Україна — Бельгія — 0:0. Додому

Отже, Євро для нас закінчилося, ми їдемо додому, зігравши, мабуть, найкращий свій матч на турнірі. Мабуть, спочатку так планувалося — набирати по ходу групового етапу. У жертву було принесено стартову гру проти Румунії, але, жертва виявилася більшою, ніж спочатку передбачалося. Хоча і після розгрому в першому турі все могло вийти, якби Бельгія не програла стартовий матч Словаччині, що остаточно сплутало всі карти.

Сергій Ребров вже сказав: що було програно — було програно в першому турі. Так і є. Але чи тільки воротар у цьому винен? Я б дивився на питання ширше. Мені здається, ті футболісти збірної, на яких спочатку розраховували як на головних зірок, із завданням вести за собою команду не впоралися. Ні Мудрик, ні Циганков, ні Довбик, ні Судаков не продемонстрували нічого екстраординарного на полі. Навіть не було натяку на те, що вони думають про це екстраординарне і здатні колись, хай не сьогодні, це втілити в життя.

Ба більше, на другий матч не вийшов Циганков, а на третій — Мудрик. Як це розуміти? Які-такі мікротравми можуть зараз мати місце? Ну по Віті ми знаємо: він більше лікується ніж грає. Але Мудрик. Невже йому нічого доводити? Чому не повністю здоровий Миколенко вийшов на 55 хвилин, а Мудрик ні? Зрозуміло, що Ребров про це не скаже, це всередині команди. Можливо, сам Мудрик сказав, що не готовий. Але навіть така чесність (якщо розмова і була) викликає подив.

На Бельгію за відсутності флангів Ребров обрав єдину модель, яка могла забезпечити стабільну гру, в ситуації, коли бельгійцям необов’язково перемагати. Випробуваний уже не раз вихід Олександра Сватка у якості персональника під основного форварда суперника знову себе виправдав. Сваток не дав дихати Лукаку, майже вимкнувши його з гри.

Попереду в атаці з’явився дует форвардів Яремчук — Довбик. Той варіант, який став переможним у матчі з Боснією, в останні хвилини тієї гри. Притому, що було створено достатню кількість гольових моментів, мені здалося, що це все-таки варіант пожежний. Яремчук і Довбик — форварди схожі, грають у схожій манері. Вийшло, що місця в атаці їм двом не вистачало. Один одному підігравати теж не виходило. Знижки на півзахисників також часто не проходили, оскільки самі хавбеки не встигали вперед.

На середню лінію в особі Бражка, Шапаренка і Судакова лягла важка ноша нейтралізувати півзахист противника, і скажу, що з цим завданням вони впоралися. Колосальними зусиллями, звісно, бо довелося міняти двох гравців задовго до кінця матчу, але впоралися. Звичайно, на шкоду атаці. Важко було вимагати від Шапаренка і Судакова, які щойно відбили бельгійський наступ, бути на підборі після скидки когось із форвардів.

Але, повторюю, моменти все одно були. І в першому таймі, і, як не дивно, у другому, коли Маліновський, який вийшов, додав імпульсу попереду. Те, чому їх не було реалізовано наприкінці матчу, потрібно запитати в тих, хто їх не реалізував. Загальна тенденція така, що наші футболісти продовжують дивитися на м’яч, а не на те, куди він має летіти. Це дає змогу супернику підлаштуватися і перекрити удар. Найкращий момент змарнував Судаков наприкінці гри, коли опинився на забійній позиції і покотив м’яч у руки воротарю. Ну і два удари Малиновського: хитрий з кутового і прямолінійний із забійної улюбленої позиції мети не досягли, а цілком могли стати переможними.

Проте, хочу відрадити всіх від посипання голови попелом. Матч із черговою топ-збірною українська команда провела дуже гідно. Уже можна констатувати, що Ребров уміє побудувати гру проти суперника, який в рази переважає, так, щоб позбавити того козирів. Так, Бельгію влаштовувала нічия, але, погодьтеся, це не матч тієї ж Грузії проти Португалії, яка не просто розв’язала всі питання в перших двох турах, а вийшла до плей-оф із першого місця. Ми зіграли гідно з мотивованим на результат суперником. Зіграли без двох найкращих (принаймні на папері) гравців атаки. Тепер попереду чемпіонат світу, на який через 20 років хотілося б потрапити. Щойно Реброва призначили головним тренером, я написав, що навіть на шкоду Євро варто вже готувати команду до світу. Вийшло не на шкоду. Я думаю, цей чемпіонат футболістів багато чому навчить, а у деяких, так би мовити, скине цінник, зафіксувавши його на адекватних цифрах.

Ми їдемо додому. Набравши стільки ж очок, скільки й суперники по групі, але пропустивши більше. З вивіскою «Найкраще покоління в історії», яку дарма навісили на цю команду люди, що нетвердо знають історію футболу, зокрема, українського. Їдемо зі свята, на якому ми були не те, щоб чужими. Але у самих у нас уже давно немає свята, а значить повноцінно веселитися не виходило Ми приїхали з місією, показати, що футбол в Україні живий, незважаючи ні на що, і буде жити, а країна існує й буде існувати. Завдання донести цей меседж виконано.

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua