Вихованець київського «Динамо» та новачок литовського «Жальгіріса» Мирослав Мазур розповів про свій новий клуб, про шведський «Естерсунд», у якому він провів два роки, а також відповів на ряд запитань стосовно теми «Динамо».
Мирослав Мазур— Мирославе, чому ви обрали саме «Жальгіріс»?
— Я сказав агенту, що хочу рости та йти на новий рівень. У мене було кілька варіантів, але до конкретики ми дійшли саме із «Жальгірісом». Ця команда гратиме в єврокубках, мені це цікаво. Зараз проходжу медогляд.
— 12 січня вранці я заходив на вашу сторінку Transfermarkt, там було вказано, що ви вільний агент без команди. Ви вже на контракті?
— Я пішов з «Естерсунда», підписав попередній контракт із «Жальгірісом», 11 січня ввечері прилетів до Литви. Після медогляду підписую другу частину контракту.
— «Жальгіріс» посів друге місце у чемпіонаті. До якого турніру потрапляє команда?
— До Ліги конференцій.
— У шведському клубі ви були капітаном?
— Я був третім капітаном. В «Естерсунді» був основний капітан, і два, скажімо так — заступники.
— Що це передбачало?
— Не те, щоб щось особливе. Капітани спілкуються спочатку з командою, а потім доносять спільну думку до тренера, якщо є така потреба. Повідомляємо тренера про травми футболістів. Перед грою налаштовуємо, коли говоримо щось усій команді. Заводимо команду.
— В «Естерсунді» дуже багато легіонерів. Робоча мова всередині команди була англійською?
— Так. Коли приїхав у березні 2022 року, було трохи важко спочатку. Але моїм найкращим другом у команді став англійський воротар, уродженець «Ліверпуля» Ендрю Міллс. Він дуже допоміг мені із практикою. Коли я їхав він сказав мені: «Твоя англійська тоді і зараз — це дві різні речі».
— Ви вже можете дати післяматчевий коментар для преси іноземною мовою?
— Так. У Швеції ти, якщо добре, наприклад, провів перший тайм, у перерві або після гри дають навушники та мікрофон, і ти даєш інтерв’ю. Зараз уже спокійно спілкуюсь. І в Литві вже теж доводилося спілкуватися англійською.
— Яка робоча мова у «Жальгірісі»?
— Тренер Володимир Чебурін із Казахстану, він розуміє російську. Але мене попередили, що вся теорія, наприклад, буде англійською.
— Ви шульга. Лівоногий центральний захисник — це зараз дефіцит на ринку?
— Можливо. Агенти та тренера в цьому краще розуміються. Моє діло — виходити на поле та грати. Хоча, погоджуся, що справа мені грати складніше. Не такий хороший огляд поля, неробочою ногою важко було б віддати діагоналі з точністю 10 із 10, як з лівою.
— У Європі і не лише від центральних захисників все більше вимагають брати участь у початку атак, чи це так?
— В «Естерсунді» взагалі не потрібний був саме центральний захисник. Але я приїхав на перегляд до Туреччини і вони взяли мене саме за перший пас. Тому я одразу почав грати в основі. Хоча, коли я приїхав, я був шостим центральним захисником у команді. Після першої гри мене поставили до складу. І, як бачите, я відіграв 60 ігор за два сезони.
Мені, як оборонцеві, дуже подобається грати в пас. Я не люблю, коли захисники просто б’ють уперед. Пас має бути лише акцентованим. Це буде красиво і йде тобі в залік.
— Мирославе, у Вікіпедії зазначено, що ваш зріст — 189 см. А на Transfermarkt — 194 см. Де правда?
— На Transfermarkt, де у мене 194 см.
— Можливо, Вікіпедія почала за вами стежити ще коли ви були меншими?
— Напевно, це ще з часів «Динамо» залишилося. (Посміхається).
— А ви стежите за «Динамо» зараз?
— Так, звичайно, дивлюсь кожну гру.
— Після призначення головним тренером Олександра Шовковського гра команди змінилася?
— Мені подобається, що почали прогресувати в обороні, поменшало помилок. Більше впевненості у гравців з’явилося. Про що говорити, прийшов Шовковський — і команда виграла всі матчі.
— Особливо багато центру захисту помилявся на початку сезону. Вам хотілося б допомогти команді?
— Так, я дивився. Звичайно, мені хотілося б повернутися до складу «Динамо», якби була така можливість, я б обов’язково нею б скористався. Потрібно розуміти рівень команди. Це моя міні-мрія, одна з них — грати там, де починав. Я у п’ять років прийшов у «Динамо». Грав до 18. Потім так склалося карти, що довелося піти. Але це, знаєте, у серці живе. «Динамо» — воно у серці. Завжди хотілося б повернутися, а там як складеться.
— Я читав, що ви хочете грати лише у Європі. А якщо прийде запрошення з українського клубу?
— На даний момент для мене в Україні є лише один клуб — «Динамо» (Київ). Якщо мені з цього клубу серед ночі зателефонують, я того ж дня зберусь і поїду.
— У динамівському дублі ви грали з багатьма футболістами. Хто запам’ятався більше за інших?
— Шапаренко — дуже добрий футболіст, здорово виглядав до травми. Тепер він повернувся, і, гадаю, він ще своє покаже. Він точно — гравець топ-рівня.
— Шапаренко вже готовий зробити новий крок і перейти в новий чемпіонат?
— Важко сказати. Після травми йому потрібно знайти себе. У нього це вже виходить від гри до гри. Якщо він до літа поверне собі колишню форму, то, гадаю, влітку в нього буде багато пропозицій.
— Ви очікували, що Віктор Циганков так добре заграє в Іспанії?
— Він завжди виділявся. Навіть у академії, хоч і був 1997 року, але грав за 1996. Ще тоді всі розуміли, що це буде футболіст гарного рівня. Після того, як пішов Ярмоленко, він взяв на себе його роль, став одним із лідерів. А коли Вітя пішов до «Жирони», казали, що двадцять Циганкових коштують як один Мудрик. Але Циганков перейшов і відразу заграв, подивіться на його рівень. Не думаю, що він сильно поступається Мудрику.
— Олександр Тимчик завжди виділявся своєю швидкістю?
— Так. Завжди, про нього говорили, що він біжить, і землі не торкається. (Посміхається).
— Я бачив, що у Швеції ви одягали жовто-синю пов’язку на руку. Як взагалі у Швеції ставляться до війни в Україні?
— Знаєте, ви задали це питання, а в мене від цього мурашки біжать по шкірі. Мені дуже приємно це згадувати. Тому що, коли в березні 2022 року я перейшов до «Естерсунду», тут виявили дуже велику підтримку. На кожну гру вивішували український прапор, кричали мені завжди — Слава Україні! Мене завжди це дуже підбадьорювало.
Коли в місті мене зустрічали вболівальники, всі питали — «Як твої батьки, як твоя родина, як взагалі Україна та твоє місто». Дивилися, що були прильоти, турбувалися про це. У команді завжди переймалися ситуацією, вони стали за ці два роки мені як сім’я. Мені було тяжко, бо я вже два роки не був дома. Команда мені показала, що таке справжня підтримка.
— У вас були колись пропозиції з російських клубів?
— Раніше були якісь розмови, але до конкретики не доходило. Та я ніколи й не розглядав такої можливості взагалі.
— Ваші батьки, родина зараз у Києві?
— Так, у Києві.
— Іноді кажуть, що тим, хто не перебуває в Україні, навіть часом важче стежити за новинами, ніж тим, хто в країні живе. А у вас як?
— Знаєте, не думаю, що так можна казати. Всім зараз тяжко, усьому народу України. У мене є друзі, які зараз у найгарячіших точках, я від них чую, що відбувається. Коли я у них питаю, як справи, вони відповідають мені. Але коли вони питають у мене, я навіть не хочу відповідати. Тому що я розумію, що їм це зовсім не потрібне зараз, у них голова іншим забита. Але справді важко психологічно, коли ти довго не бачиш свою родину.
— У квітні 2022 року ви говорили, що президент Зеленський — людина з дуже міцними тестикулами. Вже минуло майже два роки, чи у вас мінялася думка про нього?
— Ні, я не сказав би, що змінювалася. Я як вірив, так і вірю у нього. Всім тяжко, і йому тяжко. Як вірив, так і вірю в нього.
— Президент Зеленський нещодавно сказав, що чоловіки, які перебувають за територією України, могли б платити податки в Україні. Яка вам така ідея?
— Важко сказати. Але мені здається, що це трішки занадто. Я впевнений, що 99% спортсменів постійно донатять на ЗСУ. І вони це роблять від щирого серця, тому що нам так хочеться. І якщо ми не всередині країни, то хоча б маємо прославляти нашу країну за кордоном і намагатися якнайчастіше допомагати ЗСУ.
Антон Терехов
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Коментарів поки що немає. Станьте першим!