Відомий український журналіст В’ячеслав Кульчицький аргументовано пояснив, чому він вважає Мирона Маркевича найоптимальнішим кандидатом на посаду головного тренера збірної України.
Мирон МаркевичЗа всіма законами жанру, найоптимальнішою кандидатурою на роль головного тренера збірної України, на мій погляд, є Мирон Маркевич. Чому саме він? Поясню.
По-перше, він є людиною, яка понад чотири десятки років віддала українському футболу у ролі тренера. По-друге, це богатющий досвід і, висловлюючись шкільною термінологією, достеменне знання предмету. По-третє, великий список турнірних здобутків в Україні. У четвертих, неабиякий багаж міжнародних зустрічей — з «Карпатами», «Металістом», «Дніпром», тією ж збірною України. По-п’яте, величезний авторитет та повага з боку футбольної спільноти нашої країни. По-шосте, щира любов та тверда патріотична позиція щодо рідної країни. Завдяки усім цим якостям Мирон Маркевич, як мало хто інший, заслуговує довіри обійняти згаданий пост.
Однак найголовнішим є одна важлива деталь: УАФ має борг перед цим фахівцем. Маю на увазі не фінансовий, а моральний. Річ у тім, що ще більше п’яти років тому, коли тривалий час велися розмови про те, хто замінить Андрія Шевченка на посаді керманича національної збірної, очільник Української Асоціації футболу Андрій Павелко твердо пообіцяв Маркевичу: «Готуйтеся, наступником будете ви». Однак можна собі уявити, яким був подив Мирона Богдановича, коли через певний проміжок часу, з’явившись у Будинку футболу на виклик Павелка, він почув від того запитання: «Як ви відноситесь до кандидатури Сергія Реброва?». Зрозуміло, що для авторитетного фахівця це було ударом. Досить жорстким і цинічним ударом. Слід гадати, що вже тоді Маркевич зрозумів: чоловіче слово, порядність і щирість у відносинах між людьми нині нічого не значать.
Тоді ж, у серпні 2021-го, він залишив посаду очільника Комітету збірних України, з яким був пов’язаний п’ять років. Як гадаєте, яким був стан людини, яка потім дізналася, що вся метушня навколо дострокового розриву контракту Реброва з еміратським клубом «Аль-Айн» виявилася марною і у пожежному варіанті очолити збірну запропонували Олександру Петракову? Звісно, не кращим. Що було потім — всі добре знають. Петраков надовго у збірній України не затримався, адже Реброва в ній чекали, наче Мессію.
Тож тепер, на мою думку, справедливість має восторжествувати. Стосовно Мирона Маркевича повинна відбутись своєрідна сатисфакція. Він цього заслуговує навіть незважаючи на паспортні показники.
Втім, кожній футбольній людині добре відомо, що навіть у 75 років Маркевич знаходиться у відмінній фізичній формі, роблячи пробіжки та граючи за ветеранські команди. А його експертні думки щодо справ у сучасному футболі мало часто можна прочитати на провідних сайтах.
Іноземний фахівець? На мій погляд, запрошення на пост головного тренера нашої збірної людини з-за кордону нині є невиправданим кроком через кілька причин. Одна з них — менталітет. Іноземцю напрочуд важко буде проникнутись особливостями української натури, увібрати в себе специфіку нашої ідентичності. А футбольної складової, де є чимало підводних течій, і поготів. Інша причина — фінансова. Навряд чи хтось із іноземних тренерів забажає їхати в Україну без солідних контрактних умов, та ще й період війни. Сума з шістьма нулями у подібних випадках — це традиційний цінник для оплати їхньої роботи. А це у нинішній період для нашої країни — невиправдана розкіш.
До того ж слід враховувати ще одну важливу обставину. Кожен закордонний фахівець знає собі ціну, тому прописує в умовах контракту пункт, який передбачає у випадку його достроково розриву через невдалі результати не менш кругленьку суму. Тож чи є сенс УАФ так ризикувати? Адже ніхто з тренерів-іноземців ніяких гарантій щодо позитивних результатів дати не може.
В’ячеслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
