Колишній нападник молодіжної збірної України Егор Лугачов, який зараз працює парикмахером в Канаді, пригадав, як за нього боролися київське «Динамо» та московський «Спартак».
Егор Лугачов— Свій футбольний шлях ви розпочинали в рідних Сумах.
— Так. Це була ДЮСШ №3. Стадіон «КРЗ» називався. До речі, в нашій любительській команді у Ванкувері зі мною грають шестеро хлопців із Сум. З двома я починав грати у футбол, коли нам було по 6−7 років. Тобто я цих людей вже знаю 28 років.
— У 10 років ви потрапили до Києва. Як це було?
— Був новорічний турнір з мініфутболу в Сумах, на який приїхала київська ДЮСШ №15. Після турніру тренер запропонував поїхати до них. Я сказав: «Давайте, поїхали». П’ятий клас я вже закінчував у Києві.
— У 16 років ви потрапили до московського Спартака, хоча вами тоді також цікавилося київське «Динамо». Що це була за історія?
— Розпочну із того, що років у 12−13 я був на перегляді в академії «Динамо». Тоді для мене це був космос. Враження таке, що потрапив у мадридський Реал. Туди брали найкрутіших футболістів з усієї України. Проте особисто мені сказали, що я не той футболіст, про якого треба взагалі щось балакати. Типу не рівень академії й т. д.
Потім я добре себе показав в збірній України U-16 під керівництвом Ігоря Валентиновича Жабченка. Він знайшов до мене підхід, повірив і дав шанс, яким я на 100% скористався. Мною зацікавилися декілька клубів, серед яких найближчими були «Динамо» та «Спартак».
— То що все ж таки зіграло на користь «Спартака»?
— Я, чесно кажучи, тоді нічого не вирішував. У мене була розмова із директором академії Станіславом Олександровичем Кочубинським. Він пояснив, що мої перспективи в Києві — це «Динамо-3». А у «Спартак» мене готові були брати одразу в дубль, який був під першою командою.
— Спартак запропонував за вас більшу суму?
— Так. Наскільки я знаю, це було 50 тисяч доларів.
— Яка зарплата у вас була у «Спартаку»?
— Я приїхав на зарплату у 500 доларів. Там ще склалася така ситуація, що мене півроку не могли заявити. Бо, по-перше, я був легіонером, а по-друге, неповнолітнім. Мені постійно казали: «Два тижні, і усе зробимо». І так півроку, може й більше. Я зібрав речі й сказав: «Йдіть у дупу». І мені зробили зарплату 1000 доларів, аби я залишився.
— Однією з найбільш резонансних тем навколо вашого ім’я часів виступів за «Спартак» стала історія із нібито прийняттям російського громадянства. Все ж таки, ви тоді взяли російський паспорт?
— Через відсутність перспектив я хотів покинути «Спартак», про що сказав керівництву. Тоді мені запропонували варіант взяти російський паспорт, аби не вважатися легіонером і мати більше шансів заграти в команді.
Я спочатку погодився, бо думав, що це буде типу як подвійне громадянство. Однак коли розпочався процес, мені сказали, що необхідно написати відмову від українського паспорта. Я відмовився це робити. На цьому усе й закінчилося.
Дмитро Вєнков
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
