Ми живемо в час, коли смерті стали звичним явищем. Це дуже страшно. Щодня отримуєш звістку про загибель людини, яка перебуває до тебе в різному ступені близькості. Тому, коли вранці дізнався про те, що Михайла Івановича Фоменка, який довго хворів, більше немає, я відчув не шок, а порожнечу й досаду.
Михайло Фоменко. Фото — О. ПоповМені страшенно прикро, що те «Динамо» 1993 року не пройшло «Барселону». Але ж могло! Після київських 3:1 вдесятьох! Не влуч Віктор Євгенович у штангу наприкінці матчу-відповіді. Кажуть, рвали нас тоді на «Камп Ноу». Так там усіх рвуть. Але Ребров-то забив! А перша гра подарувала просто фантастичну гаму емоцій. І це все ще було, так би мовити, до Лобановського...
Мені неймовірно прикро, що збірна України не змогла пройти Францію і вийти на чемпіонат світу. Ми на це точно заслуговували. Ми могли забити третій м’яч у Києві, і сірий після гри Дешам написав би заяву там прямо в роздягальні, а на гру-відповідь французів вивів би тимчасовий тренер без будь-якого завдання. Здавалося, все було в наших руках. Але щось не вийшло...
А через два роки вийшло. І ми вийшли Євро. Але натовп критиків став говорити, що з третього місця вийшов би будь-який дурень, і взагалі, якщо так виходити, то краще і не виходити. І почали топтати тренера. До цього долучилася федерація, яка вирішила, що Андрію Шевченку вже пора, і «посилила» ним тренерський штаб, з якого змушений був піти Олександр Заваров... Хто від цього виграв? Точно не збірна.
Загалом, третє, що викликає в мені дике розчарування, це те, як проводили Михайла Івановича на заслужений відпочинок. Точніше як НЕ проводили...
Я не бачив Фоменка в грі. Про його майстерність можу судити тільки з відео півфінального матчу КЄЧ проти менхенгладбахської «Боруссії». Те, що «Динамо» не пропустило в єдиному з шести півфінальних матчів цього турніру у своїй історії, безумовна заслуга двох суперцентральних захисників — Фоменка і Решка. В одному з епізодів того легендарного матчу Михайло Іванович ніжно обійняв видатного датського форварда Аллана Сімонсена, який тікав один на один, і поклав того на газон. Навіть зараз могли б не дати червону, настільки класно був виконаний фол!
«Сучасний футбол — це швидкість і боротьба», — любив повторювати Фоменко. «Хто виграє боротьбу, той і перемагає». Михайло Іванович, останню боротьбу у своєму житті, на жаль, програв. Але ми будемо пам’ятати саме те, ЯК він вигравав.
Спасибі, великий київський динамівець!
Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
