Колишній гравець «Динамо» Микола Морозюк розказав, як потрапив до київського клубу.
Николай Морозюк— Я досить пізно почав займатися футболом. Мене запросили у Львівський спортінтернат. Здається, через півтора року — вже навіть не пам’ятаю — мене запросили на перегляд в академію. Я приїхав, побув 3−4 дні — і все, сказали, що мене забирає «Динамо». Але було досить важко. В мене був контракт тоді зі Львівським фізичним спортивним училищем, це було під «Карпатами».
— Тобто у вас, ще дитини, був контракт і певні зобов’язання?
— Так. Мама моя була присутня, але, на жаль, тоді не працював нотаріус. Ми підписали, але нотаріально нічого не було завірено. І там я отримував зарплатню, на той час — 100 гривень. Не пам’ятаю, який це рік, десь 2002-й, напевно. Це була досить непогана сума грошей. Мамі віддавав 60 чи 70 гривень, собі залишав 30.
Я переїхав у «Динамо». Спочатку певний час не грав, тому що мені не віддавали документи зі Львова. Були присутні непорядні люди зі сторони училища, просили, щоб ми заплатили певну суму грошей — тоді тільки віддадуть документи. Але якось воно вирішилося.
Потім стикнувся з новими проблемами, тому що не був готовий психологічно до такої конкуренції, до такого рівня гравців. Це вже було на дві голови вище. Там я був лідером, а тут прийшов і «Ого, тут я далеко не лідер». Фізичні дані — був такий маленький на той час. Хлопці розвиваються — хтось швидше.
Пацани вже голяться, з дівчатами зустрічаються, а я був реально дитиною. Жив футболом, а вони вже тоді, можна сказати, напівдоросле життя вели. Можливо, багатьох з них це частково збивало зі шляху — вони досить погано закінчили.
— Ви в багатьох інтерв’ю говорили, що ваш перший період у «Динамо» не вдався через загули. Десь вплинули ті самі хлопці, про яких ви згадували раніше?
— Ні, саме вони взагалі не зіграли ніякої ролі. З’явилися інші.
— З футболу?
— Були частково і з футболу, але більшість — не з футболу. Коли у тебе є гроші, ти ніколи не будеш один. Завжди з’являються друзі зі сторони хлопців, і з дівчатами нема проблем. Ти ростеш, граєш, перейшов у першу команду, молодий гравець.
Якщо ще підписав контракт, підняли зарплату, і через вік, незнання, нерозуміння, відсутності людини, яку ти не просто слухаєш, а чуєш і вникаєш…
Якби була людина, яка б систематично зі мною працювала. Боже, можна було б зробити не те, що набагато кращу — велику кар’єру. Коли оцінюю відверто по своїх відчуттях, згадуючи всю історію, то розумію, що міг би зробити з позиції сили та таланту на футбольному полі, де не давали змоги або ламали, або сам підлаштовувався. І, знову ж таки, загули.
Коли беру оце все разом — розумію, що використав свій потенціал відсотків десь на 30. Хтось може сказати: «Ти що, дурак?» Чесно, коли говориш отак, думаєш: «Блін, чого так?» На жаль, ти вже не відмотаєш час назад. Чому зараз радію новому поколінню — бо воно інше. Вони живуть не так, що з’явилися 1000 доларів — накупив шмоток на 800, зібрав усіх друзів і пішли пити коктейлі.
На жаль, тоді в нас було покоління сволот, яке жило від зарплати до зарплати. Ще й в борг, б***ь. Видали зарплату — ти 80 відсотків одразу віддав, знову позичив у когось. І такі майже всі були. А хтось був — боже мій, зарплату одразу віддав, і ще 10 зарплат винен. В мене, слава богу, було так, що якось тримав себе в балансі. Але це досвід, така школа — крута, жорстока, важка, але цікава.
Дарина Калінчук
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар