Олег Саленко: «Ребров гарчить на журналістів, бо нервує»

Колишній форвард київського «Динамо» Олег Саленко підбив підсумки березневих поєдинків збірної України.

— Олеже, як вам вчорашній поєдинок, який багато хто після поразки шведам називав не інакше як непотрібним. Бодай мінімальне задоволення від перемоги України отримали?

— Було видно, що і наші хлопці, і албанці вчора грали на розслабоні, розкуто, але при цьому без особливих моментів з обох сторін. Те, що Україна перемогла, приємно, звісно, але… Це, як мертвому припарки. Головне завдання — вихід на чемпіонат світу — залишилося невиконаним.

Ребров зробив ротацію складу, прогнозовано дав пограти тим футболістам, хто зазвичай має у збірній мало практики — Різнику, Волошину, Сарапію. Хлопці не підвели, молодці. Перемогли в нікому не потрібному матчі, відпочили тиждень в Іспанії, тепер можна роз’їжджатися по клубах.

До речі, поява у стартовому складі Яремчука, а не Пономаренка геть не здивувала, бо Роман поки що сильніший нападник за Матвія.

— Власне, саме Яремчука вболівальники збірної України визнали «Левом матчу», а ви б кого назвали найкращим гравцем синьо-жовтої дружини у матчі проти Албанії?

— Мені сподобалося, як грав Волошин. Старався, дійсно грав, а не просто відбував номер на полі.

— Перейдемо до найобговорюванішої теми — майбутнього на чолі національної збірної її чинного головного тренера Реброва. Воно у Сергія Станіславовича є, чи варто подякувати йому за роботу й попросити «на вихід»?

— Реброву треба сідати за стіл з Шевченком і розмовляти. Може не зараз, а через два місяці, коли сплине термін контракту з УАФ. Чув, що ніби в травні заплановано декілька товариських матчів.

Якщо у Ребрухи є пропозиції від клубів з Європи, а вони, поговорюють є, то його треба відпустити, а як ні, можливо, продовжувати угоду, але лише у тому разі, якщо немає йому гідної заміни на олівці. Звільнити — найпростіше рішення, а міняти ким, хто може очолити збірну от прямо зараз? Не знаю…

Критика після поразки від Швеції була шалена — це дійсно провал — такий результат збірної, така ніяка гра в її виконанні, але чи винен у фіаско зі Швецією лише один Ребров? Не думаю. Є питання і до гравців. А звинувачувати тренера найпростіше. Нас всіх давно привчили до того, що виграє команда, а програє наставник, але ж це не зовсім правильно у реальному житті.

— Щодо того, а хто ж може теоретично замінити Реброва на містку, то блогери всілякі нині активно дискутують про кандидатуру наставника «молодіжки» Унаї Мельгоси. Чимало говорять і про Руслана Ротаня, а дехто пропонує зробити пропозицію Мирону Маркевичу повернутися до керма національної збірної. Ви кого б хотіли бачити наступником Реброва, якщо контракт з ним все ж не пролонгують?

— Як показали практика й результати, так званий іспанський футбол нам не дуже підходить. Тому Мельгосу новим головним тренером національної збірної я не бачу. Нам потрібний наш спеціаліст, а тому, поки ще вік дозволяє, збірну України якщо вже й довіряти комусь після Реброва, то Маркевичу. Я впевнений, що він може збудувати міцну команду.

Мирону Богдановичу зараз 75 років, а він і досі бігає, грає у футбол, його з поля не виженеш. Та й голова в нього варить дай Боже.

У цієї збірної є потенціал, у нас більшість гравців грає у Європі і за хороші клуби, але немає команди! А сформувати команду, бойовий колектив, а не компанію друзів, які зібралися в Іспанії, посиділи, поспілкувались, програли шведам і роз’їхалися, може лише досвідчений тренер.

— Як ви думаєте, чому Ребров останнім часом досить жорстко спілкується з журналістами й не сприймає критику на свою адресу? От ніколи не чув від людей, які з ним добре знайомі особисто, що Сергій Станіславович хам, а тут дві останні пресконференції така дивна поведінка — то «очі відірвіть від телефону», то «говоріть тільки за себе, а не всю Україну»…

— Ребров ледь не гарчить на журналістів, тому що нервує, бо збірна провалилась. А хто б не нервував на його місці? Це все емоції, не більше. Сергій нервує — от і все. Тиснуть на нього з усіх боків. А в житті він нормальний, спокійний, з віком став сміливішим, а от в молоді роки навіть трішки був сором’язливим.

Віктор Глухенький