Колишній воротар київського «„Динамо“» Денис Бойко поділилися спогадами про екс-наставника «біло-синіх» Мірчу Луческу, який позавчора пішов з життя.
Денис Бойко
— Чи стежили ви за останніми новинами щодо стану здоров’я Мірчі Луческу? Як сприйняли трагічну звістку про його смерть?
— Це дуже важкий день. Без перебільшення, світ втратив перш за все прекрасну людину. Батька, дідуся, чоловіка, друга, тренера... Я дійсно слідкував за перебігом подій, спілкувався з футболістами, з друзями, знав інформацію від близьких людей щодо того, в якому стані він знаходився з моменту госпіталізації. Це небайдужа для мене людина.
Дійсно важко. Хто б і як не ставився до цієї людини, світ втратив легендарну постать. Людину з великої літери. Це величезна втрата для усього футболу, і особливо для українського. Певною мірою він змінив наш футбол. Він дав дуже багато кожному гравцю, який мав можливість з ним працювати. Я зараз дивлюсь інтернет, соцмережі — напевно, немає жодної байдужої людини у футбольному світі, яка б не попрощалася з Містером. Дуже болісна втрата.
— Пригадайте вашу найпершу зустріч або першу особисту розмову з Луческу. Яке враження він на вас тоді справив?
— Перша особиста розмова в мене відбулася, коли Містер очолив «Динамо». До цього ми перетиналися лише на футбольному полі, коли він тренував «Шахтар». Ця розмова справила на мене дуже велике враження. Це відверта людина, чесна, абсолютно щира, яка цілком і повністю присвятила себе футболу — інколи навіть на шкоду власній родині, проводячи весь час на базі з командою.
Ця людина на початку повномасштабної війни настільки сильно підтримувала Україну, наш народ, наші сім’ї та військових... Його вклад неможливо переоцінити. Він допомагав абсолютно всім, чим міг: і фінансово, і своїм впливом.
— Я добре пам’ятаю епізод у Тернополі під час гри «Динамо» в Кубку України, коли фанати «біло-синіх» протестували проти Луческу. Тоді ви та ще кілька гравців стали на його захист…
— Найголовніший мій посил, як і всієї команди, полягав у тому, що нецензурна лексика та образи позаду нього — це неприпустимо. Так, для фанатів це принциповий суперник в минулому. Але я хотів донести до людей: маючи свою думку, ви повинні розуміти, що цій людині за 70 років. Він кожному з вас годиться в дідусі чи батьки. У нього є родина, діти, онуки, дружина.
Жоден з цих вболівальників ніколи не спілкувався з ним особисто. Казати такі брудні речі — абсолютно неважливо, кого він тренував до цього — це неправильно. Перш за все має бути повага до вікової людини.
Я завжди відстоював інтереси клубу, за який грав. Але в будь-якій ситуації треба залишатися людиною. Футбол складається з емоцій, проте інколи він має відходити на другий план перед людяністю.
— Яка розмова з ним запам’яталася вам назавжди? Можливо, це момент, коли він вас найбільше підтримав, або навпаки — жорстко розкритикував, і це спрацювало?
— Під час першої розмови Луческу чітко і по-людськи окреслив мою роль в клубі та мою важливість для нього. Таких відвертих людей, які кажуть все як є, мало. Мене це прямо вразило.
Звісно, спочатку в багатьох футболістів було деяке нерозуміння: як тренер, який відпрацював стільки років за найголовнішого конкурента — «Шахтар» — приходить в клуб, в якому ти виріс? Але він повністю віддавав себе роботі.
— Всі пам’ятають емоції Луческу на бровці, на пресконференціях, його різкі висловлювання. А яким він був за зачиненими дверима в роздягальні після болючих чи несправедливих поразок? Він теж міг критикувати гравців чи навпаки заспокоював їх?
— Звичайно. Це людина з колосальним життєвим та футбольним досвідом. Він чітко знав, що робить. Кожна його дія та вчинок були аргументованими. Ставши тренером клубу, він на сто відсотків відстоював виключно його інтереси.
Він міг маніпулювати, міг дестабілізувати команду суперника, але нікого не ображав. Він робив це виключно як розумна людина, намагаючись захистити своїх. Саме тому Луческу і став легендарною постаттю.
— Луческу був доволі інтелігентною людиною: розмовляв багатьма мовами, любив мистецтво. Чи намагався він якось прищепити цю любов команді, заохочував читати, вчити мови чи цікавитися культурою?
— Він багато спілкувався індивідуально. І так, він знав багато мов. На післяматчевих розборах чи тренуваннях він міг за кілька хвилин перейти на дві-три різні мови, йому навіть не потрібен був перекладач. Він завжди намагався сам комунікувати і достукатися до кожного футболіста. При всьому своєму впливі, можливостях та зв’язках, він був дуже простим. Я жодного разу не бачив від нього зверхньої поведінки чи неповаги до інших.
— Який найцінніший життєвий урок, досвід чи пораду ви отримали від Луческу за весь час знайомства?
— Мене підкорила його відвертість, прямота і те, як у складній ситуації він міг знайти правильні слова, щоб люди повірили в себе. Це був великий психолог.
Я навчився від нього багатьом важливим людським речам. Він завжди робив акцент на тому, що футбол — найкраща гра у світі, але не футболом єдиним треба жити. Що б не відбувалося — залишайся людиною. Для мене він був найкращим мотиватором.
— Луческу зустрів початок повномасштабного вторгнення разом із «Динамо» в Києві. Чи спілкувалися ви з ним тоді? Як він переживав ці страшні тижні: був наляканий чи, навпаки, зосереджений?
— Це людина з величезним життєвим досвідом. Звісно, жодна людина не скаже, що їй тоді не було страшно. Але Луческу зробив абсолютно все для того, щоб допомогти всім без винятку: працівникам клубу, сім’ям футболістів, близьким, друзям.
Він організував автобуси до Румунії, забезпечив житлом і прихистком тих, хто цього потребував. Допомагав і фінансово, і своїм впливом. Дивлячись на нього, ми розуміли: ця людина не має сумнівів і страху в очах. Своїми діями він мотивував нас почуватися спокійніше. Це був захмарний рівень підтримки.
— Перший сезон Луческу в «Динамо» став тріумфальним: одразу Суперкубок, Кубок та чемпіонство. Що саме він тоді змінив? За рахунок чого вдалося настільки швидко реанімувати команду?
— Він змінив ментальність. Прищепив нам дух переможців. Він змусив кожного футболіста, незалежно від того, грав він чи виходив на заміну, повірити в те, що ми можемо бути найкращими. Він вселяв цю віру щодня своїм спілкуванням.
Я навіть зараз бачу пости подяки від гравців, які при ньому майже не грали або мали складні стосунки. Це показник того, наскільки він змінив менталітет усього клубу.
— Про Луческу завжди говорили як про тренера, який неймовірно працює з бразильцями. Всі думали, що і в «Динамо» їх буде багато, але клуб зосередився на своїх вихованцях. Як він знаходив підхід до молодих українських гравців?
— До кожного по-різному. За це його і називають Містером. Він вмів пояснювати, комунікувати. Якби він вмів працювати тільки з бразильцями, у нього б нічого не вийшло в «Динамо». Він прийшов у клуб, де були переважно молоді українці, яким був потрібен наставник на полі та поза ним. І він досяг з ними космічного результату.
— Якби довелося описати Мірчу Луческу одним словом або фразою, що б це було?
— Легенда. 100 відсотків, людина з великої літери. Знаєте, Валерія Лобановського називали «Метр». Мені не пощастило пограти під керівництвом Валерія Васильовича, але мій батько працював з ним, тому я чудово знаю, що Лобановський — це неймовірний психолог. І я можу сказати, що Луческу також відмінно розумівся на психології, тому він і «Містер».
Для мене Мірча — це справжня брила з високими людськими якостями, який вчив гравців правильно жити не тільки на полі, але й поза ним. Свого часу нас покинув Метр, тепер ми залишилися і без Містера… Дійсно пішла епоха.
— І останнє запитання. Якби у вас була змога на прощання йому щось сказати, якими б були ці слова?
— Дякую. Велике дякую абсолютно за все, що він зробив для мене особисто, для футболу і для українського народу.
Владислав Лютостанський
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
