Перед матчем за Суперкубок між «Динамо» і «Шахтарем» почув з радіопередачі інформацію, що «Шахтар» вісім разів ставав володарем цього призу, а «Динамо» – шість разів. Після виграшу «Динами», що мене як давнього прихильника цієї команди не могло не порадувати, рахунок щодо перемог у цьому змаганні між «Шахтарем» і «Динамо» скоротився (8:7).
Бо і на мою думку, рахунок більший, скажімо (9:6), був би дуже невідповідним реальному співвідношенню сил. Бо «Динамо» нині на підйомі і це добре усім помітно. Але хотілося б зазирнути у минуле і трохи замислитися.Якщо повернутися, ну, так… років на тридцять назад, то «Динамо» було за часів Союзу визнаним лідером серед радянським команд, а з часів незалежності – незаперечним лідером серед команд українських. «Шахтар» за часів Союзу був командою помітною, сильною, бо частенько виступав у європейських кубках. Але статус його був значно нижчим, аніж у «Динамо». Статус «Шахтаря» можна було охарактеризувати такими словами – трохи вище, аніж… «міцний середняк». В українських чемпіонатах «Шахтар» не міг спочатку реально конкурувати з «Динамо». Але за плином часу «Шахтар» зміг у великій мірі догнати «Динамо», а у чомусь і випередити.
Тобто у порівнянні з першими українськими чемпіонатами відбулися суттєві зміни. І немалу роль у цьому зіграв, якщо можна так назвати… бразильський «конвеєр» гірників. Отже це вагоме і помітне явище… Тому і хотілося б до нього трохи придивитися. Добре це чи погано?! Коли команда з «міцного середняка» перетворюється на одного з лідерів українського футболу і достойно представляє Україну на міжнародній арені – це добре. Коли в нашому чемпіонаті починається реальна, а не лише декларована, боротьба за першість – це добре. Коли гравці українських команд грають проти високотехнічних бразильців і чомусь у них вчаться – це теж добре. Але… коли переходимо до справ збірної, виникають сумніви. Українські гравці у «Шахтарі» представлені вельми дозовано і звужено – воротар, захисники і хтось у середині поля.
Згадується момент, коли Мірча Луческу почав тренувати «Шахтар». У одному з інтерв’ю він висловив думку – мовляв, у команді шість-сім гравців міжнародного рівня і з такою командою можна досягати успіхів. Після чого у розмові болільників довелося чути:
– У команді грають три румуни… Ну, це, звичайно ж, гравці міжнародного рівня! А хто ж інші… три-чотири?!
До речі, якщо не помиляюсь, у ті часи воротарями у «Шахтарі» були легіонери, нині ж – тільки українці… Хоч якийсь, але крок уперед!
Чому ж такий спраглий інтерес до бразильців?! Ну, це легко зрозуміти. Бразильці умілі, технічні гравці. Якщо згадати, скажімо, радянську збірну, то там було немало талантів європейського рівня, що внаслідок існуючих тоді обмежень у закордонних клубах зіграти не могли. Так от «болючі» точки збірної Союзу були помітні відразу – низька точність передач і невміння реалізовувати гольові моменти. У футболі незалежної України ці проблеми, можливо, менш помітні, але все ж відчутні. У бразильців від подібних проблем голова болить менше.
Звичайно ж, у бразильських гравців є свої «больові» точки – недостатній атлетизм… низька фізична підготовка. Але це можна в умовах українського чемпіонату за певний час суттєво підтягти. До речі саме у матчах з німецькими командами «Шахтар» інколи був просто безпорадним, бо у німців і техніка, і атлетизм – на рівні!
Хитрий лис… ні, так не можна… досвідчений фахівець Мірча Луческу відразу ж зрозумів з ким йому (по-«ребровськи»!) буде легше працювати! І зрозумів це набагато раніше самого Реброва. Цьому сприяв, безперечно, його досвід керівництва італійськими футбольними клубами. Можливо, саме Луческу і підказав ідею створення бразильського «конвеєра» гірників. Скажімо, з українських клубів лише в «Шахтарі» був не раз продемонстрований такий підхід: купують юного, але талановитого бразильця… За ціною, за якою можна було б придбати зрілого майстра… Футбольні фахівці дивуються – такі гроші за гравця, який ще, нібито, нічого не може продемонструвати! Але проходять рік-два-три і цього гравця продають за значно вищу суму до відомого у Європі клубу.
Ще такий нюанс. «Шахтар» за манерою гри порівнювали… не з бразильським «Сантосом», а з іспанською «Барселоною». Тобто грають у «Шахтарі» легіонери-бразильці, а організація гри команди… європейська.
Ще один аспект нашого життя. В України немало проблем. Для їх вирішення потрібні гроші. Отож беруться кредити, а потім частенько хтось, хапаючись за серце, запитує – а як їх віддавати… та ще й з процентами!
У організацію бразильського «конвеєра» було вкладено немалі кошти, але, коли «конвеєр» запрацював, можна було переконатись у його фінансовій ефективності. Отож і бразильський «конвеєр», як мені здається, явище варте уваги…
«Конвеєр» ефективно працює, але все частіше трапляються збої. І це зрозуміло. Орієнтуватися лише на один підхід не можна. Потрібні і альтернативні підходи.
Хтось скаже – ну, це ж гра… Але там, де ефективне керівництво футболом, – можуть стати ефективнішими і інші сфери життя.
«Динамо» і «Шахтар» – лідери українського футболу. Це дуже різні за ігровим почерком і підходами щодо пошуку талантів для свого складу команди. Тим вони і хороші, що різні. До вдалих ходів суперника треба уважно придивлятись, але не варто їх бездумно копіювати. А якщо і використовувати, то… творчо переосмисливши.
Футбол – це боротьба… Отож що може протиставити динамівська «машина» бразильському «конвеєру» гірників?! О, це тема окремої розмови… Тема, що, мабуть, таки заслуговує обговорення.
оце вперше за 10 останніх років мені подобається наш курс на своїх пацанів. і то це схоже на імпортозаміщення через фінансовві проблеми.
ще б тренера толкового...
Теперь наш выбор - Че-Че. Парень попал в абсолютно новое окружение практически без возможного общения на родном языке (не в Ш.). Восприятие действительности - практически нулевое. Кроме того, имеет сложную психотипную организацию - требует внимания, доверия и помощь...Правильно, давайте его гнобить, подсобим Фекалиям-1 и Фекалиям-2. И плевать, что заплачены немалые для нынешнего финансового состояния Динамо деньги, которые также требуют тишины. Для роста футболиста.
Вопрос: так что опять будем ждать игру, когда ее нет, если за все заплачено? Ату его, на вилы... Потом, правда, будем вспоминать, что у того или другого футболиста все хорошо в другом клубе, а ТШ недоглядел.
А мы, болелы, практически, как всегда, правы.