Колишній захисник «Дніпра», «Карпат», «Шахтаря» і низки інших клубів Артем Федецький торкнувся багатьох тем, пов’язаних із сьогоденням і минулим українського футболу.
Артем Федецький— Як вам «Карпати» в цьому сезоні?
— Зараз «Карпати» мають результат, і це — головне. Працює — значить, усе добре. Не існує поганих чи хороших тренерів — є результат. Саме він усе показує. У кожного тренера — свій план, свої тактичні схеми, свої заготовки під суперників. І це нормально. Не можна говорити, що хтось працює неправильно. Кожне бачення має право на існування, і я це абсолютно нормально сприймаю. Як буде далі — подивимося.
Я не хочу нікого критикувати, просто львівський клуб для мене не чужий. Люблю «Карпати», люблю Львів, поважаю вболівальників. Однак у мене трохи інше бачення розвитку клубу.
— Яке?
— Якби тренером був Маркевич — це було б щось зовсім інше. На мою думку, це був би топ-рівень. Чому головний інвестор Матківський чи хтось інший, хто вкладає гроші, вирішив інакше, не знаю. Час усе покаже. Можливо, я десь помиляюся — це моя суб’єктивна думка. У футболі все вирішує результат. Зараз він у «Карпат» непоганий.
Мені імпонує приклад «Полісся». Буткевич побачив деякі негативні моменти і все змінив у клубі.
Футбол — річ справедлива. Він завжди розставляє все по місцях: і гравців, і тренерів, і керівників, і навіть інвесторів. Просто потрібен час.
Особисті інтереси часто не збігаються з баченням розвитку клубу, інфраструктури. Це теж проявиться — я особисто за цим стежитиму у Львові. Я вважаю, що футбол справедливий. Я це відчув на власному досвіді. Усе, що робиться неправильно, футбол рано чи пізно виправляє. Це питання часу. Йдеться про тих, хто ставить власні приватні інтереси вище за футбольні.
— Розкажіть детальніше, як ви поставилися до того, що «Карпати» призначили Мирона Маркевича головним тренером?
— Якщо брати глобально, то запрошення Маркевича в «Карпати» — чудовий хід як практично, так і з точки зору маркетингу.
Мирон Богданович — заслужений тренер України, працював у «Металісті», перша бронза «Карпат» при ньому. Без фінансів із «Дніпром» — фінал Ліги Європи. Це — топ. Правильний напрямок, рухайтеся далі, розвивайте академію й основну команду разом із Маркевичем. Ставлення до Мирона Богдановича у Львові чудове.
Далі інвесторам «Карпат» якась кулька стрельнула в голову, і все в моменті змінилося. На це, зокрема, і вплинули події в «Поліссі», але бачимо, що зараз Імад Ашур звільнений, і команда пішла правильним курсом, призначивши Руслана Петровича Ротаня.
— Чув, що був певний конфлікт між шеф-скаутом «Карпат» Глібом Корнієнком і головним тренером Мироном Маркевичем, що про це думаєте?
— Подивимося глобально на ситуацію. У футбольному світі хто такий Гліб Корнієнко, а хто — Мирон Богданович Маркевич? Візьмемо досягнення і результати. Як сказав Юрій Вільйович Максимов: «Мені потрібно було вчитися на IT-фахівця і займатися комп’ютерами, щоб трохи більше розбиратися у футболі». Проте він (Максимов — прим. ред.) відіграв у «Динамо», «Вердері», має прекрасний футбольний бекграунд.
А тут — конфлікт. І це, ймовірно, помилка у баченні інвестора клубу, який порівнює Маркевича з Корнієнком — скаутом чи керівником аналітичного відділу. Складно навіть коректно це назвати. «Карпати» точно припустилися помилки зі звільненням Маркевича і подальшим розвитком.
— Це ви про призначення Владислава Лупашка?
— Ні, загалом. Хоча про Лупашка нічого поганого не скажу. Він тренував «Інгулець», вивів команду в УПЛ, молодець.
У мене просто інше бачення розвитку клубу, дитячого футболу та академії. Мене не бентежить об’єднання з «Рухом», але бачу це по-іншому.
Багато людей, які не поважають сам футбол, а працюють тільки для власної вигоди.
— Що можете сказати про призначення Андрія Русола?
— А що тут говорити? Якщо для мене Маркевич був і залишається брендом — брендом «Карпат», то напрямок мав бути очевидним. Його слід було розвивати, і це, на мою думку, було б ідеально. Це тільки моя особиста думка, я її нікому не нав’язую.
Що стосується Андрія — подивимося. Час усе розставить. Коли Андрій працював у ФК «Дніпро», потім у СК «Дніпро-1» — ми ж бачимо, що сталося з тими клубами. Їх просто більше немає. Може, Андрій образиться за це інтерв’ю — це його право. Однак я маю право на свою думку. Ми живемо в демократичній країні, де кожен може висловитися. Хтось, можливо, скаже інакше, але я думаю, що краще іноді взагалі промовчати з огляду на моє бачення. А результат усе покаже. Якщо говорити не про людські взаємини, а про футбольний розвиток, то поки що в «Карпатах» усе добре.
— Одні кажуть, що ось Андрій Русол — талановитий фахівець і менеджер, але результат його роботи — два клуби зникли, люди сидять без зарплати. Яка думка справедлива?
— Ну, дивіться. Люди без зарплат — це неприйнятно. Кожен, хто працює в клубі або в його структурі, має отримувати гідну винагороду. Це — базовий принцип взаємовідносин між роботодавцем і працівником. Якщо людина ходить на роботу, вона має отримувати зароблене.
У «Дніпрі» футболісти — це окрема історія. Умовно, у них були хороші контракти, вони щось заробили. Однак були ж і прості працівники, які доглядали за полями, отримували 100−150 доларів, і їм затримували зарплату на 3−4 місяці. Це абсолютно неправильно.
— Взагалі система виплат у «Дніпрі» була досить дивна. Гроші платять із затримкою у 2−3 місяці.
— Це і губить футбол. І коли хтось на кшталт Андрія Русола говорить про розвиток, але при цьому не виконує базові речі, це важко прийняти. Ми з ним бачимося, вітаємося, але як можна запрошувати людину на керівну посаду в «Карпати», знаючи про її минуле?
Я не хочу робити категоричних висновків — час усе розставить на свої місця. Однак є речі, які я просто не переварюю. Вибачте, але не потрібно обманювати футбол. Тому що футбол усе розставить на місця. Може, не відразу — через рік, два, три, але справедливість обов’язково буде. Якщо є зобов’язання — фінансові, інфраструктурні, кадрові — вони мають виконуватися.
Домовилися про розвиток — реалізовуйте його. Домовилися про академію для молоді — робіть. Обіцяли дітям і батькам умови — забезпечуйте їх.
Що ви наробили? Справжній «Дніпро» зник. А натомість створили СК «Дніпро-1» — штучний, непотрібний організм на уламках великого клубу. На базі «Дніпра» Багмута, Кучеревського та багатьох інших легенд створили щось фейкове. І що? Воно з часом загнулося.
— Русол за півроку до знищення «Дніпра-1» уже вів переговори з «Карпатами», це нормально?
— А далі що? Далі Андрій знову працює в системі вже «Карпат». Подивимося. Я не хочу говорити зайве, але скажу чесно: я — незалежна людина і звик говорити те, що думаю.
З тим шляхом розвитку «Карпат», який обрали зараз, я категорично не згоден. Так, зараз емоції, перемоги, матчі, атмосфера — усе красиво. Однак подивимося, що буде з часом.
Моя особиста думка: з Маркевичем усе було б інакше. Це — людина з регіону, яка вкладала душу в клуб. Саме з ним «Карпати» вперше в історії взяли «бронзу». Це було щиро, гідно і сильно.
— У Маркевича були конфлікти з керівництвом «Карпат».
— Ті конфлікти з Димінським — це інша історія. Однак коли Маркевич повернувся в «Карпати», то це був потужний менеджерський хід. І клуб мав би з цим рахуватися. Тому що він не випадкова людина у футболі. Це — людина, яка присвятила йому все життя. З його досвідом до нього варто було прислухатися. У клубі вирішили інакше. Мовляв, живемо у XXI столітті, в епоху технологій. Подивимося, як буде.
Повторюся, мені імпонує, як Буткевич робить висновки. І правильні висновки. З тим складом, з тим бюджетом у «Поліссі» — це прекрасно. Однак футбол — не просто бізнес. Це, насамперед, віддушина для вболівальників, для людей, які живуть цією грою. Тому не грайте на емоціях уболівальників. Ось і все.
— А як вам ситуація з «Поліссям»? Імад Ашур виставив у своєму профілі в соціальній мережі період у клубі як власні досягнення.
— Це якась істерика. Я взагалі не розумію, що ця людина робила в «Поліссі». Серйозно. Як він там опинився?
— Кажуть, він дуже добре розповідає. Наче зачарував Буткевича.
— Так, українською говорить добре — молодець, не питання. Але до чого тут це? Це не привід призначати людину головним тренером клубу із серйозними амбіціями. Ну, був він в академії «Дніпра-1», з юнаками працював — так нехай би йшов у «Полісся U-19». Це ж не рівень для першої команди з таким бюджетом та інфраструктурою.
«Полісся» зараз — один із найамбітніших клубів в УПЛ. База шикарна, на рівні провідної трійки в Україні. Там мають працювати справжні фахівці. І добре, що призначили Ротаня — це вже серйозний рівень. Людина з футбольним минулим, досвідом. У нього є футбольне бачення, характер, цілеспрямованість. Я особисто прекрасно знаю Ротаня. Я переконаний: він може дати результат. Це буде якісне оновлення.
— Призначення Ашура виявилося помилкою Буткевича?
— Не хочу нікого ображати, але досить обманювати футбол. І Буткевич це, нарешті, зрозумів і почав зчищати все зайве, всю випадкову ланку: селекціонерів, скаутів — усіх, хто не відповідав рівню його амбіцій.
Футбол — це не просто бізнес, де ти щось заробив або не заробив. Це — емоції, це — правильне ставлення. Це стосується і професійного рівня, і дитячого футболу.
— Ви ж самі проходили це.
— Я сам через це проходив у «Волині». Знаю, як це — грати на цеглинах замість воріт. Тоді було все одно, де грати — аби м’яч був. А зараз — усе інакше. Дітям слід створювати умови. Щоб не виїжджали за кордон, а залишалися тут, розвивали футбол удома, в Україні.
Так, перш за все, ми маємо підтримувати наших військових — це безумовно. І про майбутнє слід думати. Розвиток спорту, дитячих шкіл — це теж важлива річ. Це правильне, чесне капіталовкладення. Воно дасть результат, якщо робити все з душею, а не заради чиїхось особистих інтересів.
— Якщо порівнювати виплати зарплат у «Дніпрі» і «Шахтарі», то де ви відчували стабільність?
— Пам’ятаю, як у «Шахтарі» було, коли виграли Кубок УЄФА. Це був останній кубок перед запровадженням нового турніру — Ліги Європи. Тоді все платилося буквально після кожного матчу. Навіть ті гравці, які не потрапляли в заявку на матч, отримували преміальні. Стабільно після кожного матчу всі фінансові умови виконувалися.
Ставлення Ахметова до команди було дивовижним, він жив «Шахтарем». Я сподіваюся, що він і зараз живе цим клубом.
— Можете навести якийсь приклад турботи Ахметова про гравців?
— Пам’ятаю, коли українці підписували нові контракти, тоді була якраз світова економічна криза, і курс долара підскочив стрімко, кожен гравець тоді втрачав шалену суму із зарплати через це. За винятком легіонерів, бо вони отримували зарплату в євро.
Ми втратили суму еквівалента зарплати за 2,5 місяці через стрімке зростання курсу долара до гривні. Тоді Володя Єзерський був ініціатором, підняв це питання, всі українські гравці спочатку звернулися до Луческу, а потім і до Ахметова.
Уявіть собі, людина, крім того, що відшкодувала цю різницю, так ще й перевела зарплату українцям із гривні в долари. Кожному українцю відкрили валютні рахунки, і люди, які працюють у клубі, коли отримували заробітну плату, міняли гривні і клали на доларовий рахунок.
Тому порівняйте ставлення Коломойського, коли він махнув рукою на «Дніпро», і Ахметова, коли він дійсно жив цим клубом. Він був присутній абсолютно на кожному передматчевому тренуванні і спілкувався досить легко з кожним.
— З ким він спілкувався з команди найбільше?
— Із Луческу, звісно, насамперед, а потім із кожним гравцем міг поспілкуватися, притравити, це було дуже-дуже круто. На жаль, таких людей у наш час дуже мало.
— Зараз війна, багатьом бізнесменам не до фінансування футболу.
— Так, зараз складні часи, потрібно допомагати насамперед Збройним Силам України, це однозначно, але не варто забувати і про молоде покоління. Про дітей, які мріють грати у провідних європейських клубах, які хочуть рости як футболісти.
Так, створюється певна академія, як, умовно, у «Русі», «Шахтарі», «Динамо». Тому слід дітям давати якийсь плацдарм. Хлопці наші воюють за майбутнє, а наше майбутнє — це що? Це, звичайно, наші діти. А більшість чиновників і посадовців на це все махнули рукою і, прикриваючись допомогою ЗСУ, не знаю, можливо, деякі з них справді допомагають, але багато хто живе винятково заради своїх інтересів, на жаль, і такі є. Я називаю їх «падальщики, гієни», намагаються нажитися на всьому.
— Що вас турбує найбільше?
— Розповім про те, що наболіло. Футбол у Луцьку, на рідній мені Волині реально загнувся. Навіть за часів більш-менш спокійних, коли не було повномасштабного вторгнення Росії, футбол там був на досить низькій висоті, починаючи від обласного рівня.
Чиновникам це чомусь нецікаво, хоча для людей, для волинян, це реально віддушина. Люди жили клубом ФК «Волинь», ходили, вболівали, переживали. Клуб закрили, плюнули на дитячу академію, яка зараз виживає виключно за рахунок батьків(у Дніпрі — аналогічна ситуація — прим. ред.).
— Виходить, що футбол залишився потрібним тільки батькам маленьких футболістів?
— На жаль, це наші реалії, тому що справді кожні мама й тато хочуть, щоб їхні дітки розвивалися, і підтримують їх у цих прагненнях. Діти дивляться на Роналду, Мессі, Голанда, хочуть грати в таких клубах як «Манчестер Сіті», «Реал», «Барселона», «Інтер» тощо. Слід допомагати цьому, слід розвивати дитячу інфраструктуру насамперед, потрібно створити плацдарм, щоб діти могли тренуватися. Не менш важлива кваліфікація тренерів, молодих, які хочуть рости, хочуть передавати свої знання дітям.
Коли я спілкуюся з батьками, то мене запитують: «А що у вас там із футболу?» Мені соромно зізнатися, але в нас — повна дупа.
— Ви особисто зацікавлені в розвитку дитячого футболу?
— Пам’ятаю, коли закінчив грати, у мене були ще пропозиції про продовження кар’єри, але я не хотів уже, хотів більше часу проводити з сім’єю, не хотів кудись далеко їхати. У мене син так почав цікавитися і досі цікавиться футболом, хоче бути футболістом. Ми приблизно півроку з кумом допомагали моєму першому тренеру, Віктору Попку, тренувати дітей. Можливо, у мене мотивація була через власного сина, бо він хоче бути футболістом, розвивається, вдосконалюється. Хотілося допомогти якимись футбольними знаннями, адже в мене вони чималі.
Я бачив ставлення в той час, коли ще був професійний клуб — це просто катастрофа!
Просто забили на дитячий футбол, на академію.
— Можливо, вам якась історія запам’яталася?
— Мені запам’ятався момент, коли ми вийшли на фінальну частину «Соколиків» — такий був щорічний турнір у Польщі. Тоді ФК «Волинь» грала проти «Галичини» і «Карпат» у Львові. Я не пам’ятаю результату, але ми (ФК «Волинь» — прим. ред.) вийшли з 1-го місця, потрапили на фінальну частину в Гданськ.
Там брали участь дуже солідні команди: «Боруссія» Дортмунд, «Фенербахче», «Мілан», «Манчестер Сіті». Незважаючи на це, із 32 команд наші пацани посіли 5-те місце. Тобто вони грали проти топ-академій світу, вони виносили 5:0 «Боруссію» Дортмунд, «Фенербахче» обіграли 3:2. З «Міланом» була така гра, де мали вигравати, але поступилися 0:1. Із «Манчестер Сіті» зіграли внічию. Якщо не помиляюся, то «Сіті» були 1-е, 2-е — «Мілан», і команди з Польщі 3-е і 4-е місце посіли, хороші академії теж.
— Дітей якось нагородили чи привітали?
— Реакція клубу на це мене шокувала! Здавалося б, організуйте якусь зустріч із футболістами, тому що наші діти також є частиною футбольного клубу «Волинь», вони також дивляться на провідних гравців у нашому регіоні, на основну команду. Реакції не було ніякої, абсолютно. Завершилося все тим, що я набрав прес-секретаря ФК «Волинь», кажу йому, що ви хоч на сайті напишіть, ви що, знущаєтеся чи що? Пацани домоглися великих результатів, тим більше, я бачив на власні очі їхню самовіддачу, настрій на гру, зусилля на футбольному полі, як вони билися. Реакція нульова.
Це — проблема сучасного футболу. Я не буду говорити про всі регіони, говорю тільки про волинський край. Чому так? Я не знаю. У нашому обласному центрі, напевно, немає жодного штучного поля. Для дітей, які прагнуть іти у футбол, немає взагалі ніякої інфраструктури.
— Які ще проблеми?
— Іноді трапляється таке, що йде дощ, і дітям через це не дозволяють тренуватися, бо вони можуть зіпсувати поле, хоча це поле є доступним.
Також трапляється таке, що, коли команда грає в дитячо-юнацькому чемпіонаті, готується до матчів проти суперників, їм не дозволяють виходити на поле тиждень. Тому замість того, щоб грати й готуватися, вони змушені просто бігати кроси. А після цього виходять на футбольне поле проти своїх суперників, програють із рахунком 0:4, 0:5, і всі кажуть: мовляв, дивіться на результати, у нас немає майбутнього. Звичайно, немає майбутнього, якщо в цьому не зацікавлені ні керівництво регіону, ні керівництво області. Про що можна говорити, коли вони просто не зацікавлені у створенні та розвитку дитячо-юнацького футболу?
— А яка роль батьків?
— Усе відбувається виключно за рахунок батьків. Батьки домовляються про турніри, вони купують екіпіровку, футбольні м’ячі, домовляються абсолютно про все.
Також батьки повинні зараз платити тренеру за навчання дітей. Зараз тренер — людина залежна, так не повинно бути. Він має працювати від академії, але як такої академії не існує. Немає прив’язки до професійного клубу, бо його не існує.
Коли після початку повномасштабного вторгнення ФК «Волинь» призупинив свою діяльність, на третій день уже було продано клубний автобус.
Ми організовували благодійні матчі на підтримку ЗСУ в Луцьку, а нам кажуть, що є нюанс, бо в роздягальні на центральному стадіоні «Авангард» немає стільчиків. Тому що клуб поставив усе на тендер. Вони продавали абсолютно все!
— Як ви вийшли з цієї ситуації?
— Нам доводилося купувати нове і завозити, тому що ось приїжджає збірна України серед ветеранів або ветерани «Динамо» Київ, їм просто ніде переодягатися. Тому завозили просто пластикові стільці, і команди переодягалися. Такі реалії.
Мені щиро соромно за наш регіон, бо люди не долучаються до розвитку дитячого футболу і спорту загалом, особливо чиновники, керівництво області.
— Чому так?
— Завжди якісь виправдання знаходяться: то ковід, то війна, то ще щось. Безумовно, потрібно допомагати ЗСУ, але й про дітей не варто забувати, бо це — наше майбутнє. Єдине, що цьому заважає, чиїсь «інтереси».
Я вже втомився стукати в стінку головою, пояснювати, адже маю і футбольний досвід, і людський досвід, щоб розвивати футбол на Волині, починаючи з дитячо-юнацького. Однак, на жаль, у деяких людей своє бачення.
Ігор Лисенко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
