Вихованець «Динамо» і захисник «Евертона» Віталій Миколенко дав велике інтерв’ю Youtube-каналу «вЗбірна».
— Я планував зовсім інший початок, але ти повідомив у своїх соціальних мережах дуже приємну новину з особистого життя — очікування другої дитини. Як це зараз? Таке передчуття… Я, як батько, теж це проживав. Це, мабуть, найнезабутніші емоції в житті. Розкажіть, як ви з родиною про це дізналися? Чи знаєте вже — хлопчик чи дівчинка? І чи не боїтеся безсонних ночей?
— По-перше, дякую. Дуже приємно. А дізналися ми неочікувано. Можна сказати, що в планах це було, але, мабуть, не так скоро. Тому як Бог дав — очікуємо ще одне маленьке щастя. Це буде дівчинка, друга донька. І безсонних ночей не боюся. У мене дуже сильна дружина, моя підтримка, яка мені в цьому допомагає. Я повністю сконцентрований на футболі. Так, звісно, ми всі розуміємо, що і мама, і тато мають працювати над цим. Буде важко. Ті, хто є батьками, це знають. Але це те щастя, яке ні за які гроші не купиш. Діти завжди змушують тебе посміхатися, тому я дуже радий.
— Через ваші п’ять сезонів в АПЛ хотів би дізнатися вашу думку. Я бачив велике дослідження, яке ґрунтується на статистиці англійської прем’єр-ліги. І цифри показують, що ліга стає значно більш вертикальною. Ми всі розуміємо: АПЛ — це суперінтенсивний футбол, але зараз менше передач і більше єдиноборств. Це об’єктивна метрика по всіх матчах. От ви за ці п’ять років у лізі відчуваєте зміни саме в цьому напрямку?
— Ну, я б не сказав. Але те, що я сам відчуваю: перші три роки ми дуже вертикально грали. Наша команда дуже вертикально грала, і ми мали проблеми з місцем у таблиці. А місце в таблиці дуже сильно впливає психологічно на те, як ти граєш у футбол. Чи можеш ти десь притримати м’яч, чи треба зіграти простіше, десь на нуль, а попереду забити. Але те, що я помітив в останні сезони — мабуть, лише декілька команд справді хочуть грати через м’яч. Це «Сіті». Не сказав би, що «Арсенал» дуже хоче грати через контроль — вони більше грають у той вертикальний футбол, про який ви говорите. Тому я б виділив тільки «Сіті», які більше грають на м’ячі, і дуже помітно, що вони виділяються. А решта команд — не сказав би, що «Ліверпуль», «Юнайтед» чи «Челсі» дуже багато грають через володіння. У них такого немає.
— Якщо абстрагуватися від клубного результату й сконцентруватися суто на вашому сезоні — наскільки ви ним задоволені? Стабільна ігрова практика, ви — основний гравець на своїй позиції у своєму клубі. Але якщо озирнутися саме на цей сезон — як би ви його для себе оцінили?
— Якщо ділити сезон на етапи, то початок вийшов не дуже хорошим, тому що в мене було дві травми. Я травмувався в останній грі перед чемпіонатом, відновився, потім зіграв і знову травмувався. Тому початок був не дуже хороший. А коли ти отримуєш травми, то фізично не дуже готовий. Потім, на мою думку, ми провели дуже хорошу серію — десь у жовтні-листопаді. У грудні було дуже багато матчів, дуже насичений графік, було важкувато. А найкраща частина мого сезону, суто індивідуально, — це кінець лютого та березень. Квітень був уже не найкращим. Я б сказав, що стабільно зіграв на своєму рівні. Нічого суперособливого не було, але й сезон я не провалив. Достатньо добре відіграв — чисто на мою думку.
— Давайте перейдемо до, напевно, найбільш резонансної теми у футбольній Україні — Андреа Мальдера і його призначення в національну збірну. Я знаю, що деякі гравці навіть зв’язувалися з асоціацією, бо хотіли бачити Андреа Мальдеру. Не буду питати, чи ви були серед них. Просто попрошу поділитися першими враженнями. Коли ви дізналися, що Андреа приходить у національну команду як головний тренер — що відчули? Можливо, подзвонили Мальдері?
— Так, я писав головному тренеру, привітав його. Я трохи раніше знав про його призначення, тому ми спілкувалися. Він мені телефонував, і я йому також телефонував перед цим. Я дуже радий, тому що ми вже працювали з цим тренером. Так, він не був головним, але відігравав дуже велику роль у нашій команді. Він давав цей дух у роздягальні. Мені подобався цей, знаєте, правильний хаос у роздягальні, коли всі метушаться перед грою, коли всі дуже чекають матчу. Роздягальня не була мовчазною. Тому я очікую, що це повернеться, і впевнений, що так і буде. Я дуже радий, що саме він очолив нашу збірну.
— Це давав саме Мальдера? Бо є таке стереотипне враження, що він дуже спокійний і виважений. А зараз ви говорите про те, що він мав вплив на роздягальню.
— Ну, я б так не сказав. Просто зараз багато читаю, що в тренерському штабі один буде мотиватором, інший — ще за щось відповідати. Воно так не працює, коли в тебе є тренерський штаб. Наприклад, у нас був штаб Андрія Миколайовича Шевченка. Були Мауро Тассотті, Андреа Мальдера. І оцей штаб разом із командою створював атмосферу. Не можна сказати, що тільки Андреа це робив. Воно виходило органічно. Команда перед матчами була жива. Тому я й сказав, що він у тому числі створював цю атмосферу.
— Я спілкувався із Сергієм Кривцовим. Він сказав, що більш глибокого тренера з точки зору тактичного розуміння гри в його кар’єрі не було. Скажіть, як цей штаб, як Мальдера зокрема, вплинув на вас? Бо я чув історії, що Мальдера і Тассотті брали захисників і вчили дуже базових речей, про які навіть у клубних академіях не розповідали. Було щось таке?
— Не скажу, що мені запам’ятався якийсь конкретний момент чи якась одна річ, якої нас навчили. Але мені подобалось, коли футболісти приїжджають із різних команд, де від них вимагають різне, а ти приїжджаєш у збірну — і в тебе нові завдання. І коли головний тренер пояснює: от ти маєш робити так — і це пояснюють кожному. У всіх одна й та сама картинка. Це дуже допомагає на футбольному полі. Всі розуміють: наприклад, туди біжить не Миколенко, а там має бути Матвієнко, а Миколенко має бути в іншій зоні. І ці два футболісти розуміють, що так має бути, тому що так сказав тренер. Коли всі мають одну картинку — тоді не буде хаосу на полі й буде зрозуміло, у що грає команда.
— Я так розумію, що Мальдера в тому числі робив нарізки, підходив до гравців, щось пояснював. Міг окремо підготувати вас до матчу з тією ж Іспанією. Можете згадати саме тактичну підготовку в його виконанні? Бо найбільше зараз згадують матчі з Іспанією та Португалією, де були нетривіальні рішення. І прийнято вважати, що саме Мальдера пропонував ці ідеї Шевченку.
— Ну, всі згадують класні моменти, коли ми обігрували великі збірні. Але було багато хороших тактичних рішень. Я зараз навіть не буду згадувати матч із сербами у Львові. Просто пам’ятаю, що на кожен матч була різна тактика і різна підготовка до кожного суперника — і в обороні, і в атаці. Це дуже впливало на нашу гру. Всі розуміли, що роблять. З боку, по телевізору, наче нічого особливо не змінювалося, але всередині ми розуміли, що робимо дещо по-різному, бо різні суперники грають по-різному.
Пам’ятаю матч із Німеччиною в Лізі націй удома. Ми програли 1:2, якщо правильно пам’ятаю. Тоді ми грали у три центральних захисники. І мені сказали, що я маю страхувати лівого захисника, щоб ми не просідали дуже сильно. Ми дуже багато бігали на фланги, страхували в центрі поля, страхували крайніх захисників, щоб вони не залишалися один в один. Я тоді, як центральний захисник, пробіг 11,5 кілометра. А для центрального захисника це дуже багато. Оце мені запам’яталося. Але з Німеччиною ми тоді дуже достойно зіграли.
— Давайте перейдемо до тренерського штабу. Туди увійшов Тарас Степаненко — людина, яка ще зовсім нещодавно грала за збірну. Ви вже дізнавалися, як його тепер по батькові називати?
— Ви правильно запитали. Тарас Миколайович дзвонив мені — там були більше організаційні питання. І перше, що я запитав: як буде по батькові? Бо я не знав. Але він сказав: «Миколайович», хоча в нас прогресивна, європейська збірна, можемо називати один одного по імені, як у Європі.
— А ви його вже уявляєте тренером?
— Поки що важко, бо він тільки завершив кар’єру. Ми ще півтора року тому, може трохи більше, разом грали за збірну. Час дуже швидко пройшов, і в мене це ще не вкладається в голові. Але я впевнений, що в нього все вийде. Він матиме велику підтримку, і на сто відсотків усе буде добре в цій справі.
— А що скажете про Володимира Єзерського? Ви ж перетиналися в U-19.
— Так, я той час пам’ятаю дуже позитивно. Ми грали Elite Round у Нідерландах. Я тоді вперше поїхав за збірну 1998 року. І в мене тільки позитивні спогади. Це людина слова, дуже позитивна, дуже заряджена в роздягальні. Ми не так багато часу провели разом, але залишилися тільки хороші моменти.
— Якщо говорити про повернення Ярмоленка до збірної. Ви були одним із тих футболістів, хто після матчу зі шведами прямо казав, що в роздягальні не вистачає лідерів. Чи правильно ми зрозуміли, що йшлося в тому числі про таких людей, як Андрій Ярмоленко?
— Я постараюсь розгорнуто відповісти. Звісно, я радий, що Андрій повертається в збірну і ще буде можливість у нього чомусь повчитися. Це дуже великий, якісний футболіст, класна людина і класний лідер. У мене є два приклади в кар’єрі — Шеймус Коулмен і Андрій Ярмоленко. Це люди, які завжди подають приклад. На тренуванні, у матчі, навіть за вечерею. Ти не можеш собі дозволити зробити щось гірше за них. Вони показують приклад своєю поведінкою, ставленням, тим, як переживають гру. Такі люди дають приклад молодшим футболістам, які тільки приїжджають у збірну.
І якщо ти тягнешся до рівня таких футболістів, як Коулмен чи Ярмоленко, — ти будеш рости і прогресувати. У тебе буде такий самий заряд на матчі й тренування. Коли я тренуюся з такими людьми, то не можу собі дозволити десь недобігти чи не допрацювати. Тому такі люди дуже важливі в роздягальні, навіть якщо не грають.
— А це лідерство — воно від природи чи приходить із віком?
— Думаю, і те, і те. Я не так часто розмовляв із Андрієм, але він колись сказав, що до 26-27 років навіть у збірній особливо не говорив у роздягальні, бо тоді були інші люди, які це робили. І тільки з досвідом він почав більше говорити, створювати атмосферу. Тому це приходить із досвідом, але не в усіх є така жилка. Якщо про себе говорити — я відчуваю, що в мене це є. Але ти не можеш у 23 роки прийти й розповідати всім, що робити. Авторитет і лідерство треба заробляти роками.
— Давайте коротко про матчі з Польщею та Данією. Чого очікуєте?
— Для тренерського штабу і команди це, мабуть, буде знайомство. Усім треба хоча б один збір притертися один до одного. І дуже добре, що в нас є два товариські матчі з дуже сильними суперниками. Данія — дуже сильна збірна, багато футболістів грають в АПЛ і топ-чемпіонатах. Польща — теж команда, з якою нам ніколи не було легко. Тому очікую знайомства з головним тренером і штабом. Але хороший результат ніхто не скасовував. Ми не їдемо в збірну просто «відбути номер». Будь-який матч за збірну України — це велика відповідальність.
— Збір уперше від 2022 року проходитиме в Україні. Які у вас емоції?
— У Британії взагалі немає новин про війну в Україні. Я вже втомився пояснювати, що в нас іде війна і що іноді стає ще гірше. Але я їх розумію — у людей своє життя. Коли кажу, що їду в Україну, вони питають: «Скільки ти вже там не був?» А я не був із початку повномасштабної війни. Востаннє виїхав 31 січня 2022 року. Тому я дуже щасливий повернутися на рідну землю і провести збір там. На жаль, поки не можемо грати домашні матчі в Україні, але сподіваюся, що скоро це зміниться.
— Плануєте кудись поїхати, окрім збору?
— Планую приїхати трохи раніше, побачити батьків. Але, мабуть, буду весь час на місці збору. Часу небагато, тому в Черкаси чи Київ не вийде поїхати. Але батьків побачу — і це вже щастя. Можливо, друзів. І ще заїду в клініку, зроблю чекап, бо в нас усе найкраще — і лікуватися краще в Україні.
— За УПЛ стежите?
— Коли є час — проводжу його з донькою і дружиною. Футбол не дуже люблю дивитися. Слідкую тільки за «Динамо», дивився «Шахтар» у єврокубках, бо ми потім грали проти «Крістал Пeлас», і мені було цікаво. А так — ні, не скажу, що слідкую за таблицею.
— Команда вашого рідного міста вперше в історії вийшла в єврокубки. Для Черкас це ж шок.
— Якщо чесно, я дуже радий за Черкаси. Там є команда, є власник, який хоче розвивати місто і клуб. Про тренера я мало знаю, але якщо команда досягла такого результату — значить, він хороший. І це при тому, що бюджет не такий, як у «Полісся», «Шахтаря» чи «Динамо». Тому бажаю їм успіху в єврокубках і сподіваюся, що вони наберуть очки для України.
— А можете уявити себе колись у ЛНЗ?
— Не думаю, що повернуся в Черкаси, бо більшу частину футбольного життя провів у «Динамо» — з 12 років. Тому якщо повертатися в Україну, то хотів би повернутися саме в рідне «Динамо». Але якщо «Динамо» мене не захоче — тоді із задоволенням гратиму в ЛНЗ.
— І наостанок — чемпіонат світу. За кого вболіватимете?
— Чесно, я не дуже сильно стежу за футболом. Але чомусь думаю, що Нідерланди дуже високо зайдуть, хоча, мабуть, не виграють. А вболіватиму за Аргентину і Сенегал. Бо в мене в «Евертоні» грають два сенегальці — дуже хороші хлопці, ми прекрасно спілкуємося.
Забули 1939-й...