Тактичні злидні тренерського штабу Збірної України!

Досить складно після такого матчу щось сказати одразу на емоціях. Результат є. І від нього ми вже не зможемо відмовитись. Особисто я очікував значно кращої гри. Точніше я вірив у те, що наявність такої групи аналітиків і фахівців серед тренерського штабу не дадуть змоги провалити гру. Досвід попередніх матчів показав, що не випадково поряд із Шевченко знаходяться талановиті аналітики італійці, які вміють підготувати команду до матчів.

Я не претендую на роль провідного експерта. Та я маю власні відповіді на причину поразки. І їх дійсно декілька. Головна ж причина – збірна Хорватії, тактика тренера, дуже якісна, продумана тактика. Друга – тренерський штаб збірної України. І третій – індивідуальні помилки гравців при тих моментах, коли нам забивали.

Пропоную подивитись ще раз матч повністю. Давайте подумаємо про те, як будує свою гру збірна України? Як будує її збірна Хорватії? Ми ж це знаємо. Шевченко грає у той футбол, який є популярним серед багатьох фахівців. Це комбінаційний футбол, який побудований за рахунок тримання м’яча. Вся суть – контроль і затискання суперника у його воріт. А там включаються фланги, проникання, навіси, дальні удари, стандарти. Та все тримається на тотальному контролі. А що станеться якщо контроль буде втрачено? Якщо команда суперника розірве контроль, на в’яже свій? У який футбол тоді грати? Якщо півзахист суперника сильніший у тих компонентах, які є для твоєї команди принципово основними? Як грають тоді, коли тебе зустрічають дуже високо, не дають розкатувати м’яч? Ви ж знаєте на це відповідь. Тоді треба виходити довгими передачами. А хто там? Чи є там хоч один гравець попереду, який вміє виграти другий поверх і зачепитись? Так, це такі гравці як Мбокані, Бєсєдін у Динамо, як Мілевський. Це їх фішка. Та що робити, якщо тебе накривають, а тренер не хоче змінювати собі? І далі грати через короткий пас, і далі виходити компактно, затискати суперника і комбінувати?

Розумієте, коли є тільки один варіант гри, то таку команду легко прорахувати. Хорвати вийшли на перший тайм і одразу прощупали. Перші 7 хвилин вони володіли м’ячом, вони пресували наш захист дуже високо, накривали півзахист. Та поки всі були на свіжих ногах, то вдавалось долати прес. І тому, це ж план на гру, прощупавши дно, хорвати відкотились. Якщо ти не Барса чи Баварія, то не можеш пресувати суперника 90 хвилин. У тебе не такі гравці видатні. Та на 45 хвилин пресингу хорватів вочевидь вистачить. Тому 5-7 хвилин прощупали у на початку тайму, дали 30 хвилин збірній України створити щось, вибігатись, тому то ми і виглядали так цікаво. Чому не забили? Були ж шанси, були можливості. Та ми розтринькали все, навіть на свіжих ногах. А потім на останні 5-7 хвилин першого тайму знову хорвати включили пресинг і прощупали дно нашої команди після 40 хвилин першого тайму. Що вони відчули? Відчули, що дно вже прощупується.

Саме тому і включили пресинг на весь другий тайм. Да так, що наші гравці не встигали підняти голови. Яке тут тримання, коли тобі п’ята віджимають. Та задача тренерського штабу України незмінна. Вихід із захисту низом, коротким і середнім пасом по центру, а це все під тиском трьох атакуючих гравців суперника і Модріча, і Ракітіча, які повністю виграли весь підбір у центрі поля, на нашій половині. Настільки загнали, що дистанція між трьома лініями, а ми то знаємо, що більше 40 метрів – жах, доходила до 70 метрів. Тоді як Хорвати буди компактними. Подивіться на перший гол. Думаєте, що там винний захист? Та ні, там чітко всі 4 захисники тримали лінію. І лінія була компактною. Що стало причиною першого гола? А те, що Модріч виграв в центрі черговий підбор, спокійно став у 30 метрах від воріт, навколо нього були всі наші гравці. Та всі стояли і дивились. Жоден не пішов зустрічати. Модріч мав спокійних 5 секунд і у радіусі метрів 7 ні хто не намагався підбігти і заблокувати, накрити його. Це як стандарт, але не статичний, а у динаміці. Тому ідеальний пас виключно через бездіяльність тих, хто повинен був його накривати. Ротань? Можливо. Але Руслан був у метрах 15 від Модріча. Не було там гравця, який би закрив зону, не дав спокійно подати. Видатний майстер просто виконав таку подачу, із точки в точку. Там не можливо було нічого зробити, тільки промах нападника, або видатна гра воротаря. Те ж саме по другому голу. Шалений розрив між лініями. Ракітич спокійно вбіг у величезну діру. Бо одні люди вибігли, інші не встигли із нашого захисту. Отримав точний пас і спокійно віддав. А міг постояти спокійно секунд 10, покурити. І все одно віддати пас у вільну зону.

І що? Тренерський штаб здогадався на чому їх ловлять? Ні. Навпаки, вихід мега Віті – бажання таки вперто налагодити контроль м’яча. Як грає команда, яка поступається в класі? Першим номером? Ну, так чому ж ми, поступаючись класом, не побудували гру в довгий пас за рахунок швидких проникнень у вільні зони? Чому не наситили півзахист? Чому не зіграти реально, від власних сил? Чому не спробувати здивувати суперника грою другим номером? Навіщо, поступаючись у класі, намагатись вперто грати з позиції сили?

Ми не маємо потрібного класу гравців, та маємо амбіції. Ми проявляємо тактичну безграмотність. Не граємо від суперника. Це чудово, коли ти тренуєш Бразилію, Іспанію, Німеччину. Реалізм завжди дуже важливий. А так ми бачимо тренерську романтику. І поплатились ми саме за романтику. Зіграли б практично і хто його знає? Зав’язали б насичену гру в центрі. І шукали би свій шанс на швидких контрах. Гарний тренер має різні схеми. Не має нічого соромного у тому, щоб іноді зіграти другим номером. Тактична гнучкість властива талановитим тренерам і видатним командам. Найкраще, що було у цьому матчі – повна чаша стадіону. Я такого давно не бачив. Сумно, що народ вчергове розчарованим їхав додому. Підтримка була фантастична. Ми ж маємо те, що маємо. З тим і живемо. Як завжди сподіваємось на краще.

Дякую за увагу!