Писати коментарі
і повідомлення, а також вести блог
Ставити прогнози
та вигравати
Бути членом
фан-зони
Дякую, звичайно Ферма.
Писав, що цей рік є роком розчарувань. І неабияких розчарувань: від гри збірної до гри Динамо в ЛЄ і, як апофеоз, але чомусь не дивний, допінг немудрого Мудрика.
Та, друзі, були ж і приємні хвилини від футболу в нашому з Вами житті. Я ж не мазохіст, щоб отримувати насолоду від невдач.
По – перше, це лідерство Динамо в нашому чемпіонаті.
"Тому нічого дивного що ми не конкурентні на міжнародній арені..."
Так для чого наші клуби туди рвуться?
Щоб бути неконкурентними і програвати всім?
Я заздрю Вам.
"Футбол, в первую очередь, хотя многим здесь это почему-то не кажется очевидным, - это спорт".
Хто б сперечався, футбол - це спорт.
Але спорт - це ще з еллінських часів також і видовище. Тому на на нього йдуть глядачі, тому і є вболівальники. Якби спорт не був видовищем, то спортсмени змагались між собою десь в закритих приміщеннях, виявляючи хто з них кращий. І це б не було нікому цікаво.
До речі, якби спорт не був видовищем, то не було б професійного спорту.
"...он выражает в этом своем ремесле самого себя, то есть, делает это для себя."
Так, абсолютно так. Але композитор, поет, інженер, створивши щось для себе, ОБОВ'ЯЗКОГО хоче показати його і іншим людям: друзям, ворогам, поцінувачам. Така природа людини.
Так народжується мистецтво, так народжується видовище і так розвивається прогрес.
З моєї точки зору...
Я написав, що вмирає в нашій країні...
В Україні.
"Подивіться статистику відвідуванності матчів у довоєнний період. Скільки глядачів ходило домашні на матчі Динамо Кихв ? Порівняйте ці цифри із європейськими чемпіонатами, відвідвнністю домашніх матчів їх команд".
А я про що...
Не ходять на стадіон в першу чергу тому, що немає на що дивитись.
Немає гри.
Немає того, що колись називалось "жагою вболівання".
А є нудне перекатування мяча з випадковими голами...
А гроші тут на другому місці.
Я не пишу, що грають для нас.
Я пишу, що повинні грати для нас.
В іншому випадку футбол помре.
І він вмирає.
Десь читав, що середній вік українських вболівальників футболу і всього спорту неухильно збільшується.
Молоді футбол не цікавий.
Вимруть ті мастодонти, що памятали смак великих перемог і все...
Якщо футбол з забаганки власників не перетвориться в бізнес-проект спортивного видоща, дія якого лоскоче нерви, то у нього залишилось років 10..15 життя в Україні.
Хокей зник, куди швидше....
Цей рік – найгірший рік в історії українського футболу часів незалежності. Наш футбол немовби знову повернувся в часи перших років свого існування. Пам’ятаєте: Таврія – чемпіон, програш першої гри збірної команди України угорцям. Памятаєте: Темп (Шепетівка), Зоря - МАЛС, ЕВІС (Миколаїв), Торпедо (Запоріжжя) і т.
"И сам — слава Богу, при жизни! — стал легендой..."
Так то воно так, але постійно задаюсь собі питання, чи може прижиттєва легенда, легендарний гравець, ставати тренером команди, честь якої гравцем захищав 27 років.
Блохін - тренер і Блохін - гравець, одна й та ж сама людина, але імідж Блохіна -тренера Динамо не то що поступається, а захмарює і майже знецінює імідж Блохіна - гравця (в першу чергу тим, хто не бачив легендарну Одинадцятку киян в ділі). Тому і виникає таке суперечливе питання.
Дуже багато тренерів ставали знаменитими (і їх більшість), очолюючи свої гравецькі команди: Міхелс, Анчелотті, Кройф, Гвардіола, Зідан наш Лобановський і інші.
Але багато є і тих, що провалювались в рідних клубах: Ді Стефано, Трапатонні наприклад.
Дуже цікава стаття на Трибуні:
"«Динамо» все одно гірше за «Шахтар» як клуб – але їм і не треба бути кращими для золота УПЛ"
(https://ua.tribuna.com/blogs/vatras/3125166-dynamo-vse-odno-hirshe-za-shakhtar-yak-klub-ale-yim-i-ne-treba/)
А хіба велика різниця між цими категоріями?
Від нудьги до суму і кроку немає...
"Динамо в кращі часи саме в такий футбол грало і він приносив результат"
Ви абсолютно праві, що грали колись.
Нині в умовах позиційного футболу за рахунок постійної насиченості гравців на кожному клаптику поля, довгі передачі можуть бути загрозливі в основному лише в ході контратак, коли суперник ще не встиг перегрупуватись з атаки на захист і є вільні зони.
У більшості ж інших випадків довгі передачі закінчуються втратами м'яча.
"....Покоя сердце просит...
....На свете счастья нет, есть лишь покой и воля...."
Я не кажу і не писав про заміну Пономарьова на зарубіжного тренера рівня Пепа чи Моура, я писав лиш те, що ще рік тому був необхідний тренер (наш чи зарубіжний), що зміг би з цими здібними все-таки гравцями поставити сучасну інтенсивно-швидкісну гру і створити більш-менш боєздатну команду хоча б посереднього європейського рівня. Мені все одно хто він був.
Нині ця нагода втрачена: гравці звикли грати в наш простенький пересічний лонгбольно-вертикальний футбол і не навчились і вже не бажають вчитись грати позиційно інтенсивно, зламуючи редути автобусного захисту. Пономарьов, на мою думку, так і залишився тренером молодіжної команди.
Ще рік тому вони могли б навчитись грати в сучасний футбол, а нині вже ні.
Де нині Квасниця, де нині Федор, де нині Підгурський і інші?
Вони вже, на жаль, втрачені для українського футболу, як колись чемпіони світу серед 20-ти річних.
Згадайте хто з тих чемпіонів світу заграв на достойному рівні: можливо лише Різник з Луніним та з натяжкою Конопля. Все. Бо цих молодих діамантів не було кому гранулювати. Де Булеца, найперспективніший з них? За сезон 2024/2025 років в Лехії, що йде на передостанньому місці в Екстраклясі, зіграв лише 105 хвилин в семи матчах. От і все...
Посилайте...
Займусь...
