Українська класика...

І так, завтра українська футбольна класика – матч між Динамо та Шахтарем (до речі, не люблю казати «ель - класико», що звучить звідусіль, бо це здається мені якоюсь філологічною меншовартістю, як і всіма вживаний – заживаний «мундіаль»).

Що чекаю від гри, чого очікую?

Чесне слово, надіюсь на перемогу.

Бо не може Динамо, якщо воно звичайно Динамо, безнадійно програвати і дебютантам УПЛ, і чорноморським штогрінам з дніпровськими піхальонками і без пам'яті тішитись нічиєю з ковалівськими колгоспниками. Називаючи гравців з Одеси і Дніпра «штогріними» і «піхальонками», я абсолютно не хочу ображати ні Штогріна, який вчора виконав хет-трік з Зорею, ні Піхальонка, що вчора не тільки забив Руху, а й вів всю гру дніпрян, я лише про те, що ці команди є командами, в яких Штогін і Піхальнок на цей момент уособлюють їх гру.

А до речі, кого нині з киян можна назвати уособленням гри Динамо?

Та повернімось до завтрашньої гри. Повторюсь, динамівці, звичайно, якщо вони динамівці в серці, а не тільки носять динамівські футболки, повинні виграти завтра в Шахтаря. Повинні!
Бо нижче опуститись, як вони спустились і по грі, і по духу, далі не можна. Просто далі – прірва.

Завтра динамівці повинні грати не за себе, не за Луческу, не, навіть, за Суркіса, а за Динамо. Фізично вони готові не гірше гірників, технічно гірники не значно перевершують киян (і чи перевершують) та й командно, при бажанні, динамівці можуть бути мобільнішими за шахтарів.

Але на жаль гірники вже давно мають дух переможців, а Динамо, якимось чином його втратило. Ця втрачена нематеріальна свідомість переможця і буде завтра основним суперником Динамо. Бо волати на весь Хрещатик з Великовасильківською, на весь Сирець з Нивками, що «ми – Динамо, ми всіх порвемо» і при цьому виходити на гру не вірячи в перемогу – це і є, як мені здається, нинішня суть Динамо.
Динамівці, нинішні динамівці, на жаль з незламних бійців, з воїнів, зі спартанців царя Леоніда перетворились на татуйованих мажорів, які скиглять при першому ж дотику, падають, як зрізані автогеном, симуюють, як професійні актори (куди до них Стерлінгу) і бігають за арбітром, як оперативники за кишеньковими крадіями. Дивлячись звідти, з висоти, на гру нащадків Віталій Голубєв з Вадимом Сосніхіним не впізнають свою команду, а Віктор Маслов з Валерієм Лобановським лише будуть гірко зітхати, згадуючи своїх бійців.

Тому динамівці, звичайно, якщо вони вірять в те, що вони динамівці і є нащадками слави Трусевича з Щегодським, Макарова з Команом, Буряка з Блохіним, Заварова з Бєлановим, не кажучи вже про зовсім недавніх попередників, повинно, нарешті зіграти так, щоб ми згадали нарешті, що в Україні є команда Динамо, а не команда, що називається Динамо. Навіть, якщо програють, я зможу їх вибачити, якщо побачу, що вони намагались і все можливе і неможливе зробили для нездійсненої перемоги.

Так, Динамо неймовірними зусиллями Луческу і братів Суркісів, нині доведені до рівня посередньої української команди, якій немає місця в європейському футболі. Це гірко, це сумно, в це не віриться, але, на жаль, це факт. Тому навіть перемога, якщо вона буде, не повинна захмарювати того факту, що Динамо, як повітря, потрібна перебудова, починаючи з верхнього менеджменту і закінчуючи прибиральницею, не кажучи вже про футболістів. Та чи здатен на це, точніше чи здатні на це, брати Суркіси, які, на відміну від того ж Ахметова (яким б він не був), ніколи не створювали справжнього бізнесу, а лише ділили фінансові потоки?

Так, в нашому українському футболі - бардак, так в нашому українському футболі – хаос, так в нашому українському футболі – Павелко, але давайте скажемо чесно, що є нові ростки, вони ще росточки, та вони все ж таки дають надію на воскресіння нашої улюбленої гри. Той же Рух, як ми не критикували Козловського, те ж Полісся, як би ми не називали його АТБ, навіть команда з насіннєвого заводу і пивовари з Металістом – є командами, що доказують, що курилка все- таки живий ще і не збирається вмирати.

Але одночасно потрібно сказати, навіть волати на всю Україну, про те, що якщо надалі ці команди замкнуться в своєму колі, то їх життя буде лише життям піонерів – героїв, що виблиснуть і потухнуть. Вчорашня гра Руху з Дніпром доказала це. Всі Ви, колеги, бачили, що гравці Руху вмілі, якщо не талановиті, то вправні, але як же їм не вистачає тренера, який би з цих небезталанних гравців створив команду, справжню команду, яка вміє грати не тільки в бий-біжи, не лише в закидання лонгболами і не фланговими проходами з передачею в нікуди. Але, на жаль, на горизонті ми не бачимо таких тренерів. Мазяри є, хацкевичі є, дулуби з кривенцовми і максимовими є, луческу, нарешті, є, але, знову ж таки на жаль, хоча б чвертьгвардіол з чвертьклоппами не те що на горизонті, а й далеко за ним не спостерігається.

Ось такі думи навіває мені завтрашня гра. І, до речі, чому в 17:00, коли більшість з нас ще не встигне повернутись з роботи?

З повагою, Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости