«Підтримувати збірну треба, коли нещастя або збіг обставин. А тут — спричинений недалекоглядністю провал», — журналіст

Український журналіст Ігор Семйон — про підсумки виступу збірної України на Євро-2024.

Як це уже остогиділо, їй-Богу… З року в рік — одне й те саме. «Головне не перемога, а участь», «Впав — умій підійматися», «Потрібно підтримувати збірну» й інші лозунги невдах. Та підтримувати треба штани підтяжками, коли спадають. А коли хтось робить відверту х…ню, то треба запитувати за результат і вимагати відповідальності.

Те, що зробив Сергій Ребров з цією збірною на цьому чемпіонаті Європи — фірмова х…ня. Навіщо було аж три товариські матчі перед форумом? В останньому з них травмувався Віталій Миколенко — єдиний нормальний лівий захисник у цьому скликанні збірної. А що, коли вже травмувався, не можна було довикликати когось іншого, а не тягнути неготового гравця на Євро? Та хоча б Караваєва — гірше, ніж «Зінченко, прости, Господи, — лівий захисник», не було б в жодному разі.

Що це були за ігри розуму з воротарями? Взагалі-то на позиції «номер один» награють одного «Містера надійність», а всі інші просто його страхують. А догоджати всім ігровою практикою треба у дворовому футболі, а не в процесі підготовки до Євро. Догодили? Раз з немічною Молдовою Лунін відстояв «на нуль» — то треба й на першу гру Євро його виставити. Виставили. Допустив два ганебні ляпи, при тому, що на лавці сидів воротар, якого можна назвати найкращим гравцем збірної України на цьому турнірі. Попри загальний провал.

А хтось збирався взагалі розв’язувати проблему з не вмінням захищатися при стандартах? Поляки у товариському матчі роздягли збірну України у цьому компоненті як коханку перед сексом. Не просто роздягли, а ще й посміювалися — почитайте польських журналістів після нашого з ними спарингу. Румуни потім вміло тиснули на стандартах. Підготувалися до Євро, ага.

Ребров ледь не зжер журналістку на пресконференції перед Бельгією, коли та запитала його про один не забитий гол Словаччині, який би знадобився Україні. Але ж, панове, ви грали не для себе. Принаймні, декларували гучні слова про «всю Україну», «наших людей у важкі часи», про ЗСУ. Та тоді дослухайтеся, сприймайте критику, адекватно несіть відповідальність, або ж відверто заявіть — ми граємо для себе. Бо критика в контексті Словаччини — справедлива, нині покійний Михайло Фоменко аплодував би стоячи: випускати опорника Сидорчука, потім ще й захисника Таловерова, коли є нагода втомленому, вичавленому і фізично, і психологічно суперникові забити ще, й виправити катастрофічну після першого туру різницю м’ячів, яка, вже тоді було очевидно, відіграватиме роль після третього туру. Хоча, це ж так у дусі теперішнього часу — не бачити далі свого носа (як казав один хтось: «Та хто ж знав, що так буде» (с)). Самій Словаччині два забили — треба тримати рахунок, аби після матчу пустити сльозу.

Дотрималися до того, що Бельгію потрібно було перемагати. Немає дурних — ясно, що румуни зі словаками зіграли б унічию між собою. Але з бельгійцями, здається, грали не на перемогу, а на «репутацію Реброва». Аби не дай Боже не програти. А так нічия — класний же результат. Он, більшість вболівальників аплодують. Байдуже, що цей результат зробив нас четвертими у по суті найслабшій групі Євро-2024. Хитрий маніпулятивний засіб — запам’ятовується ж зазвичай останній крок. Але ні, панове, так це не працює. Провалений увесь турнір. І нічия з Бельгією — це складова цього провалу.

Хай Реброву поставлять запитання, чому гравці, чия команда за двадцять хвилин до кінця групового раунду перебуває на останньому місці таблиці, йдуть підтюпцем на заміну. А потім ще хтось сміє бельгійців докоряти, що ті біля кутового прапорця час тягнули. Так агов, їх нічия виводила в плей-оф. А нас куди? Ребров каже, що «зауважень щодо матчу з бельгійцями немає». А щодо турніру загалом є? 

Відповідь Реброва на всі питання, уже, здається, прозвучала — він звалив усе на гравців після Румунії. Хоча ж явно, що левова частка цього провалу — це провина тренерського штабу. І підтримувати збірну після такого — це згладжувати відповідальність за провал, прищеплювати винуватцям почуття безвідповідальності. Підтримувати потрібно, але тоді, коли трапляється нещасний випадок, збіг несприятливих обставин чи несправедливість.

А тут — банальне нехлюйство…

Ігор Семйон