Стан душі

  Я з того покоління, яке памятає не легкі періоди в житті нашої команди. Маю на увазі 83-84 рік  чи  95-96 минулого століття. Тоді не було ще цього павутиння всесвітнього, але стан душі своєї памятаю- він такий же - тривожний.                                                                                      Істеричні, хамські, категоричні роздуми про ситуацію в команді були такі ж як і зараз.

Заваров- ноль,Кузнєцов не рівень Динамо, Раца-назад у Вінницю, Блоху- на пенсію,Буряка вернути, Лобановський вижив себе і т.д- це(83-84).Кутепов -ноль, Головко не рівень Динамо, Михайленко і всіх дніпропетровських назд в Дніпро (95-96).   Правда тоді на відміну від сьогодення ти   не міг знати, що думають про ситуацію    в Кривому Розі, в Тернополі чи Горлівці.  Це тепер ти прийшов з роботи- на 30 хвилин зайшов на сайт - і все, ясно,ти в курсі- Безус - ноль, Михалик- не рівень, Мілевського повернути.                                                                                                                                         В ті часи ти прозрівав зненацька.  То товариш по навчанні  з яким ходили на Динамо Тб(81р), яке привезло Кубок Кубків,  а кияни прибили їх, розказує тобі- Лобановському поталанило,   Севидов залишив йому  суперкоманду і Кієв вже ніколи не буде Кієвом, читаєш  Совєтский спорт,  де проводили опитування- прогноз  капітанів команд , що до призерів наступного сезону -   85 року  і ні один з них не віддає  киянам  не то, щоб чемпіонства, навіть другого й третього місця  і прозріваєш- моя команда -ніяка і вже ніколи не буде такою, як була, але ти не віриш, чекаєш першого матчу, і тут Буряк з Торпедо( сніжки в нього не кидав) і 1-1. І знову товариш по навчанню і Совєтскій Спорт- що ж ви можете, якщо не можете виграти в Торпедо дома.А стан душі ще з осені 84 го- тривожний, такий, як зараз. Але тоді, що в 85-му, що в 97- му за спиною була скеля - скеля в особі Лобановського.                                                                                                                Теперішній наставник Динамо не Лобановський- він Блохін. Так той самий- що не роздавав автографи в радянські часи,Боже, як я на нього образився у 84-му,де він  з Бурякои замаскувавшись в темні окуляри  чи то в 4-му чи 5-му секторі на грі дубля- відмовив категорично. Той самий, що не любив розгійдяльства, товариш по навчанню сам чоколівський розповідав, що не     люблять Олега за те, що- Блоха не дає ні копійки чоколівським босякам при його то зарплаті. Той самий, що назабивав за Динамо найбільше голів. Той самий, що не використав ще більше нагод ніж забив.Той самий, що отримав Золотий мяч випередивши в голосуванні Беккенбауера і Кройфа. І накінець той самий- єдиний, кого в післяматчевому інтервю виділив сам Лобановський, не робивши цього більше ніколи(Селтік-87р)                                                           І ось Кривбас і 1-1. І стан душі такий же,  як тоді.Але досвід підказує не слухай товариша по навчанні, не читай Совєтскій Спорт, Динамо знову поверне собі своє місце, буде й золото чемпіоната, буде й євроуспіх буде й Золотий мяч - інакше й бути не може.А стан душі - тривожний.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости