Як покинути зону комфорту

Кияни нарешті перервали шестиматчеву серію без перемог. Олександр Хацкевич може трохи перевести подих, але чи надовго. Але в цьому пості мова піде не про тренерську долю білоруського фахівця. Взагалі Олександр Миколайович робить свою справу чесно, його тренерський стиль є продовженням ігрового стилю Хацкевича-футболіста – бойовитість та настирність без особливої вишуканості.

Ера Суркісів в «Динамо» розпочалася в уже далекому 1993 році. Необхідно віддати належне за цей період київський клуб жодного разу не відчував суттєвих проблем у фінансуванні, але побудувати ефективну систему управління за всі ці роки так і не вдалося. Київський клуб за рівнем менеджменту залишився в дев’яностих роках минулого століття. Клуб так не поставив собі за мету навчитися заробляти кошти, не має стратегічного розуміння, яку ігрову модель вибрати, яких тренерів запрошувати, як будувати трансферну політику, за якими принципами працювати з молоддю, як залучати вболівальників.

Головна вада президента клубу Ігоря Суркіса в тому, що він не бажає поділитися частиною своєї влади в клубі. Це якийсь ірраціональний страх втратити вплив, незрозуміла боязнь, неподоланна внутрішня настанова. Думаю, що саме ця причина є головною в тому, що в «Динамо» так і не з’явився незалежний закордонний фахівець, а не якісь фінансові або інші питання.

Саме завдяки цим фобіям в «Динамо» побудована якась химерна далека від реальності замкнута система відносин, яка нейтралізує спроби щось змінити. В такій системи здатні виживати лише бездарності та підлабузники, що створюють для Ігоря Михайловича зону комфорту показовою покірністю.

Парадокс в тому, що Ігор Михайлович насправді щиро любить «Динамо», втрачає величезну масу енергії та свого здоров’я при невдачах клубу, витрачає нарешті величезні кошти своєї родини. Іноді здається, що йому вже набридло тягнути цей тягар, але покликати когось на допомогу він не поспішає. В самому факті наймання фахівців здатних допомогти в управлінні клубом немає нічого ганебного, навпаки, переважна більшість уболівальників «Динамо» розцінило б цей крок, як мудре рішення.

Тим більше, що вдалий досвід реформування спортивної частини клубу вже був: у 2014 році Ігор Суркіс довірився Сергію Реброву разом з Раулем Ріанчо, дозволив їм пару років плідно працювати і це принесло два чемпіонства та вихід в плей-офф Ліги чемпіонів. Крім того, іспанські фахівці внесли зміни в систему відбору та підготовки юних футболістів в академію та юнацькі команди, що дозволило динамівській школі не тільки знову вийти на лідерську позицію в Україні, але й делегувати до головної команди цілу групу юних талантів.

Залишилося лише додати до спортивної складової зміни в системі управління. Чому б зараз не створити команду фахівців, яка б працювала на спільний результат? Не думаю, що для цього потрібні шалені кошти. Думаю, що логічно було б дозволити Сергію Реброву продовжити розпочату справу по перебудові клубу. При цьому повернути в академію іспанців, запросити фахівців з спортивного менеджменту та маркетингу. Звісно, що декому з старожилів довелося б покинути славетний клуб, але це життя.

Як вам такий варіант розвитку подій? Чи не має в ньому підступу Ахметова? Чи не є відступленням від заповітів ордену «динамівських сердець»? Назвіть п’ять причин, що можуть завадити Ігорю Суркісу провести ці реформи, якщо він забажає?

Запрошую всіх небайдужих до конструктивної дискусії.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости