Все пізнається в порівнянні...

Раніше вже наводив слова одного з форумчан про те, що "кожен на своєму місці, творить історію нашого ,Динамо‘ по своєму!‘ Для мене це не просто слова а - реалії, не вважайте за пафос, сьогоднішнього творчого процесу в роботі над перевиданням українською мовою моєї першої книжки "Два сезони".

Сьогодні серед нових коментарів до публікації:

Легенда світового футболу

прочитав:

"Рудаков 1977 - приклад того, чому краще закінчувати на рік раніше, ніж на місяць пізніше.

Природно, подякував форумчанина за увагу до блогу і його коментар, але змушений був уточнити, що це:

" - не спогади, а переклад на українську мову моєї першої книжки, над рукописом якої працював 46 років тому. Бути може, саме тому вона, з Вашої точки зору, "зроблена по-совєтскі". Ваше одкровення, що "про Васильовича", як я зрозумів, для Вас було "цікавіше", порадувало: всі ці публікації в свій блог писав в наші дні, слава Богу, 2020-го року."

І в роботі над кожним новим фрагментом перекладу знаходжу для себе щось цікаве, гідне, на мій погляд, на увагу не тільки динамівських шанувальників, а й тих, хто футбол обрав своєю професією. Коли будете читати невелику главу з книжки, вдумайтеся, наприклад, над словами Стефана Решко про ставлення футболістів західних іменитих клубів до гри або до свого глядача.

Зверніть увагу і на відповіді під час прес-конференції Олега Петровича Базилевича і Валерія Васильовича Лобановського, старших тренерів команди, яка зробила в тому році заповітний дубль: виграла золоті медалі чемпіонів країни і Кубок СРСР.

Адже все, як відомо, пізнається в порівнянні ...

х х х х х

Що попереду?

Закінчувався 1974 рік. Пам’ять знову і знову повертала до подій щасливого сезону, який став для динамівців кришталево-золотим... Команда безумовно змінилася в кращу сторону. Змінилися погляди динамівців на футбол, новими стали мірки, з якими вони підходять до власної гри. Іншою, нарешті, стала сама гра «Динамо».

«Але, дозвольте, — може заперечити інший читач. — Адже свого часу кияни вже робили заповітний дубль. У їхньому активі є навіть перемога над знаменитим «Селтіком»! Вірно. Були вже і золоті медалі, покладені до кришталевого Кубку, і перемога над володарями Кубку європейських чемпіонів! Але згадаємо, якою ціною була здобута ця перемога? Після виграшу в Глазго у прославлених шотландців відбулася нічия з ними в Києві. А що в наступному колі?

Поразка на своєму стадіоні від польського «Гурніка» і нічия з ним в Польщі.

Нині ж перемога динамівців на перших двох етапах розіграшу Кубка кубків не залишила і тіні сумніву в справжній силі команди: в чотирьох зустрічах з сильними клубами Болгарії і ФРН — чотири перемоги «Динамо»! Але справа ж не в рахунку, а в грі, яку демонстрували динамівці у відповідальних матчах європейського турніру. Ця гра і дала, мабуть, привід колишньому тренеру киян Віктору Маслову, який спеціально прилетів до Києва, щоб подивитися матч з «Ейнтрахтом», ще до початку зустрічі сказати журналістам:

— Дев’ять років тому, перебуваючи в хорошій формі, ми дебютували в європейських турнірах. Всі вже тоді чекали від киян вагомих перемог. Але це особливі турніри, щоб перемагати в них, треба дозріти. Мені здається, що тепер до киян прийшла пора зрілості. Я впевнений, що сьогодні все буде добре, хоча «Ейнтрахт» — твердий горішок...

Ось ще одна думка про гру чемпіона. Редактор відділу футболу газети «Советский спорт», заслужений майстер спорту Віктор Понєдєльнік довго мовчав про київське «Динамо», а в кінці року немов би підвів підсумок дискусії про гру лідера: «Швидка гра на флангах, чітке підключення в атаку крайніх захисників, хороша взаємодія між лінією форвардів і хавбеків, награні тактичні варіанти зі зміною місць як в атаці, так і в обороні і, звичайно ж, пристрасне бажання перемоги. Саме цими якостями відрізняються шестиразові чемпіони від інших наших клубів».

Український Фінал кубка СРСР 1974 року. "Динамо" - "Зоря"

Але любителі футболу бачили ігри, які «Динамо» провело і без особливого блиску. Правда, в цьому є заслуга і його суперників, завдання яких в спорті завжди полягає у тому, щоб не дати протиборчої стороні зіграти так, як їй хочеться! Більшість команд будувало проти киян гру, споруджуючи потужні оборонні редути. Втім, так бувало і раніше, але лідера все ж не так лаяли. Вся справа, мабуть, в тому, що в 1974 році з’явився своєрідний футбольний еталон — 10-й чемпіонат світу! І навіть київське «Динамо» не у всіх своїх матчах підходило під «світові стандарти». Звідси і критика, і закиди за «нічийну тактику», за зайвий практицизм.

У підсумковій таблиці 36-го чемпіонату країни в першому рядку стояли такі цифри: «Динамо» (Київ) — 14 перемог, 12 нічиїх, 4 поразки, різниця забитих і пропущених м’ячів 49-24, 40 очок. Оглядачі найчастіше обрушували на динамівців Києва потоп докорів за нічиї. Адже різні бувають ці ігри. Ось, наприклад, опис однієї з них в тижневику «Футбол-хокей»: «Карпати» — «Динамо» (Київ). Ось вже де нульова нічия не могла викликати у глядачів нічого, крім роздратування і здивування. І трибуни, переповнені в день матчу улюбленої команди Львова з лідером чемпіонату, в повний голос висловлювали своє ставлення до гри. Нескінченні втрати м’яча в нешкідливих ситуаціях на своїй половині поля, в яких одна команда немов намагалася перевершити іншу, десятки ударів по воротах, коли м’яч пролітав метрах в двадцяти над поперечиною, — і все це викликало гучний свист глядачів. А ось ще деталь: задовго до фінального свистка місця на трибунах стали порожніти — глядачі юрбами вирушали до виходу. І це при рахунку 0:0, коли, здавалося, все ще може статися, коли є небезпека не побачити вирішального голу. Але ні — не здавалося. І така небезпека тим, хто прийшов на матч, не загрожувала. У цьому переконали їх всі попередні події...» Вірно кажуть, що все пізнається в порівнянні. А після того як динамівці вийшли на міжнародну арену і почали регулярно брати участь в європейських кубкових турнірах, у них з’явився багатий матеріал для порівнянь. Багато що з побаченого хвилювало. Стефан Решко одного разу розповідав:

— Навесні 1972 року, під час закордонного турне, ми дивилися матч в Глазго на Кубок Шотландії. Знаменитий «Селтік» приймав на своєму полі якусь маловідому команду з другої ліги. У першому таймі господарі забили два м’ячі у ворота гостей, і ми, природно, надумали, що в другій половині «Селтік» зменшить оберти. Як ми помилилися! Всю другу половину «Селтік» атакував, немов би рахунок був 0:0. Господарі поля забили ще три м’ячі і до самого фінального свистка не знижували тиску. Пам’ятаю, ніхто з уболівальників не залишав трибун до кінця матчу. Люди милувалися грою. Ми тоді між собою багато говорили про цей матч і зрозуміли, що є ще різниця між знаменитими закордонними і деякими нашими клубами в ставленні до гри, до глядача. Європейські команди-зірки дорожать маркою клубу, дорожать любов’ю своїх постійних шанувальників і в кожному матчі прагнуть порадувати їх грою і голами. Ми ж, на жаль, часом інтереси глядачів до розрахунку не беремо...

Так, кришталево - золотий сезон, який приніс команді киян багато радості, доставив і деякі прикрощі, змусив багато про що задуматися. Як самі тренери оцінили підсумки першого свого року роботи в «Динамо»? Що попереду? Для того щоб отримати відповіді на ці питання, давайте, читачу, знову подумки повернемося в переповнений прес-зал, де після матчу 1/8 фіналу Кубку володарів кубків «Динамо» — «Ейнтрахт» проходила остання в сезоні-74 прес-конференція, про яку вже згадувалося в самому початку цієї книги. Отже, питання Лобановському і Базилевичу:

— Ви припускали, що матч з «Ейнтрахтом» буде важким?

Лобановський:

— А як могло бути інакше? Адже ми зустрічалися з сильною професійною командою, одним з лідерів чемпіонату ФРН. Матч для нас був таким же важким, як перша зустріч у Франкфурті-на-Майні, але наше завдання було спрощено тим, що після першої зустрічі ми вели в рахунку 3:2.

— Кого ви можете відзначити у своїй команді?

Базилевич:

— Це не в наших правилах — когось виділяти особливо. Матч виграла команда!

— Чи задоволені ви грою своєї команди в цьому сезоні?

Лобановський:

— Футбол не цирк, не спектакль. Це спорт, і тут важливий результат. А він у наявності...

Журналіст, який поставив останнє запитання, знову піднявся зі свого місця.

— Ми теж розбираємося в питаннях спорту, — сказав він (це був майстер спорту, учасник Олімпійських ігор). — Зазвичай тренери ставлять перед командою певну мету, мають програму-максимум і програму-мінімум. Ви вважаєте, що в цьому сезоні виконали свою програму-максимум?

Базилевич:

— Що стосується результатів, то тут максимальні завдання командою виконані: завойовано все, що можна було завоювати. А за змістом гри ми поки вирішили тільки програму-мінімум. Гра «Динамо» ще далека від досконалості. Ми знаємо свої недоліки, і попереду на нас чекає велика робота.

Ця відповідь задовольнила всіх присутніх.

х х х х х

Повторюю те, про що вже писав. Поки рукопис в роботі, запрошую взяти участь усіх, хто не байдужий до історії достовірно легендарного клубу. На форзаці перевиданої книги може бути розміщена реклама або названі можливі інвестори. Почав адже цю справу, не маючи на те ніяких засобів...

Деві Аркадьєв,

4 серпня 2020 року,

Філадельфія.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости