Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Підсумки, тенденції весняно-літнього українського політичного сезону 2017р. і перспективи наступного

2017-08-06 10:20 Розділ ІІІ. Війна в Україні та переговори у формі «вялотекущая шизофрения» А ось переговорні процеси щодо ...

Розділ ІІІ. Війна в Україні та переговори у формі «вялотекущая шизофрения»

А ось переговорні процеси щодо врегулювання російсько-української війни на Донбасі в минулому сезоні формально тривали, але досягнення практичних результатів у них де-факто було поставлено на паузу. Тристороння контактна група регулярно (приблизно 2 рази на місяць) зустрічалася в Мінську, навіть три рази домовлялася про перемир'я, але істотного просування в переговорах не було досягнуто ні по одному з напрямків, включаючи обмін заручниками і полоненими.

Робота економічної підгрупи взагалі зависла. І «Мінськ» все більше і більше стає схожим на фейк з незрозумілим (поки що) вигодонабувачем. Дуже схоже, що, за великим рахунком, якщо не враховувати заручників в лапах терористів та втрати серед українських військових, а глобально – то в образі України… Саме тому керівники нашої держави відмовляються вести будь-які подальші конструктивні переговори з агресором (по підписаному протоколу) без вирішення проблем звільнення заручників і військовополонених та припинення вогню на фронті. І знаходять в цьому підтримку в наших союзників. Хоча ще минулого року ті ж союзники вимагали від нас негайного виконання взятих на себе зобов’язань по «Мінську», навіть без виконання безпекових пунктів Мінських угод. І тому така сучасна підтримка є величезним досягненням української політики та дипломатії. Адже вдалося переконати партнерів у нашій правоті шляхом переговорів, численних зустрічей, конференцій на всіх рівнях, тощо. До того ж прихильники цивілізованої демократії на конкретних прикладах самі переконались, що ті ж самі «ополченці» (за потурання Москви!) відмовляються відпускати на волю заручників навіть шляхом обміну, а висувають претензії і вимагають поступок від, власне, української держави стосовно її устрою, законодавства, тощо. Саме тому путінізм і його васали все більше і більше в очах Заходу асоціюються з терористами.

Інше болюче для України питання – анексії Криму – також не забувається під час міжнародних переговорів. Зокрема, під час зустрічі Меркель і Путіна в Сочі питання Криму піднімала канцлер Німеччини, підкресливши, що Європа не визнає анексії. Однак потрібно бути реалістами. Меркель, як і вся Європа, бачать, що Росія абсолютно відмовляється від обговорення теми Криму; і це – проблема. Для Москви Крим як предмет переговорів заперечується і не визнається. Нагадування Путіну про анексію в Європі роблять, але обговорювати нічого, тому що Росія цього не хоче. Тому в Європі нині вважають: якщо по Донбасу ще є якісь надії, нехай і маленькі шанси повернути цю окуповану територію Україні, то по Криму шансів навіть домовитися немає.

Зрозуміло, що Україну така ситуація не влаштовує. І наша держава використовує усі наявні можливості для повернення свого суверенітету над відчуженими територіями. На початку 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН для притягнення РФ до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Позов поданий у рамках Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Інших претензій до агресора, на жаль, нам міжнародне право висунути не дозволяє. Хоч наприкінці квітня проміжне рішення суду задало таку собі "домашню роботу" для Росії – по відновленню меджлісу кримськотатарського народу і вивченню української мови в навчальних закладах окупанта – але без жодної, навіть маленької практичної перспективи для його виконання. І без можливості політичного врегулювання кримської проблеми на цю хвилину. Крім того, МС ООН також закликав Росію до повного виконання Мінських домовленостей, таким чином визнавши її стороною Мінського процесу, а не посередником, як із самого початку вона намагалась себе представити. Визнання цього є вже не політичною, а вперше – юридичною оцінкою. А цей невеличкий крок – це вже досягнення України. Бо політична оцінка діям Росії була дана у багатьох документах і не лише в Україні, а й у рішеннях Парламентської асамблеї Ради Європи, власне Ради Європи, Європейського парламенту, Парламентської асамблеї ОБСЄ і багатьох інших міжнародних інституцій. Хоча вітчизняним юристам не вдалося переконати Феміду у тому, що Росія фінансує терористів на українському сході – але є обґрунтовані сподівання, що це «поки що»…

Слід зазначити, що рішення МС ООН не потребує ніякого додаткового голосування – ані Генеральної асамблеї ООН, ані Ради безпеки ООН. Це рішення прямої дії, воно має виконуватись будь-якою державою-членом ООН і за невиконання зазначеного рішення будуть передбачені санкції, які дуже боляче вдарять по будь-якій державі, що наважиться його ігнорувати. Наш Президент з приводу його прийняття підкреслив: «Вперше… було застосовано механізм Міжнародного суду для де-факто притягнення до відповідальності держави-агресора, держави, яка фінансує тероризм». Нехай навіть Крим Росією «не обговорюється». Але через суди, зокрема, через суд з морського права – по лінії ООН, влада України створює юридичні майданчики, які не дозволять забути проблему анексії Криму.

На Парламентській асамблеї Ради Європи (яка є консультативним органом, що складається з представників парламентів усіх 47 держав-членів РЄ. В Україні ПАРЄ відома передовсім тим, що ухвалює резолюції: зокрема, від початку російської агресії в Україні асамблея ухвалила низку резолюцій, в яких засудила Росію за анексію Криму й підтримку бойовиків на Донбасі) українська делегація в травні зірвала черговий етап проплаченого Росією плану по зняттю з неї як економічних санкцій, так і політичних у вигляді повернення права голосу в організації. А наприкінці червня – фактично дезавуювала повноваження російського ставленика П.Аграмунта на посаді головуючого Асамблеї. В секретаріаті організації зареєстровано відповідне подання, цілком прогнозоване позитивне голосування за яке в жовтні, після канікул, усуне його з посади.

Але куди більш значимою і практичнішою тиждень по тому стала перемога в ході засідань Парламентської асамблеї ОБСЄ, де було ухвалено резолюцію, у якій, серед іншого, визнається, що «окремі райони Донецької і Луганської областей» перебувають під контролем «російських гібридних сил». У документі закликали Росію припинити окупацію Донбасу та Криму; чи не вперше з початку війни задекларовано «повагу до закріплених у Гельсінському заключному акті принципів непорушності кордонів і територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечок, рівноправності і самовизначення народів»; закликано Росію «утриматися від агресивної практики й скасувати рішення про незаконну анексію Автономної Республіки Крим». Це – важка перемога і цінна тим, що, відповідно до Статуту ОБСЄ Росія має там визначальне право голосу… А «не шмогла!» І тепер ця Резолюція стане додатковим аргументом на переговорах щодо врегулювання ситуації на Донбасі на всіх переговорних майданчиках; а також стане додатковим аргументом доказової бази«для Гааги» присутності військових з’єднань РФ на окупованому Донбасі.

Робилися спроби активізувати перемовини у Нормандському форматі, але без особливого успіху. За оцінками дипломатів, що беруть участь в цих зустрічах, тут вже Росія фактично ввімкнула стоп-кран. Спочатку в Москві чекали «прориву» (домовленостей) з новим Президентом США Д. Трампом; потім результатів президентських виборів у Франції (ймовірно, сподіваючись на зміну ситуації на свою користь). Але цього не сталося. У підсумку лише в липні окреслилися тенденції деякої активізації переговорів, як то: 1) на полях саміту «Великої Двадцятки» в Гамбурзі ... 2) підключення США до «нормандців», держдеп навіть призначив свого спецпредставника з переговорів – досвідченого дипломата Курта Волкера – для врегулювання конфлікту на Донбасі... 3) новий Президент Франції Е.Макрон наполягав на негайній зустрічі лідерів країн «нормандської четвірки»; але Росія остудила запал французького лідера і погодилася тільки на переговори в телефонному режимі – які відбулися 24 липня і очікувано не принесли ніяких нових результатів.

З урахуванням того, що у вересні повинні відбутися парламентські вибори в Німеччині, а навесні наступного року – президентські вибори в РФ, російська тактика затягування переговорів по Донбасу (в форматах, які передбачають участь «перших осіб») може тривати як мінімум до кінця поточного року. Якщо не довше. І, мабуть, в короткостроковій перспективі вдіяти з цим гальмом нічого не можна. Як і реанімувати «будапештський формат» чи «швейцарський» – їх також саботує РФ. Як і запропонувати якийсь «новий реальний формат», як того вимагають українські популісти: без Путіна він попросту неможливий. Хоча ні, можливий. Теоретично. Але тоді він називатиметься «широка антипутінська антиросійська коаліція». І переговори в ньому вестимуться про умови прийняття капітуляції агресора; про подальшу долю його ядерної зброї; про особливості місцевого урядування на звільнених від путінізму територіях, тощо. Зрозуміло, що такі перемовини – ще не скоро… Не всі нині впливові західні політики в захваті від такого плану. Тим більше бізнесмени з газпроміської голки: а вони мають вплив на свій істеблішмент…

З іншого боку, провідним європейським та американським політикам з плином часу стає дедалі більше тями в тому, що путінізм нині (як сталінізм та гітлеризм в недалекому минулому) є ворогом №1 для людства. І тому він повинен бути поставлений в режим «самознищення». І, якщо з’явиться, нарешті, непереборне бажання нейтралізувати російську загрозу для європейської та світової безпеки, то доведеться впливати на російську інфраструктуру в Європі – аж до повного нафтового, а потім і газового ембарго! Поступово, через зміну свого енергетичного балансу, з попередженнями і розстановочкою, крок за кроком, але неухильно – і лише так світ позбудеться загрози.

Новообраним Конгресу та Сенату США така тяма – таки дійшла. З їх ініціативи (з-за одностайної підтримки обох конкуруючих політичних сил), попри супротив Білого дому, проти «бензоколонок» запроваджено куди дієвіші економічні санкції, ніж на це спромоглися європейці. Хоча в ході їх запровадження ми спостерігаємо перше серйозне змістовне зіткнення економічних інтересів ЄС і США, оскільки природа могутності США і ЄС таки різна. Для ЄС – економіка передусім! І соціально-економічне благополуччя своїх виборців включно з мігрантами… А американці показують, як воно має бути в стосунках з ворогом, нехай і прихованим. Прикметно, що у цій американсько-європейській суперечці навіть Російська Федерація виступає об'єктом і для США, і для ЄС; думки якої вже ніхто не питає… Причому, об'єктом для санкцій; а санкції, як не крути й не називай по-своєму, це усе-таки форма покарання. Доступна форма. І, дай Боже, не остання! Таким чином, в України з’являється шанс не повторити долі Грузії та Молдови… І відновити власний суверенітет на всій своїй території. Рано чи пізно. Лиш би не сталось відкату на наступних виборах. Популістам у народу чомусь віри більше… Так влаштована психологія людини. З українськими граблями…

Використані статті: Володимир Фесенко, політолог, «Итоги и тенденции весенне-летнего сезона 2017 года» http://blogs.pravda.com.ua/authors/fesenko/59778479bd990/

Олександр Пасхавер, економіст: «Три года Порошенко. Мои впечатления» ttp://nv.ua/opinion/paskhaver/tri-goda-poroshenko-moi-vpechatlenija-1277596.html

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

06.08.2017, 10:20
06.08.2017, 10:20
279093 1 bodr12
AHATOM
Автор:
(AHATOM)
Статус:
Эксперт (39366 комментариев)
Подписчиков:
10
Медали:
Выбор редакции × 9

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть