На шляху до вершин «лондонського дна» або про відмінність дефініцій

Останнім часом дії президента ФФУ Павелка викликають великий спектр емоцій. В тому числі це призводить до того, що шановні блогери почали обговорювати гіпотетичне питання зміни керівника національної футбольної асоціації (http://dynamo.kiev.ua/blog/299106-nu-chto-kakie-variantyi і http://dynamo.kiev.

ua/blog/299195-chi-vdpravlyati-petitsyu). На мою думку – це абсолютно природній процес, адже головний футбольний чиновник країни м’яко кажучи демонструє відверту невідповідність загальноприйнятим нормам поведінки в міжнародному спортивному середовищі… Але повертаючись до роздумів блогерів стосовно майбутнього голови бюджетного комітету Верховної Ради у сучасному українському футболі пролунала пропозиція: «…Комитет связывается с Игорем Коломойским, предлагая ему участие в структуре и рассчитывая на его (и его единомышленников!) поддержку нового состава ФФУ.» від Александр Франклин Осборн(alexandr_fo) – Эксперт.

У зв’язку з цим хочу нагадати одну, на мою думку, досить цікаву історію про зазначеного вище володаря «заводов, газет, пароходов…» (цитата від Самуила Маршака «Мистер Твистер» – примітка автора), у якості потенційного учасника процесу зміни влади в ФФУ, та сучасного очільника цієї всеукраїнської футбольної організації. Вона, ця розповідь, подвійно актуальна, адже її головний персонаж, за інформацією ЗМІ, майбутній віце-президент столичного футбольного клубу, а одночасно діючий чиновник ФФУ який має такий собі «бан» від спортивно-арбітражного суду в Лозанні (терміном на п’ять років і він спливає як раз в серпні поточного року), який в лютому розглядав спір між ФФУ та тим самим київським футбольним клубом, але по зовсім іншій справі, яка не стосувалась можливо майбутнього високопосадовця «Динамо» та його участі в одному матчі, який був визнаний не дуже чесним та грався 19 квітні 2008 року та має відповідне рішення CAS датоване 2 серпня 2013 року.

Десь в жовтні 2015 року КДК ФФУ, на той час Павелко вже займав посаду президента, не дуже голосно, але впевнено, визнав термін дії «бану» від CAS завершеним для персони яка мала діючу дискваліфікацію від останньої та «остаточної» в міжнародному спортивному праві юридичної інстанції, статус якої підтверджений статутами ФІФА та УЄФА, членами якої є ФФУ та безумовно визнаний на території футбольної країни на ім’я Україна.

Зроблено це було не дивлячись на той факт, що рішення лозаннського суду датовано 2013, а не 2010, але це дрібничка, адже українські спортивно-футбольні юристи знають правила набагато краще за іноземних фахівців, і нинішній очільник харківського футболу та спортивний директор усіх збірних команд та член виконкому ФФУ прізвище якого не потребує оголошення отримав індульгенцію і почав працювати в футбольному клубі «Дніпро», того самого банкіра, господаря заводів, газет та ТВ каналів… Хоча, можливо, відомий олігарх, не мав ніякого впливу та стосунку до дій незалежного контрольно-дисциплінарного органу ФФУ.

Таким чином, КДК ФФУ блискавично залишала поза грою усі міжнародні визнані юридичні норми, адже рішення CAS є остаточним та не підлягає зміни … Але, можливо, правила існують саме для того щоб їх порушувати?

Тим часом в країні агресора відбувались цікаві події, що призвели до цілої низки гучних скандалів та відлучення цілих спортивних федерацій (наприклад легкої атлетики) від участі в Олімпійських іграх, спочатку літніх (в Ріо-де-Жанейро в 2016), а потім вже зимових (в Пхьончхані в 2018), де Росія виступала взагалі без власного аквафрешу… А починалось все з «невинных шалостей» одного тренера зі спортивної ходьби Віктора Чегіна (російською Виктор Чегин), який був довічно відсторонений тим самим лозаннським судом (в лютому 2016) та творчого натхнення журналіста німецького телеканалу ARD Хайо Зеппельта, який зняв пару фільмів про «русский допинг», одним із героїв якого став той самий відомий тренер ходаків, який незважаючи на міжнародну дискваліфікацію продовжував працювати з російськими атлетами… Результат праці німецького журналіста та Григорія Родченкова, що покинув Росію в січні 2016 року після того як пара його колег раптова померли, добре відомий. Але зараз цікаво інше. Вже самі росіяни з місцевого антидопінгової організації викрали участь Чегіна в роботі із спортсменами на території Киргизстану в квітні поточного року… (http://www.sport-express.ru/athletics/reviews/neuderzhimyy-chegin-prodolzhaet-topit-rossiyskiy-sport-1402388/ і https://rsport.ria.ru/blog_rian/20180428/1136137434.html).

Але наша історія, дуже вірогідно, це справа зовсім інша, адже зазначена вище персона не порушувала антидопінгові правила або не створювала систему обману всього спортивного світу за допомогою заборонених хімічних і не дуже речовин… Він, за рішенням CAS, та відповідних юридичних органів ФФУ, приймав участь в організації договірного матчу, який за оцінками деяких поважних та не дуже експертів або на думку просто відомих футбольних осіб, не був таким однозначно нечесним…

Тому мабуть у нас і стало можливим скасування рішення міжнародного спортивно-арбітражного суду, до речі, на мою думку, в перше в історії, на три роки раніше закінчення терміну дискваліфікації, та мабуть тому цей факт залишився поза увагою УЄФА, ФІФА та самого CAS, а тепер, коли учасник історії планує продовжити кар’єру в одному відомому клубі, вже після формального завершення терміну заборони на працю в футболі, ця подія втрачає актуальність і стає лише статистикою системи під назвою «сучасний український футбол». Тому що «Nothing personal, it's just business.» та «Somoza may be a son of a bitch, but he's our son of a bitch.» (https://en.wikipedia.org/wiki/Anastasio_Somoza_Garc%C3%ADa)?

Висновки з цієї історії можна робити різні, в тому числі далекоглядні та не дуже. Лише одна ремарка. За великим рахунком, історія з визнанням рішення CAS таким, що термін дії дискваліфікації слід вважати завершеним, стала за великим рахунком першим кроком на шляху діючого президента ФФУ до вершин «лондонського дна», адже вже наступного року почались рейдерські захвати регіональних федерацій (наприклад в Тернополі та Херсоні), поступове перетворення керівних органів ФФУ на політичний клуб та філіал відомої політичної партії etc, включаючи яскравий тур Кубку Ліги чемпіонів УЄФА по церквам рідного міста президента, що в принципі суперечить тим самим статутним нормам ФІФА, які вимагають політичної та релігійної нейтральності, але відомо, що нейтральність та рівновіддаленість в європейському футболі та українському – мають дещо різні дефініції…

Безперечно дії Павелко потребують відповідної і бажано ефективної реакції футбольного або громадського суспільства (бажане підкреслити), адже як справедливо зауважив Ігор Лінник «Павелки — это орда, с ними украинскому футболу — гаплык» (http://dynamo.kiev.ua/news/298975-igor-linnik-pavelki--eto-orda-s-nimi-ukrainskomu-futbolu--gaplyik) та «Мета виправдовує кошти» (http://bibliograph.com.ua/encSlov/22/8.htm), але одночасно історію скелетів в шафах слід пам’ятати, щоб потім не отримати нових і знов не займатись констатуванням статистичних даних про відмінність українських правил гри від загальноприйнятих в цивілізованому міжнародному товаристві, яке теж має вади, про які свідчить зазначена вище історія, але це зовсім інше оповідання.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости