15 жовтня минає рівно 20 років як нестало Ахатя Брагіна (Аліка Грека) - відомого на той час кримінального авторитета, «ділового» партнера нинішнього олігарха й «мецената» Ріната Ахметова. Він був підірваний разом з охороною на стадіоні у Донецьку під час матчу чемпіонату України Шахтар-Таврія. До речі, той матч тоді транслювали у прямому ефірі.
Достовірної інформації про найбагатшого олігарха країни так мало, що будь-які спроби оцінити цю персону приречені на вивчення чуток і легенд… Найбагатша людина України олігарх Рінат Ахметов водночас є однією з найзловісніших політичних фігур. Принаймні так прийнято вважати. В Україні олігарх має вкрай негативну славу. Похмурий шлейф за Ахметовим тягнеться ще з 1990-х. При цьому навряд чи хтось із журналістів чи простих обивателів може точно сказати, чим саме займався Ахметов у ті роки. Чутки ходять різні. При цьому особистість олігарха досі більшою мірою оповита міфами та домислами, правдивість яких ніхто не зміг ані спростувати, ані довести. Загалом подібний міфічний і деколи навіть містичний ореол характерний не тільки для Ахметова, а й для багатьох інших значущих фігур в українській політиці. Період первинного накопичення капіталу, напевно, із задоволенням забули б усі політики та бізнесмени. Сьогодні про ці часи воліють відмовчуватися, а там, де існує брак інформації, місце фактів завжди посідатимуть домисли та чутки. Але все ж у біографії Ахметова занадто багато білих плям навіть як для українського політика. В офіційній біографії молоді роки олігарха ніяк не відображені. Вона стверджує, що Ахметов став відомим у середині 1990-х після того, як сів у крісло президента донецького ФК «Шахтар» і в 1995-му заснував Донгорбанк. У 2001-му здобув вищу освіту. Про те, що цьому передувало, не говориться. Ахметов не прийшов у бізнес із комсомолу, як Тігіпко чи Єфремов, не зробив кар’єри на заводі, як Скудар чи Бойко, не одружився з донькою президента, як Віктор Пінчук, не заробив швидких грошей на торгівлі, як Порошенко. Про свою юність він розповідає не¬охоче, але при цьому зізнається: вона була дуже бідна. «Жили ми в будинку на 20 квадратних метрів. Спали на підлозі, на розкладачці. У будинку не було ні туалету, ні умивальника. Туалет був на вулиці, вмивалися ми теж на вулиці, з кухля», — описував Ахметов свої юні роки. Звичайно, коли людина, яка жила в таких злиднях, раптом за кілька років стає олігархом, питання виникнуть мимоволі. У 2006 році журналістка Тетяна Чорновол приїхала на батьківщину Ріната Ахметова, до селища Північне на околиці Донецька, і поговорила з людьми, які пам’ятали його молоді роки та були свідками сходження до олігархічних вершин. Сусіди та знайомі Ахметова розповіли журналістці, що в молодості він заробляв на життя грою в карти, а також брав участь у кримінальних розборках та здирництві. Бізнесмен болісно відреагував на публікацію і 30 березня 2007 подав позов до суду Лондона на видання «Обозреватель», для якого написала своє розслідування Тетяна Чорновол, із вимогою визнати опубліковану інформацію наклепом. Рішення було винесено на користь донецького олігарха. При цьому ніхто з редакції «Обозревателя» на суд до столиці Британії не прилетів. Феміда стала на бік Ахметова, оскільки опубліковану журналістами інформацію практично неможливо було перевірити чи довести. По суті, Чорновол опублікувала лише спогади та розмови ахметовських односельців, які могли розповідати неправду та чутки. Але в Україні майже ніхто не сумнівається в достовірності того матеріалу. Навіть у Донецьку, де ставлення до олігарха досі лишається лояльним, навряд чи хтось заперечуватиме, що він мав стосунок до криміналітету. Просто для багатьох донеччан ця інформація не є приводом для несприйняття бізнесмена. Таким чином, бандитське минуле Ахметова — це водночас і реальність, і міф: суд не дозволяє нам закидати Рінату Леонідовичу кримінальні зв’язки, але сама логіка невблаганно приводить нас до відповідного висновку. До 1996 року Ахметов, як відомо, був найближчим соратником донецького кримінального авторитета Ахатя Брагіна, який загинув унаслідок вибуху на стадіоні «Шахтар». Після смерті Брагіна Ахметов змінив його на посаді президента донецького футбольного клубу. Тісна співпраця з таким суперечливим персонажем не залишила б чистою будь-яку бездоганну репутацію. У 1994-му тодішній начальник донецької міліції Аркадій Болдовський в інтерв’ю одній із місцевих газет відкрито назвав Ахатя Брагіна «головою найсильнішого в Донецьку мафіозного клану», причетного до замовних убивств. У той час бандити ще не встиг¬ли зростися з міліцією і взяти під контроль донецькі ЗМІ, тому такі пасажі з вуст правоохоронця та публікації їх у газетах були ще можливі. Пізніше мафіозі купили і міліцію, і провідні донецькі ЗМІ. Як відомо, бізнес-імперію Брагіна (яку полковник Болдовський назвав «мафіозним кланом») успадкували не родичі загиблого, як за логікою мало бути в цивілізованій державі, а соратник Рінат Ахметов. Щоправда, останній у пресі Донецька згадувався переважно як бізнесмен, меценат і благодійник, бо саме він незабаром купив усі найпопулярніші газети й телеканали міста. У 2000-х Ахметов уже призначав своїх губернаторів та міністрів, тому те, за що колись Брагіна вважали бандитом, у ЗМІ Ахметова стали називати бізнесом і політикою. У 2000-х йому приписували нечувану могутність і самодурство. Ходили чутки, що провідний політик Донбасу Віктор Янукович не самостійна фігура, а просто «шістка» олігарха. Великої популярності набули історії про те, як Ахметов періодично б’є та принижує Януковича, коли той робить неправильні кроки. Особливо Рінат Леонідович нібито постарався після провалу донецького кандидата на виборах у 2004-му. Тоді Віктор Федорович, згідно з легендою, був побитий просто біля трапа свого літака на очах у почту. Інша популярна легенда свідчить, що Ахметов трощить бейсбольною битою машини футболістів «Шахтаря» після програних матчів. У різних варіаціях вона переходить з вуст у вуста вже багато років. Джерела цієї легенди — публікація в німецькому тижневику Spiegel від 22 липня 2005 року. У ній німецький журналіст Олександр Швабе написав, що Рінат Ахметов розбив битою дорогі автомобілі гравців «Шахтаря» після програшу клубу австрійській «Аустрії» з рахунком 1:5. Після виходу статті капітан команди Анатолій Тимощук заявив, що публікація є наклепом, порочить клуб і він особисто збирається подати на Spiegel до суду. Втім, позову так і не було, тож історія цілком могла бути реальною. Пізніше, після того як Янукович виграв президентські вибори й досить швидко зосередив у своїх руках велику владу, міф про всемогутність Ахметова та керованість Віктора Федоровича швидко розвіявся. На політичну арену вийшла «Сім’я», інтереси якої часто вступали в конфлікт з інтересами олігарха. Зокрема, інтересам Ахметова суперечив нелегальний вуглевидобуток, який контролював син Януковича Олександр. Підконтрольні Ахметову ЗМІ завжди охоче друкували матеріали про нелегальні кар’єри та копанки, які демпінгували на ринку, заважаючи продавати вугілля ДТЕК. Утім, до відкритої ворожнечі справа так і не дійшла. У період президентства Януковича статки Ахметова тільки збільшувалися, його імперія поповнювалася новими активами й загалом олігархові гріх було скаржитися на життя. Повалення Януковича, безумовно, стало ударом для Ріната Леонідовича. Однак крах режиму донецьких не став крахом імперії Ахметова. Впливовий бізнесмен досі є найбагатшою людиною України і мріє про реванш. Після початку війни на Донбасі старі легенди, якими був оповитий його образ, зблякли і втратили свою актуальність. На перший план вийшла дискусія про роль Ахметова в розпалюванні війни та організації антиукраїнського путчу на Донбасі. Колишні гріхи тепер мало кого цікавлять. Ахметову, як і Коломойському, могли б пробачити все, якби навесні він врятував Донбас від війни й швидко придушив путч сепаратистів. Однак він зайняв іншу позицію: протягом весни на словах підтримував територіальну цілісність України, однак при цьому обіцяв не допустити розгону бандформувань сепаратистів, не реагував на мародерство й насильство бойовиків «ДНР» у Донецьку, закликав владу почути російських терористів Стрєлкова та Бородая, видаючи їхні вимоги за «голос Донбасу». Суперечки про те, яку роль Ахметов відігравав у створенні «ДНР», не вщухають і сьогодні. Досі не зрозуміло, чи був олігарх ляльководом лідерів антиукраїнського повстання, чи просто на якомусь етапі спробував «примазатися» до путчу й використовувати протести на Донбасі у своїх цілях. Проте його вина в тому, що Донбас охопила пожежа війни, безумовно, велика. Разом із тим на певному етапі конфлікту він явно втратив контроль над ситуацією і зберіг свій бізнес лише тому, що з Москви не надійшов наказ про експропріацію. Черговий міф про Ахметова каже, що Путін зараз фактично передає окупований Донбас під його контроль, а сам олігарх перетворюється на виразника інтересів Кремля в Україні й діє у зв’язці з керівництвом Росії. І як більшість міфів про Ахметова, цей також радше схожий на правду, ніж на чутки. (за матеріалами журналу Український тиждень)
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
