В історії українського футболу, і зокрема київського «Динамо», було чимало яскравих сторінок, які вписані золотими літерами в її літопис. Одна з таких незабутніх подій сталася в такий самий день, 25 червня, але 37 років тому. Очолювана Валерієм Лобановським збірна СРСР, до якої увійшла більша частина його підопічних із «Динамо», завоювала срібні нагороди на чемпіонаті Європи 1988 року в Німеччині.
Багато фахівців і вболівальників і зараз вважають, що тій команді було до снаги виграти і золото, однак у фінальному поєдинку з Нідерландами спортивна удача від неї відвернулася. Так вважає й один із ключових гравців тієї збірної — динамівець Ігор Бєланов, який не реалізував пенальті у ворота Ван Брекелена.
Ігор Бєланов. Фото — Р. Породько— Події тієї континентальної першості закарбувалися в пам’яті на все життя, — каже він. — Подібне не забувається, адже чемпіонат Європи — турнір найвищого рівня на континенті. Перед фінальним матчем у мене були побоювання з приводу того, як поведе себе пошкоджений у зустрічі групового раунду з Англією м’яз на нозі. Річ у тім, що з моменту поєдинку з англійцями минув лише тиждень — а тут така відповідальна гра. Але все виявилося не так складно, як здавалося. До того ж не мало вплинула на мене й атмосфера на стадіоні в Мюнхені, де проходив наш фінал із Нідерландами.
— Маєте на увазі зі знаком «плюс» чи «мінус»?
— Звичайно ж, «плюс». Коли побачив майже всі трибуни стадіону в помаранчевих кольорах уболівальників збірної Нідерландів, будь-які побоювання і хвилювання — як рукою зняло. Навпаки — це якоюсь мірою підстьобувало.
— Так, збірна СРСР була досить конкурентоспроможною. Що ж завадило їй досягти успіху в грі з командою з Країни тюльпанів?
— Якби ви знали, як ми ретельно готувалися до цієї гри! Відповідальність була максимальною, настрій — теж. А ось реалізація того вечора нас підвела. У першому таймі в мене був один чудовий шанс забити, а в другому — два. Один із них був реальним, коли взявся було виконувати пенальті. Упевнений, що діяв правильно, коли пробивав на силу і по центру «рамки», але... На жаль, недостатньо «підняв» м’яч — і той влучив у бутсу воротаря Ван Брекелена, який уже був у стрибку в лівий від нього кут. На душі від цього промаху стало гірко, але нічого не поробиш — потрібно було продовжувати грати й шукати нові можливості для голу. Але не склалося.
— Той момент часто прокручували в пам’яті, намагаючись знайти для себе причину промаху?
— Спочатку — так. Річ у тім, що на стадіоні віддаленість трибун від поля створює ефект оптичного обману: створюється враження, що поперечина воріт розташована нижче, ніж зазвичай має бути. Але ж зрозуміло, що це не так. Однак у тій напрузі мені здавалося, що, щоб не пробити вище за «рамку», потрібно трохи «притиснути» м’яч до землі — тобто пробити трохи нижче. Як виявилося, оптичний обман збив з пантелику і призвів до помилки.
Виходить, підвів усю команду — та й багатомільйонну армію вболівальників, які стежили за телетрансляцією з Мюнхена, теж розчарував. Після матчу дуже переживав із цього приводу, не одну ніч не міг заснути. А варто було трохи заплющити очі — як снилися якісь кошмари. Було дуже прикро, адже ми програли Нідерландам 0:2 і задовольнилися лише сріблом. І 24 тисячами німецьких марок за друге місце.
Андрій Писаренко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
