Президент Української асоціації футболу, легендарний форвард «Динамо» і «Мілана», Андрій Шевченко дав велике інтерв’ю італійському виданню Gazzetta.it.
Андрій Шевченко і Андреа Мальдера
— Чи може футбол і сьогодні подарувати людям хоча б мить перепочинку, усмішку?
— Ми робимо все можливе. Це мій виклик, виклик федерації. Три роки тому ми започаткували новий турнір — Шкільну лігу. Починали з 12 тисяч дітей, а зараз уже дійшли до 50 тисяч. Футбол, та й спорт загалом, відіграє важливу роль, тому що для молоді це фактично єдина можливість відпочити, переключитися. Це допомагає знайти свій ритм і не впасти у кризовий стан, живучи в постійному надзвичайному режимі.
— У 50 років, після такої кількості успіхів, чи відчуваєте ви себе символом цілої нації?
— Ні. Справжні символи — в іншому місці. Зараз настав час справжніх героїв — тих, хто захищає країну, хто служить в армії та чинить опір. За ці п’ять років я бачив їхню мужність. Наші завдання неможливо порівнювати з їхніми. За допомогою футболу ми повинні намагатися подарувати їм хоча б трохи полегшення, усмішку, адже вони дивляться матчі, і я знаю, що їм приємно, коли команда добре грає.
— Які дати у вашому спортивному житті ви пам’ятаєте найкраще?
— Я добре пам’ятаю день свого першого виклику до юнацьких команд київського «Динамо», а також перші матчі Ліги чемпіонів проти «Барселони», «Реала» і «Баварії».
Потім був перехід до «Мілана» і чудові сезони, перемога в Лізі чемпіонів. Були й інші виняткові моменти: перший в історії вихід України на чемпіонат світу, матчі за «Челсі» та перемога в Кубку Англії, чемпіонат Європи в Україні.
І, звичайно, «Золотий м’яч» — третій українець, який його виграв, і це для мене велика гордість.
— Ви досі тримаєте його у вітальні вдома?
— Довгий час він був у музеї «Мілана», а потім я привіз його в Україну. Разом із Блохіним та Бєлановим ми організували тур із назвою: «Четвертим можеш стати ти». Це спосіб мотивувати нове покоління у ці складні часи, пишатися минулим і знати, що на них чекає майбутнє.
— Ви обрали італійського тренера, Андреа Мальдеру. Чому?
— Андреа працював у моєму тренерському штабі, він добре знає це середовище. Він також працював за кордоном із Де Дзербі, але завжди стежив за тим, що відбувається в Україні. І він амбітний. Складні умови не скасовують нашої відповідальності перед українськими вболівальниками, тому, незважаючи на всі труднощі, ми намагатимемося пробитися на великий турнір.
— Два найсильніші спогади за ваші 50 років?
— Якщо говорити про мене як про людину — це моя сім’я і благодійна діяльність. Якщо про мене як про футболіста — три клуби, за які я грав, і національна збірна.
Я багато в чому пов’язаний із київським «Динамо». «Мілан» подарував мені прекрасний період, але я також отримав задоволення від виступів за «Челсі».
А ще є Україна. Разом із Фондом Футбольної федерації ми започаткували солідарний проєкт на підтримку людей, які зазнали ампутацій, особливо протягом цих років війни.
— Ви завжди були улюбленцем уболівальників «Мілана», але вас також добре ставилися фанати інших клубів. Як ви це пояснюєте?
— Я завжди був прямолінійним. Я не граю на чужих емоціях, я їх розумію і поважаю. Коли ми перемагали з «Міланом», було чудово бачити радість наших уболівальників, але я також розумів гіркоту інших. У футболі дуже тонка межа між успіхом і поразкою, і я завжди поважав усіх. Можливо, саме тому так багато людей мене полюбили.
— Класичне запитання: ви досі стежите за італійським футболом? І що думаєте про свій «Мілан»?
— «Мілан» завжди в моєму серці, і я назавжди залишуся його вболівальником. Італія також назавжди в моєму серці — це моя друга домівка. Я кажу це не для того, щоб комусь сподобатися, а тому, що це правда.
— Італійський футбол переживає не найпростіший період, зокрема й національна збірна. Як ви це оцінюєте?
— Не варто надто багато скаржитися. Ви переживете цей момент. Цінуйте свою історію і пам’ятайте, скільки таланту у вас є. Потрібно лише дещо змінити — і ви знову почнете рухатися вперед. І у вас є правильні люди, які можуть це зробити.
— Перша цитата Едіт Піаф: «Я ні про що не шкодую». Друга: «Той, хто ні про що не шкодує, — не жив». У 50 років, що вам ближче?
— Безперечно, я на боці тих, хто каже, що той, хто ні про що не шкодує, — не жив. Ніхто не проживає життя без помилок. Але потрібно вміти реагувати на них і розуміти, що не можна постійно все аналізувати й надто звинувачувати себе через те, що колись вирішив зробити інакше. Це життєвий досвід.
Я намагаюся завжди залишатися позитивним. Хочу залишатися шанобливим і завжди бути добрим до всіх. Доброта — важлива цінність, і саме з такого ставлення я черпаю силу.
— Яке бажання ви загадали б на своє 50-річчя?
— Мир. Я хочу, щоб люди в моїй країні якомога швидше отримали можливість жити в мирі. У футболі мій виклик — зробити все можливе заради майбутніх поколінь. А інший виклик — і надалі добре жити разом із моєю сім’єю та завжди залишатися хорошим батьком.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
