Колонка Олександра Липенка. Леонід Буряк: «Три зірочки над емблемою — заслуга кількох поколінь динамівців»

Раніше в інтерв’ю із заслуженим майстром спорту, заслуженим тренером України, п’ятиразовим чемпіоном СРСР, семиразовим переможцем турнірів Кубку, володарем Кубка кубків і Суперкубку УЄФА (1975), бронзовим призером Олімпіади-1976 Леонідом Буряком у моїх запитаннях не було жодного слова на футбольну тему. Деяких це здивувало.

Обіцяв виправиться, що роблю із задоволенням.

Якось Буряк сказав, що 90 хвилин проведених на полі — це частинка життя.

Нагадав йому, що він провів 304 матчі в чемпіонатах країни, 53 у складі збірної, 51 у єврокубках, багато зіграв неофіційних поєдинків, часто засмучував воротарів. І запитав:

— Можливо, якийсь із забитих м’ячів запам’ятався особливо?

— Пам’ятних матчів і голів було чимало. Інколи деякі навіть сняться.

— Якби не футбол, то якому б виду спорту віддав перевагу?

— Ніколи про це не замислювався. З дев’яти років від народження, лягаючи спати, клав біля подушки футбольний м’яч. Зараз часто беру в руки тенісну ракетку. Подобається мені це заняття. Із задоволенням граю в теніс.

— Буряк вважався майстром виконання 11-метрових. Скільки пенальті вдалося реалізувати, граючи за «Динамо» і збірну?

— 35.

— Скільки м’ячів забив «Спартаку»?

— П’ять.

— На знак подяки і, віддаючи данину твоєму таланту і досягненням, 13 вересня 2015 року в Одесі, на алеї слави ФК «Чорноморець», що веде до стадіону в парку Тараса Шевченка, з’явилася «Зірка Леоніда Буряка», є така й у Києві, біля ТРК «Гулівер»...

— Мій футбольний шлях починався в рідній Одесі. У 16 років мене запросили в «Чорноморець». Вочевидь, показав себе не погано, тому мене помітили в київському «Динамо». Завершивши виступи, став тренером. Працюючи в «Чорноморці» 1995 року, мої підопічні вперше виграли срібні медалі чемпіонату України. Цей успіх ми повторили і в наступному національному турнірі.

Щодо алей футбольної слави, то вони мають бути в тих містах, у яких, як і в Одесі, наша гра завжди користувалася величезною популярністю. На жаль, такої традиції в українському футболі немає.

— Чи охоче даєш автографи?

— Ця процедура завжди приємна. Адже тебе досі впізнають. З багатьма вболівальниками фотографуюся, нікому не відмовляю.

— Що б змінив у правилах футболу? Твоє ставлення до VAR?

— На мій погляд, суттєві зміни не потрібні. Футбол слід сприймати таким, яким він є сьогодні. Найпопулярнішою грою у світі, подарованою нам Англією.

Щодо VAR, то коли виникають спірні моменти, бажано уникати тривалих пауз. Вони суттєво впливають на динаміку гри. На жаль, це часто відбувається в чемпіонаті України.

— Тепер над емблемою «Динамо» з’явиться третя зірочка. Які твої емоції?

— Радий, що наша команда переконливо, без жодної поразки, виграла 39-й чемпіонат країни. Тепер в активі «Динамо» 30 чемпіонських титулів — 13 у чемпіонатах колишнього СРСР і 17 — в Україні. Три зірочки над емблемою — заслуга кількох поколінь динамівців.

— Яким Леонід Буряк бачить сучасний футбол?

— Зараз спостерігаються вищі критерії відбору виконавців. Дуже важлива швидкість. І не тільки в роботі з м’ячем, а й швидкісна витривалість. А ще слід додати психологію та багато іншого. Сьогодні футбол універсальний. У грі необхідно використовувати свої сильні якості.

— Багато років ти був підопічним Валерія Васильовича Лобановського як гравець. Потім сім років був його асистентом. Потім сам очолював національну збірну...

— З гордістю вважаю себе вихованцем Великого Тренера. Якби не Валерій Васильович, не було б нас, знаменитих динамівських команд, гучних перемог нашого футболу. Ми й сьогодні продовжуємо вимірювати футбол за Лобановським.

— Кого із зірок світового футболу запросив би у свою команду, будучи тренером?

— Так одразу й не відповіси. Чудових гравців є чимало: Мессі, Лукаку, Дібалла, Рональдо...

— Буряк — автор двох книжок, які користуються популярністю у шанувальників гри. Перша — «Гарячі точки поля» — вийшла 1985 року, друга — «Я жив у щасливий футбольний час» — з’явилася 2007 року...

— Щодо назви другої книжки, то я таки жив у щасливий футбольний час. Футбол приносив мені радість, став справою і сенсом мого життя. Щоправда, не все, про що мріяв, через різні причини, обставини, здійснилося. Але ображатися на життя мені не варто. Адже мої футбольні роки — моє багатство.

Можливо, прийде час, з’явиться натхнення взятися за написання третьої книжки. Адже не все ще сказано...

Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua