Пользователи → on_tour → блог

Уже 2 года. Последний матч на котором был - против сбоной Беларуси в Минске, 0:0 тогда сыграли. С течением времени понял, что не ошибся. И мне сейчас 0:4 воспринемается легче чем вам.

Не могу себя побороть болеть за Девича, Кучера, Шевчука. Я присутствую почти на каждом матче Динамо, пропускаю все через себя, и тут вдруг раз в пару месяцев перестраиватся и болеть за Девича. Не получается. Как ни крути а Вукоевич и Нинкович как-то ближе.

Видимо так думаю не только я, о чем свидетельствует посещаемость матчей сборной в Киеве, Харькове, Донецке. Людям ближе свой клуб чем общая сборная. Исключение Львов, но там почему-то не играют.

Поэтому советую не переживать и болеть за Динамо. И требовать от руководства нашего клуба привлечения украинской молодежи в основу. И тогда это будет действительно любимая украинская команда.

Источник: http://zaboysultra.com/news/show.php?id=343

В матче первого тура украинской Премьер-лиги между «Шахтером» и «Оболонью» довольно неожиданно в стартовом составе хозяев поля появился Александр Рыбка.

Раннее этот переход Александра вызвал негативную реакцию у болельщиков «Шахтер». Рыбка воспитанник динамовской школы, а отношение между фанами двух клубов мягко говоря не важные. Апогеем негодования стал матч против «Оболони»: весь первый тайм в адрес киевского новичка звучали интересные песни:

Рыбка Рыбка где твоя улыбка?
Где твоя улыбка и задор?
Самая нелепая ошибка, Рыбка -
То, что ты играешь за Шахтер!

Так же в адрес экс-хохла летели огурцы. После матча многие увидели, что Александр Рыбка отправился к ультрас-сектору и долго не возвращался.
Приводим комментарий одного из фанатов:

«В клуб перешел игрок с бело-синим воспитанием. Пришел сам. Я не понимаю, клуб думал, что его вот так сразу примут? Если для футбольных функционеров переход в клуб существует только на уровне денег и бумаг - то у фаната переход существует только в душе и сердце.
Естественно мы принимаем его на поле также, как если бы он вышел в футболке Оболони.
В перерыве к сектору подошел Легенда Шахтера - Дима Шутков. Состоялся разговор, который начался словами "На… он нужен?" и закончился "Пусть после матча подойдет с тобой и мы выясним все здесь на месте раз и навсегда."
До конца матча мы взяли паузу и просто поддерживали клуб.
После матча подошел Дима и Рыбка. Планировалось, что человек 5 выйдут к ним и поговорит, остальные просто будут стоять. Стюарды не выпустили людей (Шутков и Рыбка тоже пытались уговорить стюардов выпустить людей, но у нас же футбол для чиновников и функционеров), а начинать разговор с дебоша тоже не хотелось - поэтому была брошена фраза:
"Мы так разговаривать не будем. Хочешь поговорить - заходи к нам."
К чести Александра - он даже ни на миг не замешкался. Перепрыгнул ограждение и зашел на сектор в толпу, которая еще час назад «парафинила» его и забрасывала огурцами.
Для нашей молодежи это был ого какой шаг и все сразу начали радостно приветствовать его. Я не разделяю этого. Человек сделал один шаг навстречу его принятия фанатами, но это всего один первый шаг.
На секторе состоялся весьма эмоциональный разговор с Александром, венцом которого стал тычок в грудь и слова:
"Будешь е*ашиться за нас за всю хурму?
- ДА!
Спустишься в шахту нормальную - примем как своего.
- Спущусь!"

На этом разговор окончился. Я считаю, что нейтралитет Саша себе уже заработал своими поступками. Дальше все зависит от него самого. У него есть шанс стать кротом. Это будет сложно, но почему-то я, лично, в него верю.

Видно, что для Артема это был не просто гол, это нечто большее. Всеукраинское дерби.

Это эмоции, это футбол, так было и так будет.

И мы сами знаем как отпраздновать гол. И мы не одна семья. И нам не стыдно.

Извинений не будет

Скачала холел написать что все было было плохо, на стадионе дождь в очередной раз напомнил о несуществующей крыше, могли бы сделать презентацию эмблемы и для болельщиков, а Липенко привычно никудышний диджей. Но потом подумал - а что вы хотели, вход-то бесплатный. Тем более анонсировано было мероприятие под названием "открытая тренировка". Она и была.

У Аруны чудная прическа, Корреа вышел под 77- номером, хотя на сборах играл под 4-м. Сначала подумал что 4-й для кого-то берегут, но скорее всего просто тренировочной футболки с номером 77 у "Динамо" до сборов не нашлось.

Юрпалыч, обращаясь к болельщикам, призвал ходить на стадион. Мне кажется, что как раз те люди, которые сегодня пришли на открытую тренировку, и составляют ту аудиторию, которая на футболе при любой погоде и при любой игре.

Вникать в тренировочный процесс как-то не было настроения из-за дождя, хотя и с интересом наблюдал как защитники отрабатывали офсайд.

Эмблема отличная, я рисовал 1,5 года назад [url=http://exo.at.ua/News/3-2010/16-ni4ogo_zayvogo.jpg]такой[/url] баннер, я получил то что хотел и доволен.

В заключение пару фоток с оф. сайта, чтоб оценить масштаб мероприятия

Пускали только на главную трибуну. Остальное на оф. сайте.

В следующий раз пойду скорее на матч молодежки или дубля, там интереснее.

Отличное видео об одном из самых любимых мест в Киеве.

Была бы крыша и счастью не было бы границ...

Как появилось большинство футбольных клубов? Энтузиасты, любители погонять мяч, на определенном этапе понимали, что нужно выходить на новый уровень, и решали официально о себе заявить. Объединяла аматоров футбола обычно либо работа (команды заводов, отраслевых спортивных обществ), либо территориальный принцип (свой район, свой город). Все друг друга знали, и первыми болельщиками становились рабочие с того же завода и жители соседних улиц. Шли годы, кто-то рос и обретал все большую популярность, а кто-то оставался на любительском уровне.

Киевское "Динамо" в советское почти никогда не было командой исключительно киевлян, в составе играли игроки со всей Украины, было много русских, и эти процессы были сопоставимы с населением нашего города, который рос в том числе и за счет "приезжых". Смотрим на список игроков, которые провели за "Динамо" больше всех игр: киевлянин Блохин, Демьяненко из Днепропетровска, Веремеев из Кировограда, Турянчик из Закарпатья. Киевский болельщик знал кто откуда и всех смело мог назвать своими. Но времена менялись.

Стало трудно предствить успешный украинский клуб без легионеров. Развал детско-юношеского футбола, и как следствие тренерам, от которых требуют результат сегодня, приходится искать игроков за границей. Из тех игроков, которых "Динамо" приглашало из-за рубежа, самый большой след оставили Белькевич, Хацкевич, Шацких... Те же свои... Ринкон, единственный из 14 (!) динамовских бразильцев сумел сыграть за наш клуб больше 100 игр, но потом пропал, так и не сумев найти себя в столице Украины. И сейчас, как мне кажется, мы вновь наступаем на те же грабли. Да и как это нету молодежи, если вот в 2009 году U19 стали чемпионами Европы?

Наверное многие из нас слышали от людей, далеких от футбола, фразу: "Вот раньше была команда, все наши, а сейчас за кого там болеть?". Может потому эти люди и далеки от футбола, что болеть стало не за кого?Потому раньше было на стадионе людей в 10 раз больше?

Правда это не про меня. Я буду болеть за "Динамо" всегда. Даже если "арсенал" выиграет Лигу чемпионов, у меня и мысли не возникнет предать клуб, за который болеют мой отец и дед. Но мне намного приятнее болеть "за своих" - за Шеву, который вырос на Оболони, за Михалика, который говорит на родном мне языке, за Ярмоленко, которому не нужно рассказывать почему "Шахтер" это главный соперник, за Шовковского, Капитана с большой буквы, который всю карьеру посвятил одному клубу.

И в завершение, в преддверии Суперкубка, фотка с одного из любимых матчей, когда молодежь, усиленная Гавранчичем, в 2007 году обыграла "Шахтер".

Чи справді вони "напрацювали" на таке ставлення до себе? В чому причина синьо-жовтого провалу? Про це кореспондент сайту "Футбол 24" розпитав у коментатора Дмитра Джулая, який безпосередньо під час телетрансляцій намагався проаналізувати помилки молодіжної збірної України.

- Дмитре, під час останнього поєдинку проти іспанців ви були надзвичайно красномовним. Чи можете повторити суть своїх роздумів для тих, хто, можливо, вас не почув?

- Хто мене не почув – це їхні проблеми. Команда на цьому ресурсі дала непоганий результат. Ми не граємо щоразу у фінальній частині чемпіонату Європи. Тут збірна показала все, на що здатна. Я розумію, які зараз будуть розмови про підсумки…Обкидання лайном всіх – від федерації, тренера і до гравців. Але доки таке існуватиме, країна буде жити в лайні. Вона вже там живе, і житиме далі. А у ситуації, що склалася, є багато футбольних причин. Зокрема, значний ліміт на легіонерів…

- Тобто, закидати зіркову недугу хлопцям Яковенка недоцільно?

- Ситуація така, що, в принципі, проблема у зворотньому боці ліміту. Людина потрапляє до основного складу команди лише тому, що потрапляє туди автоматично. При цьому, вона не може не подумати, що вже є ідеальною з точки зору футболу. Щоб говорити про зірковість, потрібно спілкуватися з ними в житті, а не лише на полі бачити. Я не скажу, що на полі була якась велика зірковість. Так, в окремих моментах дещо безвідповідально грав Ракицький. Однак розумію його бажання допомогти навіть всупереч канонам дисципліни на полі. Він лідер, тож хоч щось намагався зробити. Людину потрібно знати, спілкуватися із нею, щоб виявити "зірочку".

Деякі фрази, які долинали з поля, справді не подобалися. Це українське ставлення до гри у футбол, до м’яча, до роботи із ним… Гра у нас замішана на нецензурній лайці, тому ми так до м’яча ставимося. Іспанці виходять, і розкатують м’яч, що навіть не помічаєш його. Чому? Бо там інші принципи закладені. Найпростіше махнути рукою і сказати: "Та-а-а, вони вже зірки. Отримують багато і нічого не хочуть робити"…Можливо, когось це й стосується, але багато хто грав добре. Той же Каніболоцький. Де там зірковість? Людина впевнено робила свою справу і підказувала все, що потрібно. Про ті проблеми, які були в інших, у Гармаша, до прикладу, що є атакувальним півзахисником, але бачить лише ноги суперників, ми знали й раніше. Хіба ні? У нього фолів значно більше, ніж передач, хоча він може їх виконувати. Списати все на зірковість найлегше…

- Упродовж трансляції ви дотримувалися думки, що корінь зла – у неправильному підході до футбольного виховання ще в дитячому віці…

- А звідки виростають ось такі футболісти? Навіть якщо вони хочуть, то однаково не можуть зробити кілька влучних передач поспіль, м’яч від них відскакує. Вони живуть в країні, де справжню творчість приписують "зіркам", які насправді є дегенератами у музиці, на телебаченні, ще десь… Вони живуть у країні, де мільйон осіб слухають радіо "Шансон". Про що можна говорити? А звинувачувати у всьому футболістів…Виявляється, в нас вже всі проблеми вирішені. У нас не дегенерати сидять у парламенті, які тільки те й роблять, що відмивають своє бабло. У нас, виявляється, вирішені соціальні проблеми. Тільки от футболісти – сумнівні елементи, які заважають країні жити щасливо і не можуть перемогти якихось там іспанців! Нікого ж не цікавить, що Іспанія пройшла такий шлях, який Україна і за двісті років не пройде. Хоча ще років 30-35 тому вони були абсолютно забитою країною.

- Кілька компліментів ви адресували Каніболоцькому. Можливо, є ще хтось, кого можна виділити у нашій збірній?

- Треба, насамперед, знати, хто і що міг робити в рамках цієї ігрової моделі. Кажуть: "А він вміє так і так в клубі". Але ж збірна – не клуб, до того ж на чемпіонаті Європи. Мені Каніболоцький справді сподобався якраз тим, що достатньо стабільно відіграв. І хоча ми багато пропустили, у жодному з м’ячів голкіпера не звинуватиш, помилок йому не закинеш. Серед польових гравців таких не було. Хоча, в принципі, таким міг виявитися Степаненко, якби не травма. Тарас, як на мене, ключова постать в центрі поля. Якби…Якби сприятливіше жеребкування, то й до групи іншої можна було б потрапити.

До чемпіонату Європи тим не цікавився, тож згодом із подивом з’ясував, що наші гравці себе ледь не фаворитами називали. Може, через це вже якась переоцінка пішла. А, можливо, вони таким чином намагалися психологічно налаштуватися на боротьбу. Інша справа, що бажання з можливостями не збіглися. Таке буває…

- Чи не нудьгували ви за коментаторським мікрофоном, спостерігаючи за грою збірної України? Удари, яким бракує влучності, брак у передачах…У Латинській Америці, за якою пильно стежите, такі ексцеси трапляються вкрай нечасто…

- Я із 1992 року бачу ці помилки. Так грає збірна України упродовж всього свого існування. Траплялися винятки, але їх було небагато. Це один постійний монотонний матч в різних вікових категоріях. Тут та сама ситуація, що й з країною. Можна виїхати за кордон і щось поміняти. Комфортно, не комфортно – це те, що є. Не розумію людей, які вмощуються перед телевізором і обурюються: "Чому вони на полі ТАК не роблять?" А коли вони ТАК робили?! Це все одно, що піти до начальника жеку і почути: "Завтра ми все чудово зробимо". Де ви таке бачили в Україні?

Для мене це не питання комфорту, а передусім – роботи. Так, вона була замішана на певному вболіванні, але побачив саме те, що й очікував побачити у такій групі, з такими суперниками. Тут була одна команда, яка грає у футбол – Іспанія. А чехів слід було перемагати. Забили б ми першими, після подачі Бутка на Ярмоленка, цілком ймовірно, що перемогли б. В другому матчі футболу навіть не було. Вдарили вперед, побігли. Потім цю нехитру послідовність повторили суперники. І все.

- Кому з команд, що залишилися на Євро, ви симпатизуватимете?

- Я ні за кого не буду вболівати. Просто дивитимуся, як Іспанія грає, і сподіватимуся отримати від цього насолоду. Я не сідаю вболівати, а, насамперед, футбол дивитися – мені цікаво, як воно все буде відбуватися. Якщо хтось не може без вболівання або ставок, з цим нічого не вдієш.

- Паралельно ви ще й Голден кап переглядаєте, чемпіонати Бразилії, Аргентини тощо. Скільки матчів доводиться "просіяти" упродовж доби?

Голден кап дивитись – не проблема. Якщо вночі не переглянув пряму трансляцію, можна зранку закачати з Інтернету. Тим паче, цей турнір – це справді щось цікаве. Бачив молодіжні чемпіонати Азії, Африки, Південної Америки. Європейські турніри, за винятком чемпіонатів Іспанії та Швейцарії, позаду настільки далеко, що вкотре переконуєшся: європейський снобізм може подобатися лиш тому, хто вважає Лігу чемпіонів великим турніром.

Щодо добового перегляду матчів…Можу не дивитися, а потім переглянути одразу кілька підряд. Щось залишаєш на наступні дні, а потім повертаєшся до цього. Зараз розпочався чемпіонат світу U-17. Ще не бачив жодного матчу. Можливо, згодом знайду для цього час.

- На що вистачає сил, окрім футболу?

Ось зараз я вимкнув комп’ютер і взяв до рук книжку, яку купив позавчора. Сиджу, читаю. Не відриваюся від книги навіть тоді, коли їду в метро. Гаррі Каспаров випускає цікаву серію про свої матчі з Карповим, а для мене це ностальгія за тими часами – кінцем 80-х. Завжди цікаво все це перечитати. Полюбляю різноманітну літературу – не лише якогось конкретного автора із конкретної країни. Щось побачив, чимось зацікавився і цього поштовху достатньо, аби взятися за читання. Інколи це спонтанно, іноді – цілеспрямовано.

- Літній відпочинок уже спланований?

- Поки що конкретних планів немає. Треба спочатку відпрацювати на телетрансляціях чемпіонату Європи. Лише після цього будемо вирішувати, куди саме і коли можна поїхати. Це залежатиме ще й від особливостей роботи у наступному сезоні. Якщо минулоріч все було дуже чітко – чемпіонат світу, потім два матчі "Динамо" у чемпіонаті і довгоочікуваний відпочинок, то цього року такого немає.

Розмовляв Олесь Білий

http://football24.ua/home/showSingleNews.do?dzhulay_ya_iz_1992_roku_bachu_tsi_pomilki_tak_graye_zbirna_ukrayini_uprodovzh_vsogo_svogo_isnuvannya&objectId=76268

Вот она искренняя радость. Когда ты с командой побывал на самом дне и вместе с ней начал оттуда выбираться.

"Верона" заняла 5-е место в своем дивизионе, но, обыграв в стыковых матчах "Сорренто" и "Салернитану", вернулась в Серию В.

no al calcio moderno

Не знаю, может сдесь уже мелькало, но я сегодня первый раз глянул фильм "Другой Челси - история из Донецка". Газета "Сегодня" про него писала так:

Фильм о футбольном клубе «Шахтер» получил награду европейского кинофестиваля. В Германии на конкурсе Max Ophuls Preis лучшей документальной лентой стала «Другой Челси - история из Донецка».

Картину снял 35-летний немец Якоб Пройс, который впервые попал в наши края наблюдателем на выборах 2004 года и снова вернулся в 2007 уже с готовой идеей фильма и съемочной группой. В центре его истории два болельщика с совершенно разной судьбой и статусом - в жизни они и встретить друг друга могут разве что на трибунах стадиона. Это обычный донецкий шахтер Саша и секретарь городского совета Николай Левченко. Как и все остальные местные чиновники, он тоже не пропускает ни одного матча, только смотрит их с высоты ВИП-трибуны.

Фильм построен на контрасте. Жизнь простого шахтера резко отличается от жизни власть имущих...

При всей моей нелюбви к этой команде, фильм у меня вызвал прежде всего чувство печали. Потому что как ни крути, а у нас, да и везе в нашей стране, почти то же самое. Может более размыто, но смысл остается тот же.

Трейлер:

Посмотреть можно сдесь: http://www.ex.ua/view/7693961

Ультрас "Наполи" на римском ж/д вокзале Термини, 31 августа 2008. Количество и качество О_о