Прес-аташе збірної України Олександр Гливинський розповів про атмосферу, яка нині панує у національній команді.
Олександр Гливінський— Розкажіть про атмосферу в збірній.
— Атмосфера завжди позитивна. І який би тренер не працював, хлопці завжди приїздили до національної команди із задоволенням, на позитиві й виконували тренерські вимоги. Вони розуміють, що представляти країну — це почесно та престижно, а потрапляння до збірної вже додає балів до твого особистого профайлу. Тому клубні проблеми футболісти залишають у клубах.
— Є якісь розподілення на старих та молодих чи представників клубів?
— Якщо про «дідівщину», то її точно немає. Іноді можуть молоді, які ще трохи хвилюються, триматися та спілкуватися окремо. Але досвідчені гравці не відстороняються й не відмовляють молоді в спілкуванні. Ще з часів Андрія Шевченка-тренера усі гравці під час харчування сидять за одним довгим столом, що є своєрідним символом командного єднання.
Зрозуміло, що хлопцям, можливо, зручніше більше спілкуватися з друзями чи з тими, кого вони знають добре. Але в цілому всі, як я вже казав, перебувають у позитивному настрої, і лише невдалий результат гри може його тимчасово призупинити. Але й у цей момент хлопці, переживши невдачу, спілкуються, обговорюють гру і разом емоційно виходять із цього стану. Це дуже важливий момент, на який я б хотів звернути увагу: не бачив, щоби хтось усамітнювався після поразки — хлопці гуртуються й разом долають пригнічення або й не допускають його.
— Як ти сам переживаєш такі невдачі, як з Вельсом?
— Я, звісно, перебуваючи в розпачі, розумію, що за будь-яких обставин потрібно працювати. Необхідно забезпечити гравців для участі у флеш-інтерв’ю та провести пресконференцію. Скажімо, після Вельсу я зайшов до роздягальні, де панувала абсолютна тиша, і сказав хлопцям, що ми всі бачили, як вони віддали всі сили й Україна ними пишається. Але все ж нагадав, що потрібно дати інтерв’ю. Тоді, пам’ятаю, Сашко Зінченко піднявся й взяв удар на себе.
Пізніше передивився його флеш після гри, де він давав інтерв’ю своїй дружині Владі Седан — хочу відзначити витримку обох: знаю, що таке працювати у прямому ефірі після важких поразок, коли сльози підпирають горло — вони обоє, не побоюся цього порівняння, відпрацювали як великі професіонали.
Потім у мікс-зоні спілкувалися з українськими журналістами Тарас Степаненко й Руслан Малиновський. Це коли виграємо, робота йде, як по маслу, а ось при поразці завжди важко. Бували емоційні відмови, але відверту нецензурну лайку я на свою адресу ніколи не чув. Певне, я користуюся достатньою повагою, щоб віднайти оптимальне й необхідне рішення.
— Між собою гравці якою мовою спілкуються?
— Якщо говорити про цей рік, то я все більше чую діалогів українською. Так, російська у робочому процесі присутня, але української дедалі більше і, я впевнений, її ставатиме все більше. Крім цього, майже всі в нашій збірній можуть поспілкуватися англійською.
Я ж зі свого першого дня у збірній спілкувався з хлопцями винятково українською. І більшість з них відповідали мені нашою рідною. І з кожним роком української ставало більше — це природній процес відновлення українськості в українцях: після століть русифікації цього не відновиш навіть за кілька десятків років. Але прогрес очевидний. Однак я завжди кажу хлопцям, що у них у душі й у серці є генокод українця, який закодований у наших поколіннях — його просто треба пробудити.
Так, раніше, до війни, чимало хлопців, розмовляючи зі мною українською приватно, перед інтерв’ю переживали, що будуть хвилюватися, помилятися й виглядати кумедно. Я постійно їм казав, що без практики нічого прогресу не буває, і, гадаю, це дало результат.
Першим мене, ще до повномасштабного вторгнення, вразив Андрій Ярмоленко. Було це в Одесі, і ми робили передматчеве інтерв’ю. І от Андрій почав відповідати на мої запитання українською й фактично не припустився жодної помилки. А після інтерв’ю так дивиться на мене й запитує «Ну як?». А я йому: «Я ж казав, що ти це зробиш довершено!».
Під час фінального турніру Євро-2020 такий же приємний сюрприз зробив й Малиновський, коли ми в онлайні спілкувалися з українськими та англійськими медіа перед чвертьфіналом. Війна наче зняла всі перестороги й хвилювання і, водночас, підсилила відчуття української національності: з’ясувалося, що майже всі футболісти дуже гарно спілкуються рідною мовою. Зараз усі в цьому можуть переконатися.
— А як з інтелектуальним рівнем футболістів?
— Мені здається, що загальний інтелектуальний рівень нинішніх гравців вищий, ніж у попередників. Нехай не ображаються попередні покоління. Я пояснюю це доступною кількістю різноманітних джерел, де люди можуть отримувати необхідну інформацію. Тут головне — щоб було бажання навчатися й ставати кращим.
Якщо раніше в літаку з книжкою можна було побачити одного гравця, то зараз я бачу, що не всі грають чи дивляться кіно на гаджетах. Багато хлопців читають твори в електронному варіанті, а, ось так з пам’яті, Луніна, Степаненка, Коноплю, Забарного я бачив з книжками. Найбільшим шанувальником читання, як на мене, є Тарас Степаненко, який читає, причому й англійською, різноманітну навчальну літературу. І вона не лише футбольна, але й медична, економічна тощо. Як бачите, готується Тарас до позафутбольного життя.
— Хто з футболістів найбільш проблемний, а хто найбільш контактний з точки зору спілкування з представниками мас-медіа?
— Олександр Зінченко завжди був дуже контактним і щирим. При цьому він відповідає ґрунтовно із розумінням того, що говорить. Щоправда, зараз він не хоче, аби його було надто багато. Ще дуже відповідальні Олександр Караваєв і Віталій Миколенко. У плані інтерв’ю згадані хлопці у топ-3.
Ну а серед «відмовників» найчастіше Віктор Циганков. Він дуже закритий у цьому сенсі. Не знаю, що в нього сталося в цьому плані в минулому, а може, є якісь забобони, але інтерв’ю Віктор майже не дає. Хоча ми з ним домовилися, що якщо він забиває, то зі мною спілкується.
Я питаю: «Чому ж лише зі мною?». Але він незворушний. Ну ще чомусь став відмовлятися Микола Матвієнко, з яким ми востаннє зробили міні-інтерв’ю на його день народження — 2 травня 2022 року. Третім є Олександр Зубков, який на пропозицію поспілкуватися відповідає: «А чому саме я?».
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
