Пользователи → Bazil_FCDK → активность

 

ФК «Динамо Київ» - великий клуб. Це аксіома. Але схоже, що скоро, наперекір законам геометрії, аксіому таки доведеться  доводити...

Подальший текст можна було б підписати заголовком на кшталт „Як за десять років перетворити півфіналіста Ліги чемпіонів ледь не в середняка українського футболу". Адже те, що відбувається з «Динамо», - це катастрофа. Від гучного імені залишилася лише славетна історія...

Як справжні українці, терпіли довго. Але накипіло. Останньою краплею в цій чаші виявилася, як не дивно, нова емблема клубу. Сама емблема, звичайно ж, гарна, принаймні, краща за ту „шайбу", що була раніше. Проблема в іншому. Це що ж повинно бути в голові у людей, які на презентацію нової емблеми Великого Клубу, 13-разового чемпіона України, 13-разового чемпіона СРСР, володаря величезної кількості кубків цих країн, суперкубків України, врешті-решт, 2 разового володаря Кубку володарів кубків УЄФА та Суперкубку Європи, „ще-досить-недавно" півфіналіста Ліги чемпіонів УЄФА просто „пришили" її поверх старої?!?!?! Мабуть, тюлені розумніші, ніж люди, які до такого додумалися... Про саму „презентацію" навіть говорити не хочеться, просто жах.

От через це й вирішили написати кілька слів щодо реалій улюбленого клубу.

Спробуємо зробити це з точки зору вболівальника, на наш непрофесійний, „неменеджерський" погляд (хоча, здається, й у самому клубі немає професійних менеджерів). Тому й почнемо зі стадіону. Як каже президент клубу, наш „уютний" стадіон неможливо реконструювати через певні проблеми будівництва на схилах Дніпра. Але чомусь ця причина не заважає спокійно будувати багатоповерхівку буквально за півкілометра від стадіону. Це одна з багатьох „відмазок", чому все ж не можна реконструювати його: то УЄФА зі своїми нормами безпеки не дозволяє, то погана влада (при чому, будь-яка) не дає землю на будівництво нового стадіону чи дозволів на реконструкцію старого і т. д. і т. п. Мабуть, президент ФК «Динамо Київ» таки погано танцює. Та й узагалі, „уютно" на цьому стадіоні, мабуть, лише у віп-ложі. А поза нею сарай, ще й без даху, брудні сидіння, турнікети, які не працюють (Європа, блін), туалети, які ніяк, крім „параша", й не назвеш, відсутні входи/виходи, звідси -  давка. Доводиться півгодини до та півгодини після матчу йти, немов пінгвін, у купі людей, „дружнай дінамавскай сємьйой", тихенько ненавидячи одне одного. Крім того, ніякої їжі та води. У тих палатках, які є, черги такі, що потрібно пропустити половину матчу, щоб купити пляшку мінералки.

Далі стосовно того, що, певно, найбільше кидається в очі. Трансферна політика. У випадку з ФК «Динамо Київ» це означає відсутність трансферної політики. Завжди було цікаво, хто ж ці міфічні персонажі - селекціонери ДК. Де вони? Перелік „досягнень" можна наводити величезний: усілякі хосе морени, отальвари, другий Мессі, ірімії різні, і десятки інших „претендентів" на Золотий м'яч. І, звичайно ж, вершина динамівської селекції, форвард від бога - Демба Туре... Брати нападника, який, навіть не граючи за клуб, де числився, вийшов на поле лише у 12 матчах та не забив жодного голу, у Динамо треба ще додуматися. Але ж ми не ставимо перед собою простих задач, чи не так?!... Висновок простий, як двері, - брудні схеми, відкати і под. На фоні цього поява Вукоєвіча та Єрьоменка здаються світлом у кінці тунелю. Чутки одні - результат інший. Сідають у літак до Києва Кардосо з Кранчаром, а виходять з нього аруни з ідейє.  Усі динамівці вічно молоді та перспективні, а Ліонелю Мессі 24 роки,  незабаром він отримає свій третій Золотий м'яч, чи у що його там трансформують ФІФА та «Франс Футбол»... Чесно кажучи, інколи хочеться, щоб вищезгадані Вуко та Єрьоменко перейшли, наприклад, у «Вольфсбург». Пограли б хлопці у нормальному клубі, нормальному чемпіонаті, за кілька років Фелікс Магат зробив би їх чемпіонами Німеччини...

Тепер медична служба. Багато років поспіль київське «Динамо» незалежно від наставника на передсезонних зборах отримує величезну кількість травмованих гравців. Це тенденція. Травми нізвідки. Від сезону до сезону. Чемпіонат ще не почався, а у нас уже половини команди немає. Чомусь у «шахти» за останні кілька років згадується лише одна серйозна травма, але й та чисто ігрова, - фернандіньйо. Що наші так звані лікарі із гравцями роблять? Враження таке, ніби їх, як у старому анекдоті, просто мажуть „зеленкою" і все. Рівень їхнього професіоналізму, мабуть, не змінюється ще із 70-х років. І як символ цього - товстелезні лінзи на окулярах Малюти. Постійно згадується яскравий приклад з Нінковичем, коли наші „ескулапи" ледь не на півроку його викреслили, а він поїхав додому у Сербію, де на нього подивилися справжні лікарі. „Приписали" йому пару днів у басейні та й по всьому. Чувак здоровий, як віл. Звичайно, що не можна списувати всі передсезонні травми на самих лише лікарів. Певно, що є й „заслуга" методики підготовки команди, навантажень. Якими, до речі, завжди нібито славилися кияни. Замість того, щоб працювати з м'ячем, бігали до втрати свідомості. Прогресивний метод, нічого не скажеш. А якась умовна „Барселона" всеодно перебігає і, що головне, переграє наших... Усе погано...

Окрема тема розмови - клубний персонал. Хто ці люди і чим вони займаються? На кількох сайтах знайшли структуру клубу, яка, крім президента, має приблизно такий вигляд:

 

Перший віце-президент

Генеральний директор

Віце-президенти - 4 (!) осіб

 

Клубний офіс, база, ДЮСШ

 

Клубні структури:

управління футболом;

департамент по роботі зі ЗМІ та вболівальниками;

телестудія „Динамо ТВ";

інформаційний відділ;

прес-аташе;

відділ реклами та маркетингу;

відділ продажу квитків і абонементів;

музей;

фан-клуб.

 

Величезна кількість дармоїдів, а результату ніякого! (Хоча чому ж ніякого - боремося за друге місце в чемпіонаті!) Купа красивих, „горда звучащіх" назв, різних департаментів по роботі зі ЗМІ, інформаційних відділів та ін., а насправді абсолютно ніякої рекламної, інформаційної політики, популяризації клубу. Просто ніякої. Нуль. Без палички. Жодної зовнішньої реклами, ідіотський сайт, на якому нереально знайти час і місце проведення матчів дублерів та Динамо 2, ніяких повідомлень про матчі в місті, у ЗМІ, футболки ДК майже по ціні мінімальної зарплати українця!!! Це ж абсурд. Інша дорога клубна атрибутика, фірмовий клубний кіоск, а не магазин, каси-вагончики,  смішний музей тощо.

Та й у крихтах роботи, що з горем навпіл ведеться, ніякого професіоналізму. Про загули Мілі й Алі та розміри їхніх зарплат знає вся країна. 2,5 млн. дол. у рік (при чому, скоріш за все, неоподаткованих, як слід) за те, що людина плює на свої обов'язки! Та нехай він хоч триста разів патріот клубу, показує перевернуті пальці після голу «шахті», але це не відміняє його безпосередньої роботи у колись найкращому клубі країни! А навіщо 15 000 футболістів на контракті. Навіщо всі ці Верпаковскіси, Допілки і такі ж, як вони. Усе ясно - контракти. Але ж думали, коли підписували, крім того, юристів ніхто не відміняв.

А чого варта реалізація квитків та абонементів! „Каси" працюють за якимось дивним графіком, співпадаючи з робочим днем більшості вболівальників, а то й просто ледь не тоді, коли самі захочуть. Про те, що квитки часто-густо продає просто хамло, якому ти вже винен лише через те, що осмілився підійти, мовчимо. А сумнозвісні бариги! Дійшло вже до того, що в одній з телепередач на загальнонаціональному каналі самі фанати показують відео на всю Україну, де чітко видно пики цих горе-ділків. На всю Україну. Бачать усі, окрім керівництва клубу. Повилазило. Мабуть, діляться.

Ще однією диво-структурою є офіційний фан-клуб. Дякувати богові та арбітру матчу з «Брагою» нарешті позбулися Парамона. Але навіщо існує цей фан-клуб, для кого? Ці семеро чоловіків не можуть собі купити квитки на матч? Навіщо їх утримувати, виділяти гроші (мабуть-таки, великі)? Хотілося ручного керування фанатами? Як казав живий класик, „нє, вам так не буде"!!!

Про ДЮСШ узагалі ходять легенди. Тотальне хабарництво, гра тренерів на результат (а не підготовка кадрів для першої команди), підкуп суперників, суддів починаються саме тут. Потрібна повна перебудова дитячих шкіл за європейським успішним зразком, адже наші ДЮСШ вирощують „дубів", які вміють лише відбиватися, про техніку мови немає.

Як відомо, риба гниє з голови. Тому 19.06.2002 року можна вважати ключовою датою для ФК «Динамо Київ». Саме цього дня президентом клубу став Суркіс-молодший. До речі, саме сезону 2001/2002 років «шахта» вперше стала чемпіоном України. Зрозуміло, що сезон закінчився до призначення нового президента, та всеодно досить символічно. Про те, як брати отримали «Динамо Київ» (до речі, тепер це товариство з обмеженою відповідальністю) писано-переписано, зокрема «Українською правдою».

Справа в іншому. База, автобуси, газон, віп-ложа  - прекрасні, бо стосуються конкретно Суркіса та футболістів, а не вболівальників. То чому ж відбуваються усі вищезгадані речі?! У клубі, який має досить високий бюджет навіть за європейськими мірками - 65 млн. дол. на 2011 рік. У клубі, де ще 10 років тому невихід у групу Ліги чемпіонів став би трагедією, але ніяк не тепер. У клубі, що й досі, незважаючи на всі негаразди, є найпопулярнішим у країні...