Витоки психології переможців ...

Слова Васильовича про те, що у футболі немає дрібниць, мабуть, широко відомі. Але ось сьогодні, працюючи над черговою главою моєї першої книжки "Два сезони" для перевидання її українською мовою, мимоволі подумав про якісь пріоритети в цих самих "дрібницях". Згадав свої грунтовні бесіди з багатьма зірками команди.

Різних років. У тому числі і кінця 90 - х. Такими, наприклад, як Юрій Калитвинцев, Олександр Шовковський, Сергій Ребров, Андрій Шевченко та багатьма іншими. Прийшов до висновку, що одним з найважливіших компанентов в досягненні високого рівня Команди на чолі кута, мабуть, залишалася психологія переможців.

х х х х х

Під шум турецького прибою

До моменту повернення динамівців з Югославії в пресі вже жваво коментувалися підсумки жеребкування чвертьфіналу європейських кубків. Більшість журналістів зійшлися на тому, що киянам фортуна посміхнулася, обравши в суперники скромний турецький клуб «Бурсаспор». Оглядачі писали також, що ці матчі допоможуть Базилевичу і Лобановському краще вивчити турецький футбол і зробити розвідку боєм перед зустріччю в ранзі відбіркового турніру чемпіонату Європи збірних СРСР і Туреччини (вона повинна була відбутися в Києві через два тижні після повторного поєдинку з «Бурсаспором»). Але тренери киян і збірної країни цю думку журналістів не поділяли.

«Березневі кубкові зустрічі більше на руку керівникам збірної Туреччини, ніж нам, — говорив Лобановський. — «Бурсаспор» — це ж не збірна Туреччини, а ось київське «Динамо» — це збірна СРСР. Так що в березні не ми будемо вивчати суперника, а він — нас...» Лобановський не помилився. До берегів Босфору команда прибула, виконавши довгий і виснажливий повітряний шлях (до Туреччини кияни прилетіли з турне по Бельгії і Франції, де провели кілька товариських зустрічей), після чого їх чекала подорож в автобусах на узбережжі Егейського і Мармурового морів. Проїхавши по дорогах Туреччини 240 кілометрів, 4 березня динамівці нарешті опинилися в Бурсі. До їхнього матчу з «Бурсаспором» залишалося менше доби...

Всупереч своїм принципам — все робити за заздалегідь наміченою програмою — тренери скасували все ж заплановане тренування. Заняття були замінені легкою розминкою. І все ж за нею уважно стежили всі гравці збірної Туреччини на чолі зі своїм тренером Д. Озари. Він привіз до Бурси всіх 19 кандидатів у збірну країни і дав їм завдання уважно вивчати свого суперника, оцінити його силу перед матчем 2 квітня в Києві.

Увечері напередодні гри гостей чекав сюрприз: під вікнами одного з кращих готелів Бурси — «Челікпалас», де розмістилися динамівці, вболівальники влаштували справжній шумовий концерт, посилений до того ж безперервними гудками автомобілів. Цю «психологічну» атаку не зірвав навіть сильний дощ, що шмагав усю ніч і завершився лише перед матчем. Він зіпсував поле, зробив його в’язким і важким. Але настрій у динамівців залишився бойовим. Тим більше, що майже в таких же умовах проходив їхній тренувальний матч з «Араратом» в середині лютого в Адлері. До речі, зустріч киян з єреванцями, які в ті дні готувалися до чвертьфінального матчу в Кубку чемпіонів зі знаменитою «Баварією», виходила далеко за рамки просто контрольного матчу: «Арарат» прийняв новий тренер — В. О. Маслов. Саме він свого часу відрахував з київського «Динамо» спочатку Лобановського, а потім — Базилевича, як несучасних гравців. Та й як тренерський тандем він не сприймав Базилевича і Лобановського всерйоз.

— Не вірю я щось в цей почин, — говорив в ту пору Маслов. — У команди повинен бути один господар...

Був у цього матчу ще й такий підтекст: в афішах і пресі зустріч подавалася як матч першої збірної СРСР з «Араратом» (відзначимо, що, крім динамівців Києва, в першому таймі грав В. Федоров з «Пахтакора»). Словом, футболісти «Арарату», відповідним чином налаштовані своїм новим тренером, вийшли атакувати. Але це було тільки на руку динамівцям! Угадавши установку Маслова, наставники «Динамо» дали завдання своїй команді провести перший тайм в тактичному ключі так званої виїзної моделі, коли вся команда бере активну участь в обороні і навіть нападники відходять мало не до лінії свого штрафного майданчика. Атаки «Арарату», немов морський прибій, хвиля за хвилею накочувалися і обрушувалися на ворота «Динамо», але — марно! Динамівці захищалися чітко і холоднокровно. Від тривалого штурму єреванці, мабуть, втомилися. А кияни в перерві отримали від своїх тренерів нову установку: різко змінити тактику, застосувавши домашню модель гри. Тепер уже будь-якому футболісту «Арарату», який володіє м’ячем, усюди протистояли два-три киянина — навіть на половині поля суперників. Динамівці відверто пресингували, і команда Маслова виявилася скутою, а потім пропустила гол у свої ворота. Забив його Онищенко. Розповідали, що на розборі матчу з «Араратом», коли проглядався відеомагнітофонний запис другого тайму, було чітко видно, що білі крапки (футболки киян) миготіли на тлі чорного поля, як сніжинки, і хтось із футболістів «Динамо» задоволено зауважив:

— Ну і рух! Прямо голландці... У Бурсі переповнені трибуни стадіону, що носить ім’я засновника Турецької республіки Кемаля Ататюрка, зустріли гостей оглушливим шумом. З невідомих причин матч почався хвилин на тридцять пізніше наміченого часу, але затримка була тільки на користь киянам: вони встигли добре розім’ятися і в якійсь мірі вжитися в несамовитий ґвалт на трибунах. Але вболівальники «Бурсаспора» незабаром притихли: динамівці, захопивши ініціативу, перевели гру на половину господарів поля. У першому таймі Рудаков майже не торкався м’яча. А ось страж воріт «Бурсаспора» і збірної Туреччини Расим трудився в повну силу. І все ж під час однієї з контратак гостей і він виявився безсилим: удар Онищенка був неперевершений! Фінальний свисток арбітра зафіксував перемогу «Динамо» — 1:0.

Матч-відповідь з «Бурсаспором», що проходив через два тижні на Центральному стадіоні Києва, став своєрідною віхою в літописі клубу: стартувавши десять років тому в європейських офіційних турнірах, команда щоразу добиралася лише до чвертьфіналу і давно мріяла порушити ту традицію.

Футболісти «Бурсаспора» прилетіли до Києва з надією на реванш. Їх тренер Абдула Гегіч сказав журналістам, що, незважаючи на поразку в першому матчі, у його команди є шанси поправити свої справи.

— Ми зробили все можливе, щоб не повторити помилок першої зустрічі, говорив Гегіч напередодні поєдинку. — У складі «Бурсаспора» відбулися деякі зміни.

Кияни експериментів зі складом не проводили. У двох товариських зустрічах, проведених в Чехословаччині за тиждень до відповідального матчу з турками, у «Динамо» знову були задіяні майже всі гравці, які виступали в Бурсі. І ось суперники знову на полі.

Гості відразу ж кидаються в атаку. Правий крайній Алі видали б’є по воротах Рудакова. М’яч — у воротаря. Після чого динамівський голкіпер приблизно з півгодини не вступає в гру. Кияни безроздільно володіють ініціативою. Атака слідує за атакою. Однак результату все немає. То добре зіграє воротар «Бурсаспора» Расим, то самовіддано зупиняють атаки захисники. Грають вони жорстко, часом навіть занадто. І арбітр зустрічі Ченчер (ФРН) двічі показує гостям жовту картку. На перерву команди пішли за рахунку — 0:0. А в другій половині гри безперечна перевага господарів поля була матеріалізована: Колотов (з пенальті) і Мунтян забили по голу. Майже 100 тисяч уболівальників, які прийшли в цей день на першу зустріч з «Динамо» — 75, раділи успіху своєї команди.

Природно, перша в новому сезоні гра динамівців на своєму стадіоні викликала жваві коментарі. Взагалі-то оглядачі хвалили «Динамо», яке вперше зробила крок до півфіналу Кубка кубків, але й на цей раз не обійшлося без тривожних ноток. Деякі коментатори побачили на полі Центрального стадіону Києва «два несхожих тайми», і перший — «монотонний, позбавлений злетів», — на них враження не справив. А друга 45-хвилинка сподобалась.

... «Поза всяким сумнівом, наступний суперник виявиться набагато більш твердим горішком, — писав один обережний журналіст. — І ось тут виникає питання: якщо економна гра, випробувана у зустрічі з «Бурсаспором», цілком виправдала себе, то чи означає це, що вона здатна гарантувати успіх в наступному колі? Іншими словами, чи означає це, що кияни в змозі вирішувати всі свої завдання в одному таймі? Добре б переконатися, що на озброєнні команди є і установка на гру з усіх сил в обох таймах». Незабаром динамівці дали вичерпні відповіді на подібні питання. У півфіналі Кубка кубків їм дійсно протистояв більш твердий горішок — голландський клуб ПСВ «Ейндховен», який по дорозі до півфіналу зупинив «Бенфіку». «Ейндховен», якому тижневик «Франс футбол» протягом всього сезону в класифікації клубних команд Європи постійно відводив перше місце. Кияни продемонстрували вміння блискуче виконувати установку тренерів на «гру щосили в обох таймах». А інакше з голландцями грати просто не можна було.

До Києва футболісти «Ейндховена» прилетіли без страху і сумніву. Ще в аеропорту Бориспіль вони дали це зрозуміти. Тренер «Ейндховена» Рійверс заявив, наприклад, радянським журналістам, що головна мета його команди — перемога в чемпіонаті Голландії, а що стосується зустрічі в Києві, то він сподівається на хороший спектакль і не заперечує проти рахунку 2:2, 3:3, 4:4...

— Шкода, що доля звела наші клуби в півфіналі, — заявив президент клубу ПСВ «Ейндховен» Гроневелд. — Краще б зустрілися у вирішальному матчі за Кубок. «Динамо» — сильна команда, але наші хлопці зараз близькі до заповітної мети — стати чемпіонами країни і взяти європейський приз. Навряд чи вони упустять цей шанс...

Випереджаючи таких грандів світового футболу, як «Фейєнорд» і «Аякс», «Ейндховен» на той час лідирував в чемпіонаті Голландії і, як відомо, став згодом чемпіоном країни. А в розіграші Кубка володарів кубків команда встигла зарекомендувати себе досить агресивним гостем. У Варшаві, наприклад, голландці легко обіграли польську «Гвардію» — 5:1, а в Лісабоні взяли верх над португальською «Бенфікою» (за яку виступав знаменитий Ейсебіо) — 2:1. Шість гравців клубу входили до національної збірної Голландії, двоє футболістів «Ейндховена» захищали кольори збірної Швеції.

ПСВ «Ейндховен» — це спортивне товариство концерну «Філіпс» в невеликому містечку Голландії Ейндховені. Продукцію концерну «Філіпс» знають усюди. І команда біло-червоних (колір футболок «Ейндховена») певною мірою служить хорошою рекламою фірми. Клуб ПСВ, який володіє чудовою спортивною базою, має дев’ять дорослих і сімнадцять юнацьких футбольних команд. Тренери, як правило, не відчувають труднощів у виборі, як нині прийнято говорити, виконавців для головної команди клубу. Додамо до цього, що його керівники не скупляться на високі гонорари за перемоги. Реклама є реклама.

Динамівці Києва вийшли на гру в своєму основному складі. Кияни добре знали сильні сторони суперника: напередодні Лобановський літав до Голландії та дивився матч чемпіонату країни, в якому «Ейндховен» здобув чергову перемогу над «Телстар» з міста Велзен.

З перших хвилин поєдинку всім стало ясно: суперники гідні одне одного. Невимушені і точні паси, удари з дальніх дистанцій, хороші швидкості — все це так прикрашало зустріч! А гол, забитий капітаном киян Віктором Колотовим, гідний найвищої похвали. Другого м’яча у ворота гостей провів Володимир Онищенко, третього — Олег Блохін.

Після матчу, коли на електричному табло Центрального стадіону яскраво світилися на тлі вечірнього неба цифри 3:0, наставник гостей Рійверс неуважно відповідав на питання журналістів.

— Мої гравці не виконали установку — забити хоча б один гол в ворота «Динамо», — говорив він. — У вас хороша команда, жодного посереднього футболіста я в ній не побачив. Що думаю про повторний матч? Я оптиміст...

Але оптимізм наставника голландців не допоміг його вихованцям. І наступного разу, після повторної зустрічі, що проходила на стадіоні в Ейндховені, місцеві газети відзначили «впевнену гру радянської команди, об яку розбилися хаотичні атаки голландських футболістів». Остаточні надії господарів поля впали приблизно за чверть години до фінального свистка, коли в їхньому штрафному майданчику, подібно блискавці, блиснула стрімка двоходівка, і Леонід Буряк, використавши прострільну передачу Володимира Веремєєва, головою, в падінні, забив чудовий гол. «Завдяки двом голам, забитим Ральфом Едстремом, — писала наступного дня газета «Альхемейн дахблад», — ПСВ вдалося домогтися перемоги — 2:1. Однак під час цього матчу не з’явилося надії на перемогу з рахунком 4:0 або 5:1 — сенсацію, обіцяну тренером Рійверсом».

«Причини зриву наступального плану футболістів Голландії, а також їх загальну поразку в двох зустрічах з «Динамо», — резюмувала газета «Де фолькскрант» — треба перш за все шукати в відмінній грі динамівців Києва, в помилковому уявленні про нинішній клас радянських футболістів». Поєдинки з «Ейндховеном» (особливо перший матч в Києві) зіграли важливу роль в психологічному настрої динамівців, допомогли команді набути впевненості. Невипадково в кінці сезону, відповідаючи на запитання кореспондентів «Молоді України», Валерій Лобановський сказав:

— Найважчим вважаю київський матч з «Ейндховеном». Нам довелося, окрім усього іншого, вести серйозну психологічну підготовку. Повинен сказати, що повністю звільнити гравців від перебільшеного уявлення про можливості суперника нам так і не вдалося. Навіть рахунок 3:0 не переконав до кінця в тому, що з уславленими голландцями ми можемо не тільки грати на рівних, але й перемагати їх. Не можна недооцінювати суперника. Небезпечне бажання закидати його шапками, а не голами, але ще гірше, коли переоцінюєш його можливості і справжню силу. Повної мірою це проявилося в київському матчі з «Ейндховеном», хоча, на щастя, не позначилося на результаті...

Команда вийшла до фіналу! Тільки один матч! Без продовження, без арифметики подвійних голів. Матч на нейтральному полі в Базелі, яке напевно і динамівці, і їхні суперники з угорського клубу «Ференцварош» хотіли перетворити у своє. Але перед цим найголовнішим матчем у суперечці за Кубок кубків на динамівців ще чекали серйозні випробування на внутрішній футбольній арені — в іграх 37-го чемпіонату Радянського Союзу, що розпочався.

х х х х х

Як же, зізнаюся, вдячний якийсь мудрої програмі згори. Про це вже не раз говорив і писав, що нічого просто так в нашому підмісячному світі не відбувається. Все між собою тісно взаємопов'язано. Уже закінчував роботу над публікацією, коли пролунав дзвінок з Лондона. Почув давно знайомий голос Сергія Балтачи, який поспішав поділитися прочитаним:

І переможців судять ...

Звичайно ж я поділився з одним з талановитих і вдячних, на мій погляд, вихованців Васильовича про те, який саме матеріал на моєму робочому столі. Навіть назвав умовний заголовок, в якому ключові слова "психологія переможців" обов'язково будуть присутні.

• Згоден з вами на сто відсотків! - вигукнув Сергій.

І відчув, що потрапив, як кажуть, "В яблучко!". Балтача, який, нагадаю, живе - і успішно працює! - в Лондоні вже більше тридцяти років, почав приводити один приклад за іншим зі своєї динамівської біографії, якої віддано 12 років життя.

Я, не перебиваючи, з великим інтересом, наприклад слухав захоплюючі спогади Сергія про те, як Валерій Васильович перед кожним, матчем ввечері, запрошував до себе його, капітана команди в ту пору, Бессонова, віце-капітана і Дем'яненко. Радився з ними за складом на гру.

• Думаю, Сергію, що це з боку Васильовича теж була робота психолога ?! - припустив я.

• На дев'яносто дев'ять відсотків! - вигукнув Балтача. - Звичайно ж Лобановський вже знав склад ще до нашого запрошення, але цим жестом Валерій Васильович немов давав нам відчути, що ми в цьому процесі граємо важливу роль і ми пишалися цим. Кожен відчував свою відповідальність за результат ...

Були приклади про виховання психології переможців у своїх підопічних з лондонської практики легендарного динамівця. Говорили ми про О.П. Базилевича і А.М.Зеленцова, соратників В. В. Лобановського. І Сергій погодився зі мною в тому, що міцний фундамент виховання психології переможців - на науковій основі! - закладався в легендарному клубі саме в ті славні два сезони ...

Деві Аркадьєв,

6 серпня 2020 року,

Філадельфія.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости