Петро Найда: «Лобановський першим в СРСР використав відеомагнітофон для аналізу ігор. Могли виникнути проблеми з КДБ»

Захисник «Дніпра» 70-х років минулого століття Петро Найда розповів Футболу 24 про «невідомого Лобановського» (фрагмент інтерв’ю).

— Ви пам’ятаєте Лобановського футболістом і працювали з ним, коли він робив перші кроки у статусі тренера. У чому його сила?

— У розумових здібностях. Лобановський — аналітик, дуже розумна людина. До кожного завдання підходив логічно. Візьмемо до прикладу виконання стандартів. Особливо це проявилося, коли він починав тренувати у «Дніпрі». Штрафний удар виконувала одна людина. На потенційний навіс футболісти йшли з визначеними ролями. Кожен знав, куди відскочить м’яч, хто першим гратиме у цей м’яч у випадку відскоку. Його «Дніпро» був справжньою силою — коли ми виходили у вищу лігу, наші суперники з першої ліги просили: «Давайте ви 1:0 виграєте і все».

— Валерій Васильович, якого ми не знаємо. Пригадуєте його особливі риси характеру?

— Насамперед на думку спадає одна його чеснота. Лобановський ненавидів програвати. І не лише у футболі — у всіх іграх, у які він грав. Дисциплінований, не вживав спиртного, як деякі… Людина Одеський політехнічний інститут закінчила! До футболу підходив творчо. Як художник, як режисер фільму. Тому він в історії назавжди.

— 1966-го в Одесу на сезон приїхав Олег Базилевич. Якою людиною був близький друг Лобановського?

— За характером жартівник. Як футболіст — обдарований, технічний. Базилевич володів класним фінтом, який футболісти зараз використовують. Олег грав правого нападника, тому зміщувався в центр і лівою ногою цілив у дальній кут. І майже завжди влучав. Десь же він це знайшов — тренер цьому не навчає. А у 60-ті такі речі вважалися новаторством.

— Лобановський і Базилевич одразу прижилися в Одесі?

— Комусь із футболістів подобалося випивати. А ці двоє полюбляли містом погуляти, вивчати одеську історію. Вони тут були, ніби свої.

— Василь Лябик, який грав у «Дніпрі», згадував: «Я вдячний Лобановському за те, що майже всюди він організовував нам екскурсії. Інакше вийшли б з готелю, потоптали стежечку і назад в номер. А він водив нас на відомі кладовища, музеї, театри. З ним я, наприклад, відвідав Піскарьовське і Новодівоче кладовища, Хатинь, Стрийський парк у Львові».

— Такі культурні походи для Валерія Васильовича — це закон. Очевидно, він хотів команду розслабити, відволікти, зменшити напругу. Поки хтось зранку на зарядку виходив, а ми вже у місті гуляли. Дивилися на людей, мали час подумати про життя.

— Одним з елементів тренерської філософії Лобановського була дисципліна. Як він карав порушників?

— Штрафами. Але такі санкції застосовував не лише за порушення режиму. Запізнення, результативні помилки на полі — за це теж діставалося. Мене навіть штрафував.

— За що?

— Пас не туди віддав (усміхається). Гол нам ледь не забили. Зате через 15 хвилин ми все одно пропустили — от він мене й оштрафував. Взагалі я порушником не був. Якщо за все життя три жовті картки мав, то добре. Ти ж маєш розуміти, що перед тобою такий же футболіст. Зламаєш його — зробиш тільки гірше його сім’ї, яку він утримує.

— У тренувальному процесі Валерій Васильович був чи не головним новатором країни. Які речі на той час сприймалися революційно?

— Ще ніхто не знав, що таке відеомагнітофон, а він у нас вже був. Через це навіть могли виникнути проблеми з КДБ, де вважали, що така техніка годиться лише для порнографії. А Лобановський використав зв’язки і дістав відеомагнітофон для аналізу ігор. Мабуть, «Дніпро» першим у Союзі таке робив. Ми мали оператора, який знімав увесь матч — потім на теорії розбирали його з тренерським штабом.

— У «Дніпрі» тренер мав хорошу адміністративну базу?

— Безперечно, потужна підтримка заводу дозволяла клубу розвиватися. Наприклад, ми мали змогу літати на усі матчі. Відповідно у дорозі менше сил затрачали, швидше відновлювалися і якісніше працювали. Лобановський чи не перший в СРСР дозволив команді на збори запрошувати свої сім’ї. А ще Валерій Васильович вмів розкривати гравців. Де був би Бєланов, якби не Лобановський? Блохін теж має бути йому вдячний. Як і решта футболістів «Динамо». А 1976-го вони хотіли прибрати тренера з команди. Наш «Дніпро» у Києві їх 3:1 обіграв.

— Про штрафи ми згадували. Однак тренувальний процес моментами був нестерпним. Команда тренувалася за будь-якої погоди?

— Це правда. Дощ на зборах не був для нас перешкодою. Проте Лобановський завжди відстоював інтереси гравців. Якщо треба, то виконував усі обіцяні фінансові умови.

Любомир Кузьмяк