Раніше в інтерв’ю із заслуженим майстром спорту, заслуженим тренером України, п’ятиразовим чемпіоном СРСР, семиразовим переможцем турнірів Кубку, володарем Кубка кубків і Суперкубку УЄФА (1975), бронзовим призером Олімпіади-1976 Леонідом Буряком у моїх запитаннях не було жодного слова на футбольну тему. Деяких це здивувало.
Обіцяв виправиться, що роблю із задоволенням.
Леонід Буряк. Фото — О. ВасильєваЯкось Буряк сказав, що 90 хвилин проведених на полі — це частинка життя.
Нагадав йому, що він провів 304 матчі в чемпіонатах країни, 53 у складі збірної, 51 у єврокубках, багато зіграв неофіційних поєдинків, часто засмучував воротарів. І запитав:
— Можливо, якийсь із забитих м’ячів запам’ятався особливо?
— Пам’ятних матчів і голів було чимало. Інколи деякі навіть сняться.
— Якби не футбол, то якому б виду спорту віддав перевагу?
— Ніколи про це не замислювався. З дев’яти років від народження, лягаючи спати, клав біля подушки футбольний м’яч. Зараз часто беру в руки тенісну ракетку. Подобається мені це заняття. Із задоволенням граю в теніс.
— Буряк вважався майстром виконання 11-метрових. Скільки пенальті вдалося реалізувати, граючи за «Динамо» і збірну?
— 35.
— Скільки м’ячів забив «Спартаку»?
— П’ять.
— На знак подяки і, віддаючи данину твоєму таланту і досягненням, 13 вересня 2015 року в Одесі, на алеї слави ФК «Чорноморець», що веде до стадіону в парку Тараса Шевченка, з’явилася «Зірка Леоніда Буряка», є така й у Києві, біля ТРК «Гулівер»...
— Мій футбольний шлях починався в рідній Одесі. У 16 років мене запросили в «Чорноморець». Вочевидь, показав себе не погано, тому мене помітили в київському «Динамо». Завершивши виступи, став тренером. Працюючи в «Чорноморці» 1995 року, мої підопічні вперше виграли срібні медалі чемпіонату України. Цей успіх ми повторили і в наступному національному турнірі.
Щодо алей футбольної слави, то вони мають бути в тих містах, у яких, як і в Одесі, наша гра завжди користувалася величезною популярністю. На жаль, такої традиції в українському футболі немає.
— Чи охоче даєш автографи?
— Ця процедура завжди приємна. Адже тебе досі впізнають. З багатьма вболівальниками фотографуюся, нікому не відмовляю.
— Що б змінив у правилах футболу? Твоє ставлення до VAR?
— На мій погляд, суттєві зміни не потрібні. Футбол слід сприймати таким, яким він є сьогодні. Найпопулярнішою грою у світі, подарованою нам Англією.
Щодо VAR, то коли виникають спірні моменти, бажано уникати тривалих пауз. Вони суттєво впливають на динаміку гри. На жаль, це часто відбувається в чемпіонаті України.
— Тепер над емблемою «Динамо» з’явиться третя зірочка. Які твої емоції?
— Радий, що наша команда переконливо, без жодної поразки, виграла 39-й чемпіонат країни. Тепер в активі «Динамо» 30 чемпіонських титулів — 13 у чемпіонатах колишнього СРСР і 17 — в Україні. Три зірочки над емблемою — заслуга кількох поколінь динамівців.
— Яким Леонід Буряк бачить сучасний футбол?
— Зараз спостерігаються вищі критерії відбору виконавців. Дуже важлива швидкість. І не тільки в роботі з м’ячем, а й швидкісна витривалість. А ще слід додати психологію та багато іншого. Сьогодні футбол універсальний. У грі необхідно використовувати свої сильні якості.
— Багато років ти був підопічним Валерія Васильовича Лобановського як гравець. Потім сім років був його асистентом. Потім сам очолював національну збірну...
— З гордістю вважаю себе вихованцем Великого Тренера. Якби не Валерій Васильович, не було б нас, знаменитих динамівських команд, гучних перемог нашого футболу. Ми й сьогодні продовжуємо вимірювати футбол за Лобановським.
— Кого із зірок світового футболу запросив би у свою команду, будучи тренером?
— Так одразу й не відповіси. Чудових гравців є чимало: Мессі, Лукаку, Дібалла, Рональдо...
— Буряк — автор двох книжок, які користуються популярністю у шанувальників гри. Перша — «Гарячі точки поля» — вийшла 1985 року, друга — «Я жив у щасливий футбольний час» — з’явилася 2007 року...
— Щодо назви другої книжки, то я таки жив у щасливий футбольний час. Футбол приносив мені радість, став справою і сенсом мого життя. Щоправда, не все, про що мріяв, через різні причини, обставини, здійснилося. Але ображатися на життя мені не варто. Адже мої футбольні роки — моє багатство.
Можливо, прийде час, з’явиться натхнення взятися за написання третьої книжки. Адже не все ще сказано...
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
