Олександр Сопко: «Шовковський може щось підшліфувати, десь підтягнути гайки, але брати основний удар на себе поки не готовий»

Екс-футболіст донецького «Шахтаря» Олександр Сопко проаналізував підготовку київського «Динамо» до весняної частини сезону, а також поділився очікуваннями від роботи головного тренера цієї команди Олександра Шовковського.

— Олександр Шовковський працював у різних колективах, але як помічник, повноцінної кар’єри як головного тренера в нього поки що не було. Адже це дуже велика різниця — бути в штабі або брати на себе всю відповідальність, особливо коли потрібні принципові рішення, перспектива яких на певному етапі видається недостатньо визначеною.

Що мені вбачається для нього не те, щоб небезпекою, але складністю — усі тренери, які домагалися великих успіхів, той самий Лобановський, інші — вони кидали виклик усталеним шаблонам, часу, йшли попереду планети всієї, не боялися революційних рішень, не боялися йти проти думки вболівальників, функціонерів, вирізнялися в розумних межах певною зухвалістю, упевненістю в собі. Олександр має стійкість, він це вже не раз доводив, але ось чогось революційного я в ньому зараз не бачу. У нього хороший матеріал, вибудувана команда, він у змозі десь якісь гайки підтягнути, щось підшліфувати, підфарбувати, зробити команду кращою, ніж вона є. Але брати на себе основний удар він, як я вважаю, поки не готовий.

Той самий Вернидуб із «Кривбасом», не хочу його підносити до небес, але в нього вже є досвід із маловідомої команди, або, скажімо так, ледь сформованого новачка робити одного з лідерів чемпіонату. Він володіє певним умінням, почерком, стійким поглядом на футбол.

— У період міжсезоння Шовковського практично не було в медіапросторі, водночас низка гравців «Динамо» давали досить розгорнуті інтерв’ю. Чим можете пояснити цей факт?

— Гравцям потрібно більше на полі доводити свої амбіції, а на зборах в інтерв’ю це робити не дуже бажано. Збори для того й дані, щоб орати з метою провести друге коло на високому рівні. Так, час зараз змінився, дещо інші стосунки футболістів із пресою, у певному аспекті це й політика клубу в плані відкритості гравців. Можливо, це і правильно, але все одно вважаю, що певна межа навіть у цій відкритості має бути.

Те, що Шовковський зараз не надто поширюється про плани, цілі команди, — можливо, він просто не хоче зайвий раз давати поживу для розмов, адже наша громадськість така, що можуть до будь-якого слова причепитися і потім людину не відпускати. Зараз він просто витримує паузу, а потім уже в процесі ігор і їхніх результатів, напевно, зуміє порозумітися з пресою, висвітлювати свою роботу, свої плани. У нього достатньо для цього і інтелекту, і ерудиції, і гумору.

— Якщо вже про справи «Динамо», то команда в міжсезоння на сьогоднішній день нікого не підписала. Чого тут більше бачите — плюсів чи мінусів?

— З одного боку, можна сказати, що в цій ситуації Шовковський десь застрахований від зайвого тиску, мовляв, нікого не купили, я працюю з тими, хто є в обоймі. Тим паче, що будь-яку позицію не завадило б посилити, особливо оборону, яка восени далеко не блищала. І тут повертаємося до того, про що вже я говорив — якщо цим Шовковський показує свою компромісність і готовність працювати з тими, хто в нього є, без будь-якої революційності, то цього однозначно буде для команди замало.

З іншого боку — а може він і не знає, ким можна підсилити команду? Може, процеси селекції настільки занедбані, що й вибору особливого у тренерського штабу немає? А значить, він не може вдарити кулаком по столу і сказати, мовляв буде так і ось так, і ніяк інакше, і це все під мою відповідальність. Такої рішучості у Шовковського поки немає, як я думаю, через відсутність досвіду роботи головним тренером, який відповідає за результат.

— Якщо була можливість стежити за контрольними матчами «Динамо», то якийсь висновок із них можете зробити, хоч вони й неофіційні?

— Можливість була. З того, що подивився — нічого нового не побачив, ніякого прориву в інтенсивності гри, ніяких серйозних тактичних змін. Награвався склад із рівномірним навантаженням для всіх, усім давали шанси. Навіть футболістам, про яких ми восени практично не знали, той самий 18-річний Тарас Міхавко награється практично як гравець основного складу.

Я не побачив нової команди, але її, за великим рахунком, і не могло бути, адже збори — це підготовка, це награвання фізичних кондицій тощо. Уже в процесі другого кола, ігор через п’ять-шість ми маємо побачити ту команду, той малюнок гри, який робить Шовковський. Але є певна тривога, що мало що зміниться в плані тактики, позиції футболістів, інтенсивності, швидкості. Нових штрихів поки що я не побачив.

— За яке місце реально здатне зараз поборотися «Динамо»? На що зараз краще зробити акцент — на золоті медалі, як то кажуть, не миттям, так катанням чи на побудову фундаменту для конкурентно спроможної команди?

— Якщо переможець проходить до групи ЛЧ напряму і це супроводжується серйозним бонусом від УЄФА, то хто від цього відмовиться, тим паче зараз, коли для жодної команди жодна копійка не буде зайвою? Тут вирішувати треба два завдання, і цим займатимуться всі без винятку нинішні лідери чемпіонату.

Треба дивитися, звісно, у майбутнє, але побудова команди — це не так, що взяли молодих хлопців, які 5−6 років разом грають, притираються один до одного. Має бути спадкоємність, футболісти, які розвивають гру, з ними можна будувати різні схеми, покращувати організацію гри, до них поступово підтягуються молоді футболісти, серед яких з’являються нові лідери. Це природний і гармонійний процес.

І тут, до речі, є проблема у «Шахтаря», чому там немає серйозного прориву. Його немає, оскільки випала когорта гравців 25−28 років, які мають бути досвідченими бійцями, які пройшли, що називається, і Крим, і Рим. А перспективна молодь чогось, можливо, вже й домоглася, але через відсутність саме наступності поколінь вариться у власному соку.

А ось у «Динамо» в цьому аспекті справи йдуть набагато краще, там досить досвідчених гравців, той же Буяльський, Шапаренко, Ярмоленко (дай бог, форму набере), інші. А також молоді гравці, які вже заявили про себе. І цей симбіоз цілком дозволяє вирішувати одночасно два завдання. Тим паче, в умовах, коли в нас одразу кілька команд плюс-мінус одного рівня реально претендують на чемпіонство. І цей сезон має всі шанси стати серйозним проривом — як у плані появи нових лідерів на полі, так і нової тренерської плеяди.

Євген Савчук