Екс-гравець збірної України Андрій Телесненко в інтерв’ю UA-Футболу поділився своїми враженнями про гру та результати нашої національної команди в Лізі націй.
Андрій Телесненко— Від збірної України у цих чотирьох поєдинках ми очікували, звичайно ж, більшого. Якщо у зв’язку із кадровими змінами у кожній зустрічі виступ нашої головної команди можна розділити на вісім таймів, то лише в одному з них було щось схоже на футбол. Це я про вчорашню першу половину матчу з Угорщиною. Решта ж сім таймів — це пародія. Якщо аналізувати усі чотири гри, то з угорцями у Будапешті наша збірна «відскочила». Вона почала гру якось невпевнено, а щодо другого тайму, то взагалі незрозуміло, що це було. Відверто кажучи, то був футбол ні про що. У Тбілісі з Грузією теж було щось непереконливе. Якби у тому поєдинку з наших футболістів прибрати футболки із символікою, то було би незрозуміло, хто то грає. З Північною Ірландією вдома — взагалі, від слова «нічого». А про поєдинок з Угорщиною у Трнаві я вже сказав. В ньому українські футболісти щось намагались зробити у першому таймі, а от у другому помітно «здулись». Припуститися таких грубих помилок в обороні — це взагалі щось з чимось! Скажу про Забарного. Мабуть, ніхто не очікував, що він буде таким самовпевненим у собі. Великі паузи, під час яких він зосереджено кидає погляд на простір футбольного поля — що це? Що він хоче цим показати? Нехай подивиться, як іспанці грають: у них м’яч довго не тримається, один-два дотики — і вперед! У нинішнього Забарного відсутня властивість швидкості прийняття рішень, через що розвиток атаки гальмується і суперник встигає перебудуватись в обороні. У такому випадку мені пригадується крилата фраза тренера Віктора Прокопенка: «Втомився від хорошого життя». Після його слів будь-хто переоцінював своє відношення до гри. І це стосується не тільки Забарного.
— Помилок у кожному з чотирьох матчів було достатньо, що врешті-решт і позначилось на результаті…
— Так, їх було більш ніж достатньо. Похибок припускались польові гравці, були й воротарські. Це можна сказати про всю команду в цілому. Хотілося б, щоб наші футболісти грали вперед, а не катали м’яча через оборону та голкіпера. Як не прикро констатувати, але у збірної України вже пропали ті гострота та агресія, які були притаманні їй раніше. Зрозуміло, зараз зовсім інше покоління футболістів, до того ж, чемпіонат України нині переживає не найкращі часи. Та хай там як, але ж основна їхня частина грає за кордоном. Однак всі вони не показують того рівня, який міг би відповідати критеріям національної збірної.
— Як гадаєте, про що у першу чергу повинен задуматись італійський керманич збірної України Андреа Мальдера після чотирьох офіційних матчів?
— Мабуть, вже пора шукати кістяк команди і остаточно визначитись з основним складом, який буде грати у найближчому майбутньому. Адже, на мій погляд, усіх тасувати і перевіряти ціною втрати очок і перспективи повернутись у Дивізіон А — це неправильно. Матчі Ліги націй — це ж не якісь спаринги, щоб результат не ставити на чільне місце. Хотілося б вже якоїсь стабільності. Тим більше, що Андреа Мальдера вже не перший тиждень тренує збірну України. Очоливши нашу національну команду ще п’ять місяців тому, у розпал травня, він повинен був би за цей час знати рівень того чи іншого футболіста, його можливості та риси характеру. Як і зробити висновки, на кого саме можна покладатися і кого з достойних кандидатів очікувати у збірній. Можливо, італієць на когось з гравців чекає, що він «вистрелить».
— Чи є на підставі чотирьох зіграних матчів такі футболісти, хто не заслуговував критики?
— Із польових гравців виокремив би півзахисника Очеретька — він зіграв більш менш стабільно. Непогане враження справив і Хлань, який робив непогані передачі і своїми маневрами загострював гру. Сподобався і нападник Краснопір. Те, що вміє хлопець — те й показує. Слід також враховувати, що він є гравцем штрафного майданчика, який залежний від дій півзахисників — прострілів, навісів і передач з флангу. Його завдання їх завершувати, вдало грати на добиванні тощо. А якщо хтось і б’є по воротах, то м’яч летить вище чи вбік від цілі. Або ж взагалі потрапляє у суперника. Саме тому в активі «синьо-жовтих» всього два голи у чотирьох матчах. Та й то: другий з них, який відбувся у вчорашньому матчі з Угорщиною, був дуже рідкісним. Після подачі кутового Піхальонком м’яч просто влучив у голову Яремчука і залетів у ворота. Наче «своячок» у більярді (посміхається). Що й казати, нестандартний гол. Мені здається, що і сам Яремчук цього не чекав. От лише прикро, що всього через дві хвилини після взяття угорських воріт нам знову забили. Внаслідок тих же проблем.
— Якщо говорити про воротарську позицію, то із двох задіяних в матчах Ліги націй голкіперів без нарікань зіграв лише один…
— Так, претензій немає до Трубіна. У матчах з Грузією та вчора з Угорщиною цей страж воріт зіграв надійно. Він у складі збірної один із небагатьох, хто заслуговує схвальної оцінки. Трубін як міг, так і виручав. А от коли ворота розстрілюють впритул через грубі помилки центральних оборонців, то голкіпер у таких ситуаціях безсилий. Прикро, що у кожному матчі ми бачимо одні й ті ж похибки гравців лінії захисту. Це просто якийсь дитячий садок. Гравці рівня національної збірної не мають права так помилятись. Тим більше, коли матч дивиться вся країна, включаючи наших захисників із ЗСУ. Наскільки мені відомо, вони також вболівають за нашу головну команду. Я часто телефоную своїм знайомим, хто воює за Україну на фронті, і знаю про це не з чуток.
— А що скажете про одного із старожилів збірної — Віктора Циганкова?
— Він старався. Але ж це вже не той Циганков, якого ми пам’ятаємо раніше. Таке враження, що він, либонь, більше намагався знову побитись з угорцями. Віктор прагнув щось показати, але у нього нічого не виходило.
— Як оцінили б дії гравців опорної зони півзахисту — Миколу Шапаренка, Олександра Піхальонка та Володимира Бражка?
— Вони абсолютно нічого не показали. Від їхньої гри багато хто очікував ефективності, але всі троє відверто розчарували. І це при тому, що всі вони, як-то кажуть, з одного «мурашника» — «Динамо». Але все в їхніх діях було якось не так. Таке враження, що приїзд в табір національної команди для них (втім, як і багатьом іншим футболістам) є тягарем. Хоча повинно бути навпаки: кожен футболіст повинен повністю віддатися іграм, викладаючись по максимуму.
— Навіть попри те, що за кілька днів інтервалу між іграми було недостатньо часу для повноцінного відновлення та відпочинку?
— У збірній, я вважаю, за функціональним станом гравців добре слідкують. Там є і вітамінізація, і масажі тощо. До того ж, я не думаю, що між усіма матчами тренерський штаб Мальдери давав підопічним сильні навантаження на тренуваннях. Тому скаржитися на те, що у футболістів мало часу на відновлення і що вони не звикли до такого щільного графіка ігор, вважаю, не варто. Що означає «не звикли»? Є таке слово — «треба»! Для наших бійців, які денно і нощно захищають кожен клаптик української землі і нас з вами, у десять разів складніше. Адже вони щосекундно ризикують своїм життям та здоров’ям, знаходячись в окопах чи бліндажах і в дощ, і в сніг, і в страшну спеку, і в лютий мороз, без будь-яких умов, подекуди по коліна у воді чи багнюці. А тут вимагається лише вийти на дев’яносто хвилин і викластися на полі. Невже футболісти на такому контрасті не відчувають глибокого сорому? Мені дуже дивно. Особливо дивно було читати слова Циганкова, який у своєму коментарі обнадійливо говорив: «Ми боремось за нашу країну, як наші воїни на передовій». У цій його фразі наче простежувались наміри: мовляв, будемо рвати і метати. А виходить навпаки, що «здулись». Ми чомусь так і не побачили, щоб хтось когось рвав, а тим більше метав.
Вячеслав Кульчицкий
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
