25 років тому, 25 березня 1999 року, В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. 86-річний Андрій Біба — капітан легендарного «Динамо»-1966, яке вперше у своїй історії зробило золотий дубль: виграло чемпіонат та Кубок СРСР. Славнозвісний ветеран пригадав, як тисячі вболівальників киян на честь визначної перемоги команди на стадіоні запалили саморобні смолоскипи з газет, хто з гравців розмовляв українською наприкінці 50-х — початку 60-х та за яких обставин він отримав неочікувану пропозицію від ініціатора акту проголошення незалежності України.
Андрій Біба— Андрію Андрійовичу, пам’ятаєте, як вам запропонували вступити в партію, яка зіграла одну з ключових ролей у відновленні незалежності України?
— З В’ячеславом Чорноволом ми познайомились на матчі «Динамо». Прессекретарем В’ячеслава Максимовича був Дмитро Понамарчук. Свого часу він працював кореспондентом «Спортивної газети», тож ми з ним були добре знайомі. Понамарчук і привів Чорновола до нас у ложу. В’ячеслав Максимович зізнався, що він уперше на футболі. Ми душевно поспілкувалися. А через деякий час Діма завів розмову, як я дивлюсь на те, щоб вступити до НРУ. Мовляв, є пропозиція від Чорновола. Але де я, а де політична партія?! Я був дуже далекий від цього. Відмовився. А незабаром побачив, як Блоха (так у динамівському футбольному світі називають Олега Блохіна — прим. М. Р.) пішов в одну політичну партію, потім у другу, далі в третю.
— Поговорімо про «Динамо». 17 жовтня 1961 року команда офіційно оформила перші золоті медалі в чемпіонаті СРСР, перервавши гегемонію московських клубів. Під час домашнього матчу з харківським Авангардом на стадіоні тисячі вболівальників запалили саморобні смолоскипи, створивши славнозвісне «вогняне кільце». Які були ваші відчуття в той момент?
— Це було справжнє ноу-хау. Це зараз є мобільні телефони, які можна підсвічувати та підіймати на стадіоні над собою. Тоді про таке годі було й думати. Коли вже стало відомо, що «Динамо» здобуло чемпіонство, вболівальники взяли газети, які були під рукою, і запалили їх. Створили святковий феєрверк. Це було вперше на стадіоні. Виглядало вражаюче. І я не пам’ятаю, щоб уболівальники влаштовували таке фаєршоу надалі.
— У ті роки в «Динамо» вже працював сліпий масажист Белов?
— Так, ми всі його поважали. Він був чудовим масажистом. Ще в молоді роки Георгій побився об заклад і довго дивився на сонце, після чого втратив зір. Але почуття в нього були розвинені чудово. Впізнавав гравця по м’язах. Вже разом із ним «Динамо» тричі поспіль (1966, 1967, 1968) ставало чемпіоном СРСР. Георгій був справжнім членом нашого чемпіонського колективу. Ми жили в одному будинку — Белов, Базилевич, Рудаков та я. Георгій відпрацював у «Динамо» багато років. При цьому він мав дуже гарну пам’ять. Під час матчів спеціально для нього вели репортаж. І Белов міг не тільки назвати авторів голів у конкретному матчі, але й розповісти про ігровий епізод, про який ми всі вже забули.
— Решко розповідав, що в 1971 році, коли він прийшов у «Динамо», українською з ним розмовляв тільки Слободян, який народився на Івано-Франківщині. А як було у ваші часи?
— У нас в команді на той час грали троє хлопців із Закарпаття — Василь Турянчик, Ференц Медвідь, який вже згодом став Федором, та Йожеф Сабо. Сабо був з угорської родини. А Турянчик і Медвідь розмовляли українською з закарпатським колоритом — змішана мова. Більше нікого і не пригадаю.
Максим РОЗЕНКО
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
