То що ж коїться у лавах чемпіонів?
![](/media/swfupload/2016/09/2016-09-18iml8821ua.jpg)
«А з чого ви взяли, що є якась криза?» - обурився Сергій Станіславович на вчорашній прес-конференції після матчу з «Зорею». І справді, про яку кризу мова, якщо «Динамо» лише вдруге в незалежній історії українського футболу програє два домашніх поєдинки поспіль, а безвиграшна серія сягнула тільки чотирьох поєдинків? Травми – ними аргументуєш що завгодно. Ось і Сергій Ребров пояснив, що через постійні втрати гравців не зміг зіграти одним складом жодного матчу.
Також натякнув наставник киян, що стабільною основою у всіх поєдинках грає «Зоря». Від них, мовляв, пішов лише нападник. І так щопівроку. То ж не луганці у кожному антракті втрачають цілу обойму ключових виконавців – Даніло, Болі, Шуніч, Іґнатьєвіч, Віталій Вернидуб, Хомченовський, Сеґбефія, Малишев, Пилявський, Малиновський, Білий, Грицай. Та й навіть впродовж останнього міжсезоння, окрім основного центрфорварда Будківського, розташування луганців залишили воротар збірної Микита Шевченко та ще один форвард Тотовицький. Втім, можливо, для Реброва, який за два з половиною роки роботи не зміг підготувати заміни майже 42-річному Шовковському, то не величини.
![](/media/swfupload/2016/09/2016-09-18iml8824ua.jpg)
Тобто, підрахуємо ще раз. Увесь вище наведений список налічує 15 футболістів. То лише за три з половиною роки і мова виключно про людей, які були в команді Юрія Вернидуба на провідних ролях. Про персон калібру Сантіні, Ідахора чи Писка, які основними в «Зорі» або не були, або перестали такими бути ще до переходу, взагалі мовчу. При таких втратах Сергій Станіславович зійшов би з розуму. І то за умови, що у Вернидуба не було футболістів рівня Хачеріді, Віди, Гармаша чи Дерліса Ґонсалеса.
Усіх збірників Юрій Миколайович підготував самотужки. Точніше, разом зі своїм тренерським штабом. Та й леґіонерами на право й наліво не розкидався. Кого запрошував – використовував (чи використовує) з максимальною користю. І – знову ж – Вернидуб не мав іноземців калібру одного з найкращих футболістів чемпіонату Франції (Беланда), одного з найталановитіших молодих швейцарців (Мехмеді), класних, вже сформованих нападників рівня німецької Бундесліги (Раффаел) чи іспанської Прімери (Марко Рубен). У Луганську ніколи не було форвардів з класом Дьємерсі Мбокані. І, мабуть, то не вина тільки вище перелічених футболістів, що в Києві вони проявити себе не змогли.
То нині виглядає, що склад у «Зорі» цілком боєздатний. Проте повернемося на кілька років назад. Ким приходили до Луганська молоді Малиновський та Будківський? Навіть не гравцями основи «Севастополя», яких з Криму відправили, бо не бачили перспективи. Хомченовський через причини, які прийнято називати «порушенням спортивного режиму», був на грані відрахування з команди. Проте буквально через рік-два співпраці з Вернидубом вони перетворилися на гравців національної збірної.
А Реброву з висловлюваннями про переходи, звісно, треба бути обережним. На одній з попередніх прес-конференцій він згадував про Міґела Велозу, як про одного з ключових у минулому сезоні гравців. Закриємо очі на те, що впродовж останніх трьох років португалець деградував настільки, що перетворився з гравця національної збірної країни, яка цьогоріч виграла чемпіонат Європи, в сіру посередність. Нехай Ребров правий. Нехай бракує йому й Драґовіча. Ці переходи від тренера не залежали.
Припустимо, можна виправдати чергову оренду Кравця. Ребров сам Артема до складу після тривалої паузи повернув, сам від його послуг відмовився. Тим паче, що ні в Німеччині, ні наразі в Іспанії Кравець себе не проявив. Проте німим (і не дуже) докором з Брюсселя надходять звістки про результативність Лукаша Теодорчика. Гравця, якого Ребров із власної волі проміняв на футболіста з прізвищем Гладкий. На диво, яке реалізує один моментів з п’яти. І то в ліпшому разі.
Фактично, в новому сезоні «Динамо» не зіграло на пристойному з точки зору якості гри рівні жодного матчу. Навіть перемога в Суперкубку над «Шахтарем» була зумовлена не стільки вдалими діями «біло-синіх», скільки труднощами адаптації до вимог нового тренера у суперників.
Звичайно, чергова хвиля процесу деградації команди київського «Динамо» запустилася на з початком цього сезону. Щоб усвідомити це, достатньо згадати дві безнадійних поразки від «Шахтаря» з однаковим рахунком 0:3 в ході минулого чемпіонату. У 2015/2016-му кияни грали натужно, навіть перемоги над аутсайдерами вигризали «на зубах». Проте закладена раніше база в купі з проблемами «гірників» дозволили виграти друге чемпіонство і переконувати себе, що все гаразд, надалі.
«База» та була чітко персоніфікована. Щоб зрозуміти це, достатньо вслухатися навіть у слова юного дебютанта першої команди Віктора Циганкова. Після матчу з «Наполі» 18-річний футболіст на запитання про те, чи довелося йому адаптовуватися до концепції гри першої команди, відповів, що ні. Дослівно: «До нас приїхали іспанці, які й прищеплюють нам цю структуру два чи три роки». Тобто, не Ребров, а саме іспанці. Це розуміє навіть молодий футболіст.
Але головного з тих іспанців з літа в «Динамо» вже немає. Перед керівництвом клубу Ріанчо поставив питання руба – я чи Ребров. Звісно, Рауля до Києва покликав Сергій Станіславович, але у процесі виявилося, що чимало поглядів на комплектацію і підготовку команди у спеціалістів не збігаються. Іспанський фахівець зокрема говорив про бажання відмовитися від групи футболістів, які, за його словами, вдовольнилися «зоною внутрішнього комфорту».
![](/media/swfupload/2016/09/2016-09-18iml8712ua.jpg)
Що то за гравці, пан Ріанчо не сказав, однак нещодавно вперше зібралася з Раулем у тренерському штабі національна збірна. Хто з неї був відправлений достроково? Динамівці Хачеріді, Рибалка і Гармаш. Може, хтось справді за станом здоров’я. Але тим не менш. Плюс – є такі люди як Макаренко чи Гусєв. Невключення Михайлом Фоменком Олега Анатолійовича до заявки національної збірної на чемпіонат Європи динамівські вболівальники сприйняли з неймовірним обуренням. А потім виявилося, що Гусєв вже не здатен потрапляти на кожен матч до заявки навіть у клубі.
Іншими словами, в «Динамо» є ціла група футболістів, яка зупинилася в своєму розвитку й відповідно гальмує прогрес команди в цілому. Та найгірше, що головний тренер не просто не бажає від цих людей відмовлятися, а продовжує виставляти їх в основі. Виглядає приблизно так само, наче б Валерій Лобановський після свого повернення в Україну почав робити ставку в нападі не на Шевченка і Реброва, а на зірковішого Леоненка. Бо ж Віктор Євгенович був уже сформованим майстром, тричі найкращим футболістом країни, тоді як його молоді партнери сходження лише розпочинали.
А ще «Динамо» страждає від Ярмоленко-залежності. Характерні симптоми цієї хвороби були помітними ще в часи тренерства Олега Блохіна, коли Андрій грав майже в кожному матчі без замін. Проте зрозуміло, що ріс у футбольному розумінні Андрій і збільшувалася залежність від нього команди в цілому. Можна навіть сказати, що в якийсь час команда почала паразитувати на можливостях лідера і нещадно їх експлуатувати. Безперечно, лідер має вести за собою. Проте лідерові розкритися значно легше, коли є варіанти ведення атакувальної гри без акценту на нього. За таких умов легше розосередити увагу оборонців й відповідно створити передумови для більшої ігрової свободи свого плеймейкера.
У тому, що таке «Динамо» без Ярмоленка, можна було переконатися на прикладі торішнього лігочемпіонского поєдинку проти ізраїльського «Маккабі». Тоді Андрій травмувався у самому дебюті матчу. І добре, що саме після виконання призначеного за фол проти лідера штрафного Гармаш забив єдиний у грі м’яч. Впродовж наступних 75-ти хвилин кияни не змогли створити поруч із ворітьми аутсайдера групи фактично нічого. Власне, вчора під час зустрічі з «Зорею» спостерігалося те саме. З тією лишень різницею, що суперник в обороні не помилися і заштовхати щось робоче зі «стандарту» не дав.
Півтора роки тому висловлювання Олега Блохіна про те, що будівництво чемпіонської команди Реброва розпочинав саме він, Олег Володимирович, сприймалися з усмішкою. Однак з плином часу починаєш розуміти, що в кожному жарті є лише доля жарту. Якщо бути зовсім точним, то конструювати той колектив, який вийшов на пік у 2014/2015-му, почали ще Валерій Ґаззаєв з Юрієм Сьоміним. То при них почали грати в основі Ярмоленко, Хачеріді, Гармаш, Даніло Сілва, а вже з ініціативи Блохіна з’явилися Віда, Драґовіч і Сидорчук. Ребров-Ріанчо додали Рибалку, Антунеша, Буяльського і Мораєша, ключових для їхніх побудов, але далеко не провідних у команді постатей. Поки цей конгломерат працював, поки існувало розуміння між дуетом тренерів, був і результат.
Нині ж «Динамо» докотилося до того, що наступних вихідних може втратити в разі поразки від «Олімпіка» навіть третю сходинку. Найстрашніше, що з огляду на стан команди, такий результат дивиною не буде.
(с) Іван Вербицький, UA-Футбол
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости