Захисник «Дніпра» 70-х років минулого століття Петро Найда розповів Футболу 24 про «невідомого Лобановського» (фрагмент інтерв’ю).
— Ви пам’ятаєте Лобановського футболістом і працювали з ним, коли він робив перші кроки у статусі тренера. У чому його сила?
— У розумових здібностях. Лобановський — аналітик, дуже розумна людина. До кожного завдання підходив логічно. Візьмемо до прикладу виконання стандартів. Особливо це проявилося, коли він починав тренувати у «Дніпрі». Штрафний удар виконувала одна людина. На потенційний навіс футболісти йшли з визначеними ролями. Кожен знав, куди відскочить м’яч, хто першим гратиме у цей м’яч у випадку відскоку. Його «Дніпро» був справжньою силою — коли ми виходили у вищу лігу, наші суперники з першої ліги просили: «Давайте ви 1:0 виграєте і все».
— Валерій Васильович, якого ми не знаємо. Пригадуєте його особливі риси характеру?
— Насамперед на думку спадає одна його чеснота. Лобановський ненавидів програвати. І не лише у футболі — у всіх іграх, у які він грав. Дисциплінований, не вживав спиртного, як деякі… Людина Одеський політехнічний інститут закінчила! До футболу підходив творчо. Як художник, як режисер фільму. Тому він в історії назавжди.
— 1966-го в Одесу на сезон приїхав Олег Базилевич. Якою людиною був близький друг Лобановського?
— За характером жартівник. Як футболіст — обдарований, технічний. Базилевич володів класним фінтом, який футболісти зараз використовують. Олег грав правого нападника, тому зміщувався в центр і лівою ногою цілив у дальній кут. І майже завжди влучав. Десь же він це знайшов — тренер цьому не навчає. А у 60-ті такі речі вважалися новаторством.
— Лобановський і Базилевич одразу прижилися в Одесі?
— Комусь із футболістів подобалося випивати. А ці двоє полюбляли містом погуляти, вивчати одеську історію. Вони тут були, ніби свої.
— Василь Лябик, який грав у «Дніпрі», згадував: «Я вдячний Лобановському за те, що майже всюди він організовував нам екскурсії. Інакше вийшли б з готелю, потоптали стежечку і назад в номер. А він водив нас на відомі кладовища, музеї, театри. З ним я, наприклад, відвідав Піскарьовське і Новодівоче кладовища, Хатинь, Стрийський парк у Львові».
— Такі культурні походи для Валерія Васильовича — це закон. Очевидно, він хотів команду розслабити, відволікти, зменшити напругу. Поки хтось зранку на зарядку виходив, а ми вже у місті гуляли. Дивилися на людей, мали час подумати про життя.
— Одним з елементів тренерської філософії Лобановського була дисципліна. Як він карав порушників?
— Штрафами. Але такі санкції застосовував не лише за порушення режиму. Запізнення, результативні помилки на полі — за це теж діставалося. Мене навіть штрафував.
— За що?
— Пас не туди віддав (усміхається). Гол нам ледь не забили. Зате через 15 хвилин ми все одно пропустили — от він мене й оштрафував. Взагалі я порушником не був. Якщо за все життя три жовті картки мав, то добре. Ти ж маєш розуміти, що перед тобою такий же футболіст. Зламаєш його — зробиш тільки гірше його сім’ї, яку він утримує.
— У тренувальному процесі Валерій Васильович був чи не головним новатором країни. Які речі на той час сприймалися революційно?
— Ще ніхто не знав, що таке відеомагнітофон, а він у нас вже був. Через це навіть могли виникнути проблеми з КДБ, де вважали, що така техніка годиться лише для порнографії. А Лобановський використав зв’язки і дістав відеомагнітофон для аналізу ігор. Мабуть, «Дніпро» першим у Союзі таке робив. Ми мали оператора, який знімав увесь матч — потім на теорії розбирали його з тренерським штабом.
— У «Дніпрі» тренер мав хорошу адміністративну базу?
— Безперечно, потужна підтримка заводу дозволяла клубу розвиватися. Наприклад, ми мали змогу літати на усі матчі. Відповідно у дорозі менше сил затрачали, швидше відновлювалися і якісніше працювали. Лобановський чи не перший в СРСР дозволив команді на збори запрошувати свої сім’ї. А ще Валерій Васильович вмів розкривати гравців. Де був би Бєланов, якби не Лобановський? Блохін теж має бути йому вдячний. Як і решта футболістів «Динамо». А 1976-го вони хотіли прибрати тренера з команди. Наш «Дніпро» у Києві їх 3:1 обіграв.
— Про штрафи ми згадували. Однак тренувальний процес моментами був нестерпним. Команда тренувалася за будь-якої погоди?
— Це правда. Дощ на зборах не був для нас перешкодою. Проте Лобановський завжди відстоював інтереси гравців. Якщо треба, то виконував усі обіцяні фінансові умови.
Любомир Кузьмяк
учетная запись этого пользователя была удалена
учетная запись этого пользователя была удалена
учетная запись этого пользователя была удалена
-були ті катушечні і в продажу вільному,разом з відеокамерою в комлекті по ціні запорожця...і продавались навіть тоді коли уже черги по декілька діб стояли за касетниками...
-а касетний відеомагнітофон в срср почали виробляти по наказу брєжнєва ,того уже фіни вразили невеликим проти бабіного відеомагнітофоном.:)
-23 червня 1985 року в москві я був на фіналі кубку срср Динамо-шахтар,а потім ще три доби відстояв у черзі до фірмового магазину "електроніка" і таки купив за 1200 карбованців касетник ВМ-12 який був копією панасоніка(майже)..
тоді ще була проблемка довезти відік додому ,а то відразу десь зявлялись типочки з пропозицією продай,дам дві тисячі...і то були як і кидали,так і обхсс і т..д і т.п а реально дехто тоді мінявся відеомагнітофоном на автівку...
-а без туалетного паперу прекрасно обходились якіснішим,мякшим та майже дармовим папером газети правда...
-туалетного паперу йому не було по пятдесят копійок рулон,а по 5 карбованців ти не хотів купляти,- хоч по 5 було повно та вільно!?
-масло та вершки по демпінговій ціні приносив мені сусід електрик з маслозаводу,мясо,ковбасу сусідка з мясокомбінату...-столяр,сантехнік,електрик в ті часи за свою якісну роботу брали плату еквівалент півлітри:)))))))
-і ще тобі скажу що той же електроніка вм-12 мав собівартість мінімум в два рази дорожче ніж його продавали народу,і тому нині так за тими відіками бігають як сучасні алхіміки так і знаючі майстри -кулібіни ...
-випускав катушечні відеомагнітофони лєніенград-ломо,а касетні воронєж-електроніка...
Прибувши на конференцію, радянська делегація зупинилася в пансіонаті. Саме його господиня тоді і показала Брежнєву запис їх виступи, яке йшло в прямому ефірі. Леонід Ілліч був настільки вражений, що попросив подарувати йому це чудо техніки. А по приїзді в Москву він відправив цей апарат в Інститут телебачення і телемовлення з запискою "Зробити такий же і запустити у виробництво". Аналог з'явився вже в 1977 році. Серйозна слабкість першого покоління цих видаков в елементній базі привела до того, що вдосконалена модель з'явилася вже в 1979 році. Вона називалася "Сатурн-505 відео". І це тільки для вілтворення а ще і записувати було потрібно