Відомий журналіст Ігор Лінник висловився щодо ситуації з вибором кандидатів на посаду головного тренера збірної України.
Ігор Лінник«УАФ у пошуках нового головного тренера збірної України. Про що у зв’язку з цим можна було б поміркувати? чітко усвідомлюючи, що вислуховувати подібного роду міркування особливо й нікому...
І все ж.
На мій погляд, нинішні форс-мажорні реалії нашої країни та спортивні наслідки, що з них випливають, цілком очевидно диктують тим, хто зацікавлений в успіху нашого футболу, і необхідність ухвалення таких самих надзвичайних, екстраординарних управлінських рішень.
У тому числі при виборі найкращих кандидатур для нового тренерського штабу збірної. Тим паче, що її знову доведеться ліпити з вельми розрізненого виконавського матеріалу.
За замовчуванням прийнято вважати, що наші наймайстерніші та найкваліфікованіші гравці захищають кольори європейських клубів. А тут, в Україні, залишаються переважно ті, хто або поки що не доріс до серйозного трансферу, або просто ще надто молодий.
Суто номінально воно так і є. Тільки немає жодних підстав для цілковитої впевненості в тому, що збірна українських легіонерів — як команда! — буде на голову сильнішою за умовну збірну УПЛ.
Так, у потенціалі саме так і мало б бути, але критерій істини — практика. І результат! А його в нас знову немає.
Колишні надії на те, що провідні наші футболісти, поїхавши до міцних західних клубів, прогресуватимуть там швидше, ніж в УПЛ, за великим рахунком виявилися фантазією.
Як і в попередні роки, більшість українських легіонерів, опинившись, так би мовити, на волі — тобто, випавши з-під щільної опіки місцевих тренерів, не надто й феєрять у своїх нових клубах, дедалі щільніше освоюючи лави запасних.
Приклади з останньої генерації — Мудрика, Забарного, Довбика, Судакова та інших — це підтверджують. А всі вони вважаються потенційними лідерами збірної України.
Нові надії, як завжди, пов’язуються у нас із фігурою „не фізрука“, а правильного тренера. Наче прихід умовного Маркевича або, уявімо собі, скажімо, Анчелотті здатний щось кардинально змінити в клубній кар’єрі цих та інших хлопців.
Для мене, зізнаюся, це чергова ілюзія. Тому я б подумав про необхідність зміни підходу.
Можливо, сам час ставить нас перед необхідністю ухвалення ситуативного комплексного рішення — так, такого, що вимагає певної відваги і готовності тих, хто всерйоз замислився б над можливістю його реалізації, до того, щоб зробити осмислений крок назад.
Зрештою, вже 2022 рік недвозначно нагадав нам про те, що в кожного часу — свої закони і норми. От і я про те саме. Про те, що нині у нас на дворі явно не проста, не штатна ситуація. Отже, і вихід із неї не повинен бути ординарним, „як у всіх країнах“.
Ось чому на етапі середини весни 2026-го я б запропонував Андрію Шевченку (і його асистентам) згадати добре знайомий йому і в нормальній ситуації, напевно, вже зжитий досвід базового клубу збірної. Тренер якого її й очолює.
У 90-х таким у нас було київське „Динамо“. Років 10 тому — без формального на те оголошення і тренерської участі — „Шахтар“. А сьогодні такого роду функції — за наявності зрозумілої організаційної підтримки з боку УАФ і згоди власника клубу — варто було б поглянути у бік „Полісся“. Тим більше, що в ньому вже зібраний і успішно працює тренерський штаб Руслана Ротаня...
Подальше мудрі футбольні люди додумають і обґрунтують і без мене. Тут — при виборі підходу — важливий сам його принцип. Хочете — беріть, розвивайте і користуйтеся. Ні — я знову ж таки без претензій, у мене стос недочитаних книжок», — написав Лінник на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар