Відомий український тренер Роман Григорчук розповів про прагнення повернутися до роботи та пригадав найяскравіші періоди своєї тренерської кар’єри.
Роман Григорчук— З травня 2025 року ви перебуваєте без роботи. Як змінилося ваше життя? На скільки багато в ньому футболу зараз?
— Відчуваю, що життя без футболу відрізняється від життя, коли ти працюєш — у мене не було настільки великих перерв, як зараз. У час, коли ти перебуваєш без роботи, є можливість аналізувати і дивитися на футбол під іншим кутом. Якщо вже так вийшло, що виникла перерва в роботі, цей час теж може виявитися корисним. За цей час можна виконати певну аналітичну роботу і отримати з цієї аналітики певну користь. Але, мушу зізнатися, що дуже сумую за футболом — я не готовий до такого життя. Хочу працювати! Думаю, вже скоро я очолю команду.
— Існує багато чуток щодо вашого майбутнього. Найбільше говорять про Казахстан. На скільки ці чутки відповідають дійсності?
— Я хочу повернутися до тренерської роботи. На цей день у мене є ціла низка варіантів, тож можу сказати, що точно буду працювати. Зараз є трохи часу, щоб зробити вибір, а далі — в бій!
— Якщо говорити про варіанти, які ви маєте нині: закордонні клуби чи українські?
— Майже всі варіанти — це закордонні клуби, але тут важливо зазначити слово «майже». Ось так можу сказати — це буде максимально правильне формулювання.
— Останнім клубом, який ви тренували, у цей час був черкаський ЛНЗ. Взимку 2025 року ви приходили в команду, яка потребувала змін. Які завдання стояли перед вами?
— Я не можу сказати, що перед нашим тренерським штабом стояло якесь конкретне завдання. Швидше можна говорити про глобальні завдання. Ось глобальне завдання було — це розвиток команди. Я і саме хотів, мені навіть не потрібно було ставити таке завдання, адже я завжди прагну до того, щоб команди, які я очолюю, були в групі лідерів і боролися за єврокубки. Тільки тоді футбольне життя повноцінне. Я розумію, що єврокубки в нинішніх реаліях — це важко для українських клубів. Однак кожен клуб прагне до того, щоб грати в єврокубках. У перспективі ми з тренерським штабом бачили, що така команда, як ЛНЗ, повинна була виступати в єврокубках.
— Вам так і не вдалося вивести команду з кризи. По завершенню сезону ви залишили розташування клубу. Розкажіть, як вам повідомили про звільнення? Як ви оцінюєте період, проведений у ЛНЗ?
— Це зовсім не той випадок, коли мені або тренерському штабу має бути соромно за роботу в ЛНЗ. Я думаю, що ми виконали досить серйозну і корисну роботу. Я вважаю, що футболісти, які хотіли навчитися, багато чому навчилися. Загалом, за роботу мені не соромно, але звісно... У футболі дуже важливий результат. Не важливо, як ти отримуєш результат, а важливо просто результат. З ким не можна не погодитися — результат дуже важливий для всіх. Уже зараз роблю для себе висновки, що насамперед слід думати саме про результат, а вже потім домагатися реальної картинки в побудові гри. Хочеться, щоб був результат, але щоб він досягався в якомусь певному стилі самої гри. У стилі, який бачить головний тренер і його тренерський штаб.
Я можу сказати, що в цьому аспекті ми не досягли своїх цілей. Моєю метою було поставити команді комбінаційний і агресивний та домінуючий футбол. Я не можу сказати, що ми зуміли домогтися цього в такому вигляді, як хотіли цього. На те є низка причин. Десь трохи не вистачило часу. Однією з важливих причин є те, що низка гравців, які були в складі тієї команди... От у них не було тієї відповідальності, любові й самовідданості щодо клубу й самого футболу. У цьому компоненті ми були далекі від ідеалу, але була пророблена серйозна робота — ми попрацювали досить продуктивно.
Що стосується нашого розриву з ЛНЗ... За весь час, коли ми спілкувалися з президентом ЛНЗ, я ніколи не чув від нього будь-яких претензій або невдоволення. При кожній розмові він зазначав, що свою роботу наш тренерський штаб робить професійно і правильно. Коли ми вирішили попрощатися з ЛНЗ, то президент знову взяв слово і подякував нам. Нам підтвердили, що жодних претензій у нього немає, але було ухвалено рішення про зміну вектора розвитку клубу загалом. Тут усе зрозуміло — у мене немає жодних претензій.
Ба більше, скажу, що зараз ЛНЗ зробив колосально правильні кроки. Насамперед, це стосується селекційної роботи. Можна сказати дуже багато хороших слів про роботу, яку виконали і новий тренерський штаб, і футболісти — є тільки добрі слова про футбольний клуб ЛНЗ.
— Перед поверненням в Україну у вас був досить невдалий період в Азербайджані. Що не вдалося з «Нефтчі»? Тут керівництво клубу взагалі не терпіло. Вас звільнили дуже швидко.
— Про цей період у «Нефтчі» я вже говорив не раз. У «Нефтчі» все склалося так... У нас було все нормально, за винятком результату, який ніяк не вдалося отримати. «Нефтчі» — це бренд, але цьому клубу вже давно не вдається домогтися високих результатів. У цьому клубі не можуть терпляче ставитися до моменту, коли команда не перебуває на верхівці турнірної таблиці і не досягає великої кількості перемог. Коли цей клуб не потрапляє в єврокубки — це вже не нормальна ситуація для такого великого клубу. «Нефтчі» — великий клуб з ім’ям. Коли там немає результату — шукають іншого тренера з надією, що інший тренер зробить роботу, яка відразу дасть результат.
— Нещодавно «Нефтчі» знову змінив тренера. Клуб очолив український фахівець Юрій Вернидуб. Які перспективи у Юрія Миколайовича на посаді головного тренера цього клубу? Ви самі кажете, що керівництво «Нефтчі» досить нетерпляче.
— Я не можу сказати жодного поганого слова про керівництво «Нефтчі». У мене з ними настільки теплі стосунки, що ви собі навіть не уявляєте. У мене з керівництвом цього клубу залишилися найтепліші й позитивні стосунки. Юрію Миколайовичу я просто хочу побажати, щоб він досяг того, до чого прагне і сам він, і керівництво клубу. Скинути «Карабах» із трону буде дуже непросто, але я думаю, що мета «Нефтчі» — завоювати чемпіонство. Коли я приходив до керма цієї команди, то приходив тільки заради однієї мети — мене цікавило тільки найвище місце і гра в Лізі чемпіонів. Бажаю, щоб Юрію Миколайовичу вдалося цього домогтися.
— Ми обговорили відносно невдалі періоди вашої тренерської кар’єри, а тепер давайте про хороше. Згадаймо, «золоті часи» одеського «Чорноморця» (2010−2014 рік). Ваш тренерський штаб прийшов, коли команда була в Першій лізі України, але за роки роботи вам вдалося «зліпити» боєздатну команду, яка на рівних грала з французьким «Ліоном» у кваліфікації Ліги Європи. Які емоції переповнюють, коли згадуєте цей період?
— Це найприємніший, найщиріший і найтепліший період у моїй тренерській кар’єрі. А атмосфера, ті вболівальники, ті результати, яких нам вдалося досягти — це просто неймовірно! Окремо хочу відзначити одеських уболівальників. Як вони реагували на наші досягнення. Цей період просто неможливо описати словами. Це те, заради чого варто жити. Коли у твоєму житті є такі моменти, ти розумієш, що прижив своє життя не дарма. Період у «Чорноморці» — це дуже, дуже і дуже приємний для мене час. Навіть попри те, що ми не ставали чемпіонами.
Коли я говорю про «Чорноморець»... коли згадаю той час — у мене завжди мурашки по шкірі! Ось я нещодавно натрапив на фільм про «Золоті часи» одеського Чорноморця, яку зробив Олександр Денисов. Я дуже вдячний йому за те, що він зробив такий фільм. Це просто... Ми дивилися разом із сім’єю. У моєї дружини навіть були сльози — вона плакала. Ми ще раз пережили цей період. Саме такі моменти й дають ці імпульси, сигнали... Важко підібрати слова! Це просто неймовірно. Одеса і «Чорноморець» — неймовірні спогади... Це щось!
— Від керівництва одеського клубу в той період була та сама довіра, про яку ви завжди говорите. Вам дали час на побудову команди! Саме цей фактор дав вам можливість побудувати команду, про яку зараз можна згадати з такою теплотою?
— Дивіться, у футбол можна грати по-різному! Найголовніше — результат. Звичайно, я розумію, для керівників і власників клубів результат завжди буде на першому місці. Але... Результатів можна досягати, демонструючи досить різний футбол. Коли хочеться побудувати такий футбол, який гарантовано дасть результат, і саме постійний результат, а не випадковий. Якщо вибудувати домінуючий, агресивний і швидкий футбол — це дасть результат протягом великого відрізка часу. Для того щоб побудувати такий футбол, дуже потрібен час — це неможливо зробити за місяць чи за два.
Тут є дилема. Можна будувати прагматичний футбол, в основі якого є тільки гра на результат. Цей результат ти можеш отримати, але водночас розумієш, що це не той футбол, у який ти хотів би грати. У кожній команді хочеться вибудувати рівень футболу, який буде подобатися людям і дасть дійсно високі результати. Але є один нюанс, коли команда виграє — усі заплющують очі, в який футбол вони грають.
Якщо говорити саме про той період у «Чорноморці»... Ми розуміємо, що у футболі буває по-різному. Не все виходить одразу, десь потрібно потерпіти — у кожному клубі це відбувається по-різному, але в Одесі нам дали час.
— Якщо говорити саме про «Чорноморець»... Знаєте, у багатьох командах можна виділити якихось зірок, але «моряки» періоду 2010−2014 рр. це — команда-зірка. Єдиний колектив, який досягав результату своєю самовіддачею. Особисто я не можу назвати зірок тієї команди. Як ви вважаєте, хто був лідером і головною зіркою «Чорноморця»?
— Я погоджуюся з вами. Ви ставите запитання, і майже відразу на нього ж відповідаєте! Я можу тільки підтвердити — команда дійсно була єдиною! Тут було найважливіше! Сам «Чорноморець» для кожного з тих футболістів — щось неймовірне. Заради вболівальників, заради клубу, міста кожен футболіст віддавався на 110 відсотків. Це дуже важлива річ, коли є такий підхід, така відповідальність і така самовіддача — кожен футболіст грає навіть краще, ніж може зіграти.
Дуже важливим фактором успіху тієї команди було саме життя клубу. Важливо, як ми живемо, як тренуємося, яка атмосфера на стадіоні... Коли в Одесі збирався повний стадіон, я сам, будучи тренером, виходив і підтрибунне приміщення і розумів... У мене такий був стан, що я був готовий відбігати три гри! Десь такий самий стан був і в кожного з футболістів, саме через цей емоційний стан футболісти і здатні показувати хороші результати і красивий футбол. Можу сказати, що «Чорноморець» грав у футбол, про який я завжди кажу, — красивий, домінантний і атакувальний. З цим футболом ми досягли хороших результатів. Я хотів би виділити кожного гравця тієї команди. Це була команда з великої літери або навіть усі літери в назві були великими — «ЧОРНОМОРЕЦЬ!!!».
— У той період український футбол був просто шаленим: якісні легіонери, хороші українські виконавці, нереальна конкуренція, фанати, які заповнювали стадіони на 100% — це щось неймовірне. «Чорноморець» був міцним середняком, який міг зіпсувати нерви багатьом, але чи могла та команда пригнути вище голови і поборотися за чемпіонство?
— Мабуть, у сезоні-2012/13, коли ми грали в плей-офф Ліги Європи з «Ліоном»... Саме та команда, за умови точкової селекції в зимове трансферне вікно... Десь 3−4 гравці. Якби команду вдалося підсилити такою кількістю футболістів — ми боролися б за найвищі місця в УПЛ, нав’язуючи боротьбу і «Динамо», і «Шахтарю». Відчувалося, що та команда мала таку силу.
— Повернемося до вашої другої каденції в «Чорноморці» (2022−2024). Наскільки відчутно змінився український футбол у цей період порівняно з тим, що було раніше?
— Звичайно, змінився, і на те є свої причини, але я не можу вам сказати, що в той час, та й узагалі в будь-який час... От я не можу сказати, що УПЛ була слабкою. Звичайно, рівень змінився, і це було відчутно. Ви пам’ятаєте, які склади команд були в «Шахтарі», «Динамо», «Металісті», «Дніпрі»... Можна довго перераховувати команди. Так от, у командах того часу були футболісти, ціна яких сягала 50−70 мільйонів. У наступні роки просто не було легіонерів такого рівня, саме тому рівень упав, але не до такого рівня, що можна було б назвати УПЛ слабкою лігою. У жоден рік я б так УПЛ не назвав.
— Вам як тренеру простіше було працювати в період 2010−2014, коли в УПЛ були якісні легіонери чи в період 2022−2024, коли рівень команд дещо знизився, як і рівень самої ліги?
— Я вам скажу, що тут навіть підхід і тренерська робота відрізняються. Підхід до більш зіркових гравців дещо відрізняється від підходу, який ти маєш знати до гравців, які нижчого рівня. Підхід відрізняється!
— Які завдання перед вами ставило керівництво «моряків» у другу каденцію перебування в клубі (2022−2024)? Наскільки ви раді цьому періоду перебування в клубі?
— Я не можу сказати, що я задоволений! Швидше, я розчарований цим періодом. Ми прийшли в команду в січні 2022 року. Десь за півтора-два місяці нам вдалося зібрати й організували команду так, що в середині лютого моряки були командою, від якої я просто отримував задоволення. Я отримував задоволення від роботи, яку ми провели, і від того, як грав «Чорноморець» на зимовому зборі у 2022 році.
Я бачив, що команда буде просто шикарною, але в Україні почалася війна. Розповім вам одну цікаву деталь, 27 лютого ми мали грати проти «Маріуполя», але війна почалася 24 лютого. Так от, 22−23 лютого того року ми повернулися зі зборів і я страшенно чекав початку чемпіонату. Я був страшенно задоволений тим, як команда готова до чемпіонату. На зборах і команда грала в креативний і цікавий футбол — просто краса. Ми вже розуміли, що на нас чекає повернення цієї атмосфери на стадіоні «Чорноморець». Уже 22 лютого на перший матч «моряків» після зимової паузи було продано близько 25 тисяч квитків. Ви можете собі уявити? 25 тисяч квитків. Люди чекали футболу, але ось так сталося в житті... Війна... Для мене це був дуже серйозний удар.
— 24 лютого 2022 року. Повномасштабна війна... Згадаймо день! Як він пройшов вам? Які розмови були всередині команди? Що говорило керівництво «моряків»?
— Останні дні перед початком повномасштабної війни я просто був одержимий футболом і очікуванням відновлення УПЛ. Я навіть не вірив, що війна почнеться і ні я, ні моя сім’я ніяк до цього не готувалися. Тієї ночі дружина мені сказала, що почалися вибухи, а я просто не міг у це повірити. Лише вранці наступного дня я зрозумів, що війна дійсно почалася. Це сталося і це не сон...
Ми застосовували всі можливі заходи, щоб наші футболісти були в безпеці. Я думаю, що ми не згадаємо, як там точно все було, але якщо говорити про напрямок цих кроків... Кожен наш футболіст має думати про свою сім’ю і робити якісь кроки. Клуб допомагав усім, чим міг.
— Ми вже згадували, що з «Чорноморцем» у період 2010−2014 не вдалося вибороти золоті медалі чемпіонату України, хоча команда була досить серйозна. Був у вас закордонний етап кар’єри, де ви брали золото. Це і солігорський «Шахтар», і «Астана»... Яке чемпіонство для вас було найціннішим?
— Я повторю, цей «Чорноморець» — це радість і задоволення від життя. Якщо ці емоції емоції якось зіставляти, то схоже я переживав, коли працював у латвійському «Вентспілсі» (2005−2009). Ми кілька разів були чемпіонами Латвії, але дуже пам’ятним став перший рік і третє чемпіонство. Перший рік — це щось неймовірне. Це щастя. «Вентспілс» багато років хотів стати чемпіонами Латвії... Вони були близькі до того. Напевно, ви цього теж не знаєте. Два роки поспіль до мого приходу «Вентспілс» не став чемпіоном. Як думаєте, яка причина тому?
— Нуууу.... Дивіться, на момент, коли ви очолили «Вентспілс» (у 2005) мені було 5 років... Давайте я логічно спробую подумати...
— А, ясно. (Сміється). Ні-ні-ні, навіть не думайте, я вам зараз розповім. Щоб ви розуміли, «Вентспілс» — це топ-команда в Латвії. Десь починаючи з початку 2000 року «Вентспілс» став підбиратися до вершини. У 2003 і 2004 роках «Вентспілсу» в останньому турі чемпіонату потрібно виграти у «Дінабурга», який я очолював з 2000 по 2005 роки. Просто потрібно виграти у «Дінабурга» і вони чемпіони! Підсумок: 2003 рік — ми відбираємо у них очки, і вони не чемпіони, як і в 2004 році... Останній тур. Ми відбираємо в них очки і вони знову не чемпіони. Уявляєте?
У 2005 році ми прийшли у «Вентспілс». Перший трофей, які ми завоювали на чолі цієї команди — це чемпіонство. Це була велика радість. Це просто неймовірно. У нас було ще одне чемпіонство, до якого я теж можу підібрати тільки хороші слова. Це вже на третій рік! Залишалося 11 турів до фінішу чемпіонату Латвії, і ми відставали від першого місця. Для здобуття чемпіонства нам потрібно було виграти 11 матчів поспіль. Я кажу президенту: «Ми це зробимо!». І ми це зробили — ми виграли те чемпіонство. Це було неймовірно.
Якщо говорити про Азербайджан, Казахстан і Білорусь... З «Габалою» ми не змогли стати чемпіонами, але змогли домогтися гарних результатів у єврокубках. Ми два роки кваліфікувалися до групового етапу Ліги Європи. Це була неймовірна радість.
— Можна з упевненістю сказати, що найбільш знаковим для вас усе ж таки стало чемпіонство в Латвії з «Вентспілсом»?
— Так. Саме цей чемпіон був емоційним. Коли ми завоювали золото з «Астаною»... Ну, ви розумієте, «Астана» і без мене була чемпіоном. Для них це звична справа. Туди я приходив підтримувати ту планку, яка вже була поставлена. Той сезон був важким, але коли «Астана» стає чемпіоном — це нікого не дивує.
Що стосується солігорського «Шахтаря». Так для них це теж було довгоочікуване чемпіонство, це правда. Ви пам’ятаєте, що я змінив на посаді головного тренера тієї команди Юрія Миколайовича Вернидуба! Тож, того року ми разом здобули це чемпіонство!
Олег Вахоцький
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
