Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

І переможців судять ...

2020-08-05 21:25 Почну з подяки форумчанину, який в публікації Все пізнається в порівнянні., звернув увагу на слова одного ... І переможців судять ...

Почну з подяки форумчанину, який в публікації Все пізнається в порівнянні., звернув увагу на слова одного з тренерів-однодумців тих двох легендарних сезонів:

"Це не в наших правилах - когось виділяти особливо. Матч виграла команда!"

І написав в своєму коментарі:

"Ці слова О.П.Базилевича дуже важливі.

"У «Динамо» було (і є!) немало яскравих футбольних індивідуальностей, але все ж визначальним і був (і, сподіваюсь, буде!) високий рівень організації командної гри."

Я в своїй відповіді:

"Як то кажуть, "В яблучко!". Від щирого серця вітаю Ваші надії і, мабуть, вже знаю, з чого саме почну свою нову публікацію."

Так і роблю. Тому, що твердо вірю в те, що якщо кожен з нас буде вносити свою дещицю, в - черговий раз! - попрошу вибачення, якщо мої слова здадуться пафосними, .в сьогоднішню ауру легендарного клубу, все у нас вийде. Тому, що у "Динамо" є своя Історія, про яку і розповідаю.

х х х х х

Футбольні ритми зими

Перш ніж розповідати про сезон 1975 року, яке підніме київське «Динамо» на вершину європейської слави, дозволю собі ще раз зосередити увагу читача на сезоні-74. Це потрібно аж ніяк не з поваги до хронології. Події того вечора, про який піде мова в цьому розділі, допоможуть нам зрозуміти деякі погляди старших тренерів команди Базилевича і Лобановського, побачити ту платформу, з якої вони вирушили, взагалі-то, до відомого кінцевого пункту, але по дуже маловідомому для більшості радянських тренерів шляху.

До слова, союз старших тренерів-однодумців в київському «Динамо» — ця новинка нашого клубного футболу — так і не був прийнятий в офіційних спортивних колах і на початку нового сезону. Хоча всі обов’язки по керівництву клубом Базилевич і Лобановський ділили порівну, телекоментатори, журналісти, укладачі футбольних програм і довідників вперто продовжували називати Лобановського старшим тренером, а його партнера по роботі іменували титулом, передбаченим штатним розкладом футбольної команди, — начальник. Якщо ж Базилевич теж потрапляв до друку як старший тренер, то з обов’язковою приміткою — з виховної роботи.

Але їхній досвід роботи тренерським тандемом отримав все ж офіційне визнання. В Указі Президії Верховної Ради Української РСР від 30 травня 1975 року, опублікованому в республіканській пресі, було чітко записано:

«За заслуги в розвитку вітчизняного футболу, завоювання Кубка володарів кубків європейських країн нагородити: Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР Базилевича Олега Петровича — с т а р ш о г о тренера, Лобановського Валерія Васильовича — с т а р ш о г о тренера...» А тепер про вечір, що проходив в Жовтневому палаці столиці України, де динамівцям вручали золоті медалі чемпіонів країни 1974 року. Багато приємних слів було сказано на адресу команди та її тренерів, і все ж торжество пройшло з одним застереженням. Тон задав колишній начальник управління футболу Спорткомітету СРСР Л. Зенченко, який підкреслив, що в настільки радісне для уболівальників київського «Динамо» свято з жалем доводиться говорити про «невиконання головного завдання нашого футболу» (він мав на увазі гру збірної країни). І, природно, основна вина у всіх гріхах збірної лягала на киян: адже саме вони складали кістяк команди номер один.

"Динамо", Київ - 1974. Кришталево - золотий сезон

Офіційні особи, що вручали в той вечір динамівцям спеціальні призи, та й актори в своїх жартах-примовках, не забули дорікнути іменинників за їх зайвий практицизм, пожурили за поразки (вже «в ранзі нового чемпіона країни»!) від «Зеніта» і «Кайрата». Одним словом, дарма кажуть, що переможців не судять. Ще як судять! Наприклад, ніколи раніше команда, яка зробила в одному сезоні заповітний дубль і не програла жодної офіційної міжнародної зустрічі, ще не піддавалася в пресі такій критиці, як в 1974 році київське «Динамо». Автори подібних статей, як правило, висловлювали занепокоєння за майбутнє команди, попереджали про можливі наслідки. Ось, наприклад, уривок з однієї такої статті:

«У деяких поєдинках чемпіонату, головним чином на виїзді, динамівці Києва вели розважливу гру на нічию, холоднокровно відкинувши інтереси глядачів як щось таке, що їх не повинно стосуватися. Зараз, мабуть, немає сенсу говорити про те, що ані футболісти, ані, на жаль, тренери не цілком усвідомлюють, якими далекосяжними можуть бути наслідки такого ігнорування інтересів шанувальників футболу» . А ось ще:

«Ні для кого не секрет, що свою стратегію «Динамо» в минулому сезоні визначило принципом: вдома — перемога, в гостях — нічия... Арифметика на цей раз не підвела динамівців, їхні розрахунки, в загальному, підтвердилися. Але хто може гарантувати, що, пустивши коріння, такий діловий підхід і надалі не заглушить молоді, зелені і ще тендітні пагони футбольного новаторства, яким відрізнялася гра «Динамо» в нинішньому році?»

Віктор Колотов. Про капітана київського "Динамо" і збірної країни відомий іспанський воротар Рікардо Замора якось сказав: "Цей хлопець повинен виходити на поле тільки в футболці під №9"

За два дні до урочистого вечора, присвяченого врученню киянам нагород, було опубліковано футбольний огляд, автори якого писали: «Чимало динамівців зі столиці України входять до збірної країни, правда, в її складі вони виступали далеко не так вдало, як за свій клуб». Чи треба дивуватися тому, що виступаючі на торжестві з відповідним словом Базилевич і Лобановський в основному... критикували своїх критиків? Саме так! Часом здавалося, що вони брали в руки мікрофон лише тільки для того, щоб посварити присутніх в залі уболівальників з репортерами, які пишуть про футбол. Лобановський, наприклад, подякувавши вболівальникам за підтримку, висловив думку, що їх на стадіоні було б ще більше, якби... «преса в середині сезону не повідомляла про те, що чемпіон практично вже визначився, це знизило інтерес до ігор»; і якби журналісти не «метали стільки критичних стріл» на адресу київського «Динамо». Тренер «Динамо» стверджував, що більшість статей написані журналістами непрофесійно, він рекомендував репортерам частіше зустрічатися з людьми, які працюють у футболі. На завершення під схвальний гул уболівальників Лобановський закликав журналістів «підвищити свою кваліфікацію».

У своїх в взагалі-то запально промовах на тому торжестві тренери все ж певним чином відповіли на критику і пролили світло на «нічийну тактику» команди. Вони чітко сформулювали своє ставлення до збірної, ризикнули поділитися деякими міркуваннями про майбутнє.

— Ми гру команди в чужому місті класифікуємо як найважчу, — говорив Базилевич. — Ось чому з самого початку чемпіонату, виступаючи в гостях, команда освоювала так звану виїзну модель. Деякі матчі були невдалими, але, мабуть, без цих невдач не було б перемог у Софії і у Франкфурті-на-Майні...

Якраз у той період тренери повернулися із зарубіжних відряджень (Базилевич — з Польщі, Лобановський — з Голландії), де вони знайомилися з досвідом роботи кращих європейських клубів, спостерігали за іграми чемпіонатів цих країн. І ось, ділячись в той вечір враженнями від побаченого за кордоном, наставники «Динамо» поскаржилися на те, що деякі наші журналісти в досить мінорних тонах пишуть про вітчизняний футбол. На думку ж тренерів, більшість ігор чемпіонату Радянського Союзу були куди цікавіше, ніж окремі матчі за участю зірок європейського футболу, які їм довелося побачити.

Це щастя миті перемоги ...

Відомо, що на міжнародній арені радянським футболістам доводиться вести суперечку з гравцями-професіоналами, представниками найбільш розвиненої і високооплачуваної області буржуазного спорту, з футбольними клубами, робота яких будується на індустріальній основі. І тренери киян полемізували з тими журналістами, які в категоричній формі стверджували, що нам поки далеко до кращих європейських клубів. Дійсно, важко змагатися з професіоналами, говорили Базилевич і Лобановський, але можна! І вони пообіцяли, що в майбутньому сезоні «Динамо» прагнутиме довести це на практиці... А наступного дня після цього «торжества із застереженням» команда пішла у відпустку.

... Футболісти повернулися з відпустки як ніколи рано, і в кінці грудня тренування йшли вже повним ходом. Заняття проходили на стадіоні «Динамо». Тренери киян запропонували своїм підопічним цілу серію спеціальних тестів. Гравці, обвішані різного роду датчиками, бігали, стрибали, робили різні вправи. Прилади точно фіксували свідчення.

— Перевіряєте, хто як відпочивав? — запитав я Базилевича.

— Ні, хто як готувався, — відповів він.

Наставники «Динамо» люблять чіткі формулювання, і дане уточнення пролунало не заради красного слівця. Справа в тому, що відразу ж після закінчення сезону аспіранти кафедри теорії і методики Київського інституту фізкультури під керівництвом доцента А. Зеленцова провели спеціальне тестування гравців, і на підставі цих даних тренери киян склали своєрідне домашнє завдання всім футболістам на період відпустки. Дані повторного тестування підтвердили, що динамівці сумлінно поставилися до виконання своїх індивідуальних планів. Наприклад, всі відзначилися в тесті Купера — дванадцятихвилинному бігу. Майже кожен пробіг на 200-300 метрів більше, ніж рік тому. Але справа тут не тільки у фізичних даних гравців. Індивідуальні завдання на період відпустки були спрямовані і на більш тонкі процеси. Тестування, проведене після закінчення сезону-74, показало, що у Мунтяна, взагалі-то футболіста сформованого, технічного, зрілого майстра, диференціювання, пов’язані з простором і часом, гранично точні. Це означає, що він миттєво може оцінити ігрову ситуацію, вчасно віддати м’яча партнеру, своєчасно закрити суперника або піти на перехоплення м’яча. Але ось м’язові диференціювання, як показало тестування, виявилися слабким місцем у Мунтяна. Коли тренери йому про це сказали, футболіст не повірив.

— Ні, тут щось не те, — здивувався Мунтян. — Може бути, апарат барахлить? Адже удари у мене йдуть. Навіть не віриться, що це мої дані. Чи не сплутали аспіранти?

— Твої, твої, Володю! — сказав йому Базилевич. — Ти ж знаєш, що хлопці іноді незадоволені твоїми пасами. Вони кажуть, що часом обробити м’яча після твоїх передач досить складно: ти що б’єш по воротах, що пас даєш — однаково жорстко.

І тренери розповіли Мунтяну, якими засобами можна домогтися тонкощі м’язових відчуттів, рекомендували спеціальні вправи.

Відпочивав він у Кисловодську. Після приїзду з відпустки Мунтян розповів тренерам і Зеленцову:

— Відверто кажучи, я так і не повірив в дані тестування. Але в перший же день відпочинку прийшов до спортзалу. Футбольного м’яча не було, знайшов тільки волейбольний. Поклав в двох кутах залу кільця для художньої гімнастики, сам відійшов у найдальший кут. Намагався потрапляти м’ячем в кільця. Б’ю лівою — повз, правою — знову мимо! Навіть розсердився. Щодня ходив до залу, і тільки близько до кінця відпустки все почало виходити.

Результати повторного тестування перевершили очікування не тільки Мунтяна, але і тренерів. Якщо до відпустки при перевірці м’язових диференціювань величина помилки у нього становила близько 30 відсотків, то після повернення з Кисловодську — близько 5-6 відсотків! Втім, навіть нефахівцеві було помітно, що у відпустці чемпіони не спочивали на лаврах. Вони були стрункі, легкі в рухах. Динамівські хлопці особливо вигравали на тлі новобранців клубу, яким перші тренування в Києві давалися з великими труднощами. Нелегко було на заняттях колишньому захиснику «Зорі» Сергію Кузнєцову, величезних зусиль коштували інтенсивні навантаження півзахисникові з «Шахтаря» Анатолію Конькову. Цим вже сформованим футболістам, як, втім, свого часу і киянам, важко давалися десятки нових вправ, на перший погляд, нічого спільного не маючих з футболом. Спортсменам було невтямки — навіщо раптом на тренуванні їх змушують пробігати... під легкоатлетичним бар’єром або для чого протягом п’ятнадцяти секунд, раз у раз підкидаючи вгору важкий медицинбол, треба схоплюватися за ним прямо з положення «сидячи»?

Крім того, важким для новеньких виявився сам режим роботи: під тренування відводилися шість днів на тиждень, причому чотири рази команда займалася двічі в день.

— Нічого, хлопці, минулої зими нам теж було важко, — підтримували новобранців старожили клубу.

Крім названих новачків, до Києва було запрошено і форварда з «Дніпра» Петра Слободяна, але хвороба перешкодила йому почати підготовку разом з усіма.

А втрат команда зазнала незначних: відразу ж були відпущені В. Семенов, В. Маслов і В. Кондратов, які побажали перейти до інших клубів. Пішов з «Динамо» і А. Шепель. Правда, з останнім тренери взагалі-то не хотіли розлучатися. Але Шепель, що, на його думку, втратив один сезон в Києві, твердо стояв на своєму.

У зимову пору, у вільний від тренувань і навчання в вузах час, динамівці охоче зустрічалися зі своїми вболівальниками. І всюди вони були бажаними гостями.

— У гравців склалася творча співдружність з керівництвом команди, а це —-найважливіша умова для успіху, — говорив на одній з таких зустрічей, що проходила в ЦК ЛКСМ України, динамівський ветеран Володимир Мунтян. — Коли футболісти повністю довіряють своїм наставникам, їх не лякають великі тренувальні навантаження, тому що всі розуміють: в підготовчий період закладається фундамент майбутніх перемог.

А закладка фундаменту була ґрунтовною. Ось що писав один з кореспондентів, який побував на тренуванні динамівців:

«Як же працюють кияни? Потрапив на їхнє тренування на дванадцятий робочий день, і відчуття таке, ніби за плечима у них щонайменше місяць занять. Але найперше враження спочатку навіть насторожило. Випередивши гравців, що попрямували в роздягальню переодягнутися до заняття, заходжу на криті корти і бачу дрімаючого на лавці Фоменко. Він жартує: «Це я з вечірнього тренування залишився відіспатися...» Підходить Блохін: «Жарти жартами, але зі мною на днях такий випадок стався: приходжу додому, теж після вечірнього тренування, сідаю в крісло, навіть не знявши пальто, і... розбудили мене домашні, які повернулися з останнього сеансу з кіно...» Журналіст подумав, що спостерігає картину явної перевтоми гравців, і звернувся з питанням до Базилевича. Той відповів:

— Інтервальний метод тренування, який ми застосовуємо в київському «Динамо», не дозволяє організму гравця працювати на знос. Чергування навантажень з відновлювальними паузами створює хороший тренувальний режим, дозволяє зберігати високу інтенсивність заняття без шкоди для загального самопочуття спортсменів. До кожного наступного заняття, — продовжував Базилевич, — вони відновлюються повністю, за чим ми уважно стежимо разом з лікарями.

Новий підготовчий період був для киян особливим: треба ж було закласти фундамент для майбутніх перемог свого клубу і збірної країни.

... У Києві про футбольну реформу і створення збірної на базі динамівського клубу дізналися задовго до того, як про це повідомила преса. Справа в тому, що в кінці грудня разом з киянами вже тренувалися воротар московського «Динамо» В. Пільгуй, захисник з «Зеніта» В. Голубєв, центральний захисник з «Шахтаря» В. Звягінцев, центрфорвард з «Пахтакора» В. Федоров.

Хоча в пресі офіційно було оголошено, що «старшим тренером збірної, яка братиме участь у відбіркових іграх чемпіонату Європи, затверджений В. Лобановський — старший тренер «Динамо» (Київ), начальником команди — О. Базилевич», насправді все залишалося так, як було в клубі, і обидва на рівних взяли на себе керівництво головною командою країни.

Шанувальники футболу, мабуть, добре пам’ятають, скільки прикростей доставила нам збірна в ті часи. Ґрунтуючись на результатах товариських і офіційних зустрічей, зіграних в 1974 році, популярний французький тижневик «Франс футбол» склав своєрідну футбольну табель про ранги. І що ж? Збірна СРСР з футболу виявилася в цій європейській футбольній ієрархії лише на 24-му місці. Правда, таблиця, складена тижневиком, досить умовна. Але факт залишився фактом: своєю грою збірна завдала серйозної шкоди престижу радянського футболу.

Ось чому в перших числах січня, прийшовши на тренування київського «Динамо» (читай «збірної СРСР»), один з репортерів жартома запитав у Базилевича і Лобановського:

— Вас вітати або висловлювати співчуття?

— Приймаємо тільки привітання, — сказав Базилевич. — Працювати зі збірною країни — це ж велика честь, тим більше для нас — порівняно молодих фахівців.

— А відповідальність?

— Так нас же двоє, і все ділиться навпіл, — віджартувався Лобановський. Потім вже серйозно додав: — Спільна робота випробування часом, ми думаємо, витримала. Навіть посваритися ні разу не встигли! А набутий досвід тільки допоможе в вирішенні більш складних завдань.

А Костянтин Бєсков при своїй думці ...

Завдання перед збірною дійсно стояли дуже складні і, на думку деяких футбольних авторитетів, майже нездійсненні. Адже молоді тренери фактично взяли в спадок від К. Бєскова не команду, а тільки програний нею в Дубліні матч і три «сухі» м’ячі у свої ворота. Так що, як то кажуть, далі відступати було нікуди, і всі наступні відбіркові ігри чемпіонату Європи належало тільки вигравати. Чи могли тренери киян відмовитися від пропозиції очолити головну команду країни? Зрозуміло, так. Призначення їх на цей високий пост відбулося тільки після обопільної згоди наставників. Чому ж не відмовилися? Лобановський:

— Ми повинні були піти на це. Бо в іншому випадку ризикували на тривалий час розлучитися зі своїми підопічними. Адже більшість киян так чи інакше грали б у збірній...

У киян, які одягали футболки головної команди країни, були особливі претензії до К. Бєскова. В опублікованому в газеті «Советский спорт» розлогому інтерв’ю («Коли ж буде 3:0 на нашу користь?»), відповідаючи на запитання читачів, Бєсков назвав гравців київського «Динамо», які становлять кістяк збірної, мало не головними винуватцями поразки в Дубліні. Пам’ятаю, як переживав це Блохін.

— Що називається — з хворої голови на здорову! — в серцях сказав Олег. — Костянтин Іванович звинувачує мене в тому, що я за два роки в матчах на рівні збірної забив всього один гол... А як можна було забивати, якщо вся система підготовки збірної кульгала на обидві ноги? Склад весь час змінювався, грали ми по-старому — кожна ланка виконувала свою вузьку задачу. І це — тепер, коли, здається, і хлопцям ясно, що потрібні колективні цілеспрямовані дії всієї команди. — А тепер справи підуть інакше? — запитали комсорга київського «Динамо» (а нині і збірної країни).

— У всякому разі нам не доведеться більше мотатися майже всією командою з Кончі-Заспи до Новогорська, — відповів Блохін. — А підготовка в звичних умовах, в знайомому режимі роботи — велика справа! Ось побачите, збірна заграє...

У січні кияни побували на Адріатиці, в югославському приморському містечку Баско Поле. Хороші умови, відмінне тренувальне поле, тепла сонячна погода, гостинність югославських друзів — все це допомогло тренерам повністю виконати намічену програму навчально-тренувального збору. В Югославії команда провела і перші контрольні зустрічі. Правда, наставники динамівців не збиралися надавати значення цим іграм, які мали чисто тренувальний характер, але майже в кожному такому товариському матчі спрацьовував фактор престижу: на поле виходила команда в футболках збірної СРСР. Так що тренери все ж націлювали своїх підопічних на результат. Вони були задовільними: одна нічия і чотири перемоги радянських футболістів.

х х х х х

А на закінчення епізод, який стався в аеропорту Тель-Авіва. В той день в Ізраїль, де динамівці проводили навчально-тренувальні збори, прилетіли Валерій Васильович Лобановський і Ігор Суркіс. Зворотним рейсом тієї ж української компанії, після перебування разом з динамівцями, я відлітав до Києва. До слова сказати, на Землі Обітованої дізнався про те, що саме Васильович в 1989-му році став ініціатором товариського матчу: збірна Ізраїлю - "Динамо", Київ, коли, нагадаю, у колишньої країни Рад з цією державою не було ніяких дипломатичних відносин. Коли ми, як то кажуть, перетнулися і я взяв у Лобановського інтерв'ю, нагадавши про той матч, зокрема запитав:

  • Чому саме Ви, Васильович ?!.

І з ледь помітною його посмішкою прозвучала відповідь Метра:

  • Якщо не ми, то хто ?!

Більш детально можна прочитати:

Дэви Аркадьев: "Лобановский признал Израиль еще до того, как это сделал СССР"

Погодьтеся, колеги по сайту, як це здорово, що в ці важкі - не тільки для улюбленого клубу, а для людства! - дні нам з вами все-таки є Кого згадувати, є, Чим пишатися, не втрачати віру і надію...

Деві Аркадьєв,

5 серпня 2020 року,

Філадельфія.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

05.08.2020, 21:25
Devi
Автор:
(Devi)
Статус:
Эксперт (5565 комментариев)
Подписчиков:
118
Медали:
Выбор редакции × 18
Топ-матчи
Чемпионат Англии Фулхэм Астон Вилла - : - 28 сентября 19:45
Чемпионат Италии Болонья Парма - : - 28 сентября 21:45
Чемпионат Англии Ливерпуль Арсенал - : - 28 сентября 22:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть