир Шепелєв, Володимир Маханьков, Олексій Щебетун, який також перейшов разом зі мною з Металурга, Єгор Назарина, Денис Костишин, Саня Тимчик, Ростислав Тарануха.
Окрім того, що команда була майстерна, в нас ще й склався хороший колектив, що також відігравало велику роль у наших успіхах. Ми й досі підтримуємо зв’язок, зустрічаємося, спілкуємося.
— Циганков був найбільшим талантом?
— Так. Циганкова забрали тренуватися із 1996 роком, бо нашу команду він переріс на той момент. Так возив, що треба було ускладнити йому умови. Вже у підлітковому віці було видно його талант, і не випадково він зараз виступає у топ-чемпіонаті.
— Циганкову першому з вашої команди запропонували контракт з основою?
— Так. Спочатку йому, а трішки пізніше — Михайличенку, якого у 18 чи 19 років за Сергія Реброва забрали у першу команду.
— Тимчик вже в академії вирізнявся своїми швидкісними даними?
— Та Саня біг, не торкаючись трави, по повітрю. Міг наздогнати будь-кого.
— В структурі «Динамо» ви попрацювали під керівництвом Вісенте Гомеса, який зараз є асистентом головного тренера національної збірної України Сергія Реброва, та Унаї Мельгоси — головного тренера нашої «молодіжки». Які спогади про роботу із цими іспанськими фахівцями?
— Сказати, що почерпнув від них багато — це нічого не сказати. Коли вони приїхали до нас та почали тренувати — це був інший світ.
Вони живуть цим процесом, завжди емоційні. Дуже багато приділяли уваги деталям, вчили думати на футбольному полі, аналізувати, сканувати простір. Усе було відпрацьоване до автоматизму. Навіть на розминці робили вправи, які наближені до гри. Була певна структура, і від футболістів вимагали її дотримуватися.
— У 2015 році ви потрапили в дубль «Динамо». Які зарплати там були?
— Мені вистачало, був щасливий битись за емблему.
— До тренувань з основою вас підтягували?
— Так. За Сергія Реброва багато кого підтягували і я не виключення. Навіть три товариські зустрічі зіграв. Це був дуже корисний досвід для мене у тому віці. Тренування із найкращими футболістами дали мені впевненість на майбутнє.
— Із Ребровим у вас було якесь особисте спілкування?
— У ті часи особливо ні, а ось пару місяців тому він приїздив на базу «Полісся», і ми із ним трохи поспілкувалися та позгадували минуле. Приємно було його побачити.
— Ви Реброву натякнули, що вже пора вас до національної збірної України викликати?
— Я натякаю своєю грою та роблю усе від себе залежне, аби привернути увагу тренерського штабу збірної. У мене є амбіції виступати за голову команду країни.
— Хто в основі «Динамо» на вас справив найбільше враження?
— Ой, тоді було багато топ-гравців. Безпосередньо на моїй позиції виступали Євген Хачеріді, Александр Драгович та Домагой Віда. Уся трійка дуже сильна. Вони різні, але в кожного можна було щось взяти. Хачеріді добре грав головою, позиційно та у єдиноборствах. Драгович у боротьбі нікому не поступався. Також мені подобалося, як Віда грав головою.
За «Динамо» тоді також грали такі майстри як Андрій Ярмоленко, Джермейн Ленс.
У Ярмоленка техніка була на найвищому рівні, міг будь-кого обіграти один в один. Удар в цього також хороший. Запам’яталося також, що він підходив до мене неодноразово та щось підказував як молодому гравцю.
— Як зіркові легіонери ставилися до молодих українців?
— Нормально. Зверхнього ставлення не було. Пам’ятаю, Мігел Велозу постійно займався у тренажерній залі. Коли не зайдеш, він там. Мабуть, і вночі його у тренажерці можна було знайти. Він вразив мене в плані професійності та ставленням до свого тіла. Також був майстром стандартів та регулярно відпрацьовував виконання штрафних ударів.
— По стандартах Велозу був номером один?
— Ще Сергій Рибалка добре виконував. Ось вони вдвох мені запам’яталися в цьому компоненті.
— Наскільки особисто ви були близьким до того, аби вже повноцінно грати в першій команді «Динамо»?
— Шанси в мене були. Наскільки був близьким я не можу сказати. На той час досить багато молоді підтягували. Я мав бажання та амбіції грати за «Динамо».
— Через це ще більше питань викликає ваш трансфер до «Шахтаря» влітку 2017 році. Були чутки про те, що нібито проблеми в «Динамо» у вас розпочалися після того, як вас агент почав переманювати до «Шахтаря».
— Ні, такого взагалі не було. У «Динамо» за іспанців я мав стабільну ігрову практику. Взагалі предметні розмови про «Шахтар» розпочалися лише десь через місяць після того, як я пішов з «Динамо».
— Що тоді стало причиною вашого різкого відходу з «Динамо»?
— Відповім так: пішли іспанці. А далі вже сталося як сталося. У мене влітку як раз сплила угода із «Динамо». Тому іспанці пішли і я разом із ними.
— Фінансовий фактор мав значення?
— Гроші я ніколи не ставив на перший план. Для мене у пріоритеті особистий розвиток. Я, якщо навіть насиплють грошей, не піду в команду, яка взагалі не подобається мені по стилю, структурі та побудові. Це вже після 30 років можна поїхати в Саудівську Аравію, чи на той момент Китай. Коли тобі 20 років, то гроші в тебе на десятому плані.
— Яка команда у ті часи була сильніше: «Динамо» чи «Шахтар»?
— Я виступав за команду U-21 «Шахтаря», а до основи залучався лише декілька разів у періоди міжнародних пауз. Не можу сказати, що рівень «Динамо» та Шахтаря на той момент сильно відрізнявся. Можливо, «гірники» були більш технічними, бо там грала купа бразильців.
— Де вам було комфортніше в плані атмосфери?
— Я в «Шахтарі» провів лише один сезон, а в «Динамо» шість-сім років. У Києві я мав багато друзів та в нас був топовий колектив. Тому, звичайно, по атмосфері було приємніше у «Динамо». Біло-сині назавжди у моєму серці.
Дмитро Вєнков
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар