Відомий футбольний експерт Олександр Сопко підбив підсумки виступів національної збірної України в 2024 році.
Олександр Сопко. Фото — В. Перегняк— У мене під кінець року, після того, як збірна України посіла друге місце в групі Ліги націй, з’явилося дивне відчуття, що національна команда схожа на сироту. Що більшість уболівальників, деякі фахівці, і тренери, не кажучи вже про журналістів, з якимось жалем сприйняли той факт, що збірна не вилетіла... Ніколи в мене раніше не було такого відчуття.
Якщо клуби ще мають своїх шанувальників, і завжди відчувається підтримка у важкі хвилини, то підтримка збірної якраз кульгала. Я не бачив, що раділи перемозі, я бачив тільки, що дуже засмучувалися і лаялися, коли національна команда програвала, або грала внічию. На мій погляд, це дуже неправильно. Тим паче в такій ситуації, в якій перебуває зараз збірна України, та й уся країна... Адже це наша збірна, її треба, якщо не любити, то поважати, в тому числі кожного гравця! Підтримувати і прощати, якщо щось не виходить.
А в нас у всіх коментарях і аналізах було присутнє здебільшого одне — «вони зажралися, вони не хочуть грати, вони взагалі не вміють, вони дерев’яні». Навіть звучала вимога, часто з подачі журналістів, мовляв, футболістів треба відправити на фронт, нехай в окопах щось доводять. Начебто самі журналісти перебувають в окопах, а не на диванах... Але таке ставлення до збірної має і зворотний ефект. Бумеранг... Коли ти їдеш до збірної, і знаєш, що перебуваєш під прицілом, що від тебе там чекають помилок, щоб із радістю облити брудом із ніг до голови, то в таку збірну не дуже радісно їхати. У такій ситуації гравці не відчувають, що за ними — країна, що за ними віддані вболівальники, і тренери, фахівці, журналісти, які бажають перемоги.
З’явилося відчуття, що збірна України для наших футболістів не стала рідною домівкою і сім’єю. Приїжджали, відпрацьовували своє, у кожного свої цілі були, свої завдання. Ну спробує тренер щось зробити, якусь придумати тактику, ну вийдемо, постараємось, але от єдності, мотивації, яка б зашкалювала, гри, де кожен б’ється за іншого, або за всіх, коли ти не ухиляєшся від боротьби, не ховаєшся за кимось, а навпаки сам перший біжиш і борешся, показуючи своїм прикладом, як треба це робити, майже не було. Таку мотивацію я побачив тільки в останніх двох матчах Ліги націй, коли припекло, коли зрозуміли — або облажаємось з ніг до голови, або щось зробимо, адже вміємо грати.
Шукати боротьбу, а не ховатися від неї
В останніх поєдинках, коли пішов такий ось настрій, прийшов і результат. Такий стан — це проблема зростання — і самої команди, і, напевно, тренерського штабу. Ми, сп’янілі дифірамбами про велич і силу наших футболістів, розслабили їх і занурили в теплу ванну. На Євро-2024 всі чекали, що ось зараз-то ми вистрілимо, і так, що всі влучають від подиву — не тільки в нашій групі, а й далі, і навіть до фіналу дійдемо.
І знову ж таки, з подачі наших журналістів та експертів, з подачі легенд футбольних, тренерів, усі твердили: у нас така збірна, найсильніша із сильних, які були! На жаль, ми підняли наші очікування настільки високо і настільки невиправдано, що падіння загалом на турнірі, і особливо перший програш — румунам, стали шоком для всіх. Якби ми ставилися більш професійно й об’єктивно до збірної та її можливостей, з хорошим розбором сильних і слабких сторін і якостей, то потім не були б так шоковані після першої гри.
А гра з Румунією на Євро-2024 дійсно була провалена. Насамперед через те, що хвороба у збірної України та сама, що й у клубах. Я говорив уже про гру «Шахтаря» в захисті — один в один, невпевнено, непереконливо, про гру боязку. І в «Динамо» та сама проблема із захисниками. Виявилося, що у нас практично ніхто не вміє боротися, відбирати, лягати в підкати, вигравати верхові дуелі, шукати боротьбу, а не ховатися від неї. Румуни були не сильніші за нас індивідуально, але переграли тактично, правильно оцінивши свої можливості і наші, і повністю перегравши нас у плані мотивації та дисципліни. Завдяки цьому не складно було зловити нас на помилках в обороні, і отримали — 0:3...
Ця гра різко змінила наше ставлення до збірної. Мовляв, це всього лише набір боягузливих «зірок», їх треба розігнати, «в мішок — і з мосту», Ребров не тренер, а «фізрук», така «експертна оцінка» лилася з будь-якої праски. Так зазвичай буває... Така в нас традиція... Коли ми перемагаємо, готові підкидати футболістів і тренерів до небес, а коли щось не виходить, першими розбігаємося... Мені б хотілося, щоб таке наше ставлення швидше змінилося. Треба бути разом. Страждає збірна, будемо і ми страждати, чекають вони змін, чекаємо і ми. Разом у перемозі, і в поразках.
Нова професія Сергія Реброва
Цей цикл багато чого дав Сергію Реброву і його тренерському штабу. Тому що для нього це теж практично нова професія. Тренер збірної — це зовсім інша спеціалізація, ніж тренер клубу. Тренер збірної бачить команду 6 днів. Як можна за 6 днів навчити грати один в один або точно бити по воротах? За такий короткий час необхідно тільки максимальну мотивацію дати, і правильно визначити склад. На дистанції — у кілька місяців, або років, уже можна визначитися з групою гравців, придивитися до резерву, пробувати цей резерв, можна тактичні схеми змінювати під футболістів. Але створити дива за 6 днів із футболістами, які роблять дитячі помилки в обороні, граючи в УПЛ, дуже складно.
Для Реброва це був важкий цикл, думаю, багато чого він сам переглянув у ставленні до футболістів. Можливо, він трохи змінить вимогливість, стане в цьому плані більш жорстким і рішучим. Він має бути більш принциповим у визначенні складу збірної. Не повинні бути в збірній якісь недоторканні, або ті, хто сам по собі займається мотиваційною частиною — до гри або після. Збірна — це особливий колектив.
Сподіваюся, що в останніх двох поєдинках, коли зуміли розв’язати задачу і пройти далі в Лізі націй, відбулося зрушення в тренерській роботі — позитивне, і це перший крок, і таке продовжиться далі.
Не хотілося б переходити на особистості, і говорити — хто б підсилив збірну, чи ні... Не хочу давати оцінки футболістам. У кожного є резерв — сто відсотків! І кожен може вийти на вищий рівень. Вийдуть вони, через ігри у своїх командах, буде легше і тренерському штабу у визначенні тактики та складу.
Плей-оф Ліги націй із Бельгією
Будь-яка гра з хорошим суперником — уже бонус. Одна справа грати з Молдовою, обіграти її з рахунком 4:0, а інша — зіграти з Бельгією у вирішальній грі 0:0, і мати контршанси. Це різного рівня гри. Тому, за такі матчі потрібно триматися — це хороша практика, школа, тест. Перевірити тут можна все — і стан гравців, і тактичні схеми, і тренерське рішення по ходу гри. Та й самим футболістам цікавіше і корисніше грати з топовими суперниками. Психологічно боятися нам нема чого, бо тут програти неможливо, а от виграти можна.
Збірна Бельгії — рейтингова, у ній маса класних виконавців — від Кевіна Де Брюйне і до Ромелу Лукаку, але бельгійці, на мій погляд, уже пройшли пік свого розвитку, золоте покоління потихеньку йде, і ця команда перебуває у фазі перебудови. До того ж я не впевнений, що все гладко у відносинах тренера з гравцями. Приклад Куртуа тому підтвердження.
А щодо підготовки до відбору на ЧС-2026, то матч із Бельгією навряд чи сюди відноситься. Це конкретне весняне завдання. А відбір — восени, багато води ще витече. Нові гравці можуть з’явитися. Важливо знати свої слабкі та сильні сторони, розуміти, на що здатні. Це єдиний процес — будівництво нової збірної.
Олег Семенченко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
