Козирі... для "Динамо"!

Коли йде напружена гра і у суперника є у руках немалі козирі, залишається тільки один вихід – бити чужі козирі… своїми! А для цього вони повинні бути.

Які саме?! Ну, безпомилкових рецептів щодо цього не висловить ніхто. Але, як мені здається, має бути одночасно розмаїття підходів. Один спрацює – тут і тепер, інші – десь і колись.

Ото ж і хотілося б викласти не струнку і чітку структуру думок, а думки – у їх спонтанному становленні… Думки – у їх реальному хаосі... У якому вони і приходять до кожного з нас. Ото ж і хотілося б відпустити думки у вільне плавання і, може, хтось серед тих, хто це читатиме, знайде серед них імпульс і для власної думки.

Колись переглядав по телевізору боксерський поєдинок. Билися українець і боксер з іншої країни, з якої саме – не пригадаю. Українець мав, певна річ, спортивну статуру, але ця спортивність, м’яко кажучи, особливо не вражала. Його темношкірий супротивник навпаки – був, мов картина! Хоч у кіно дядька знімай… Потужні, рельєфні, добре розвинені м’язи. Здавалося, що такому бійцю досить вийти на ринг і вже можна присуджувати йому перемогу.

І тут слова комментатора: – Ну, звичайно ж, наш спортсмен фізично сильніший…

Слова ці не дуже переконували, але коментатор усе ж добре знав свою справу, бо після одного з ударів українця його суперник був змушений відлежуватися у нокдауні. І це вже переконувало у тому, що слова ефектність і ефективність не завжди співпадають за змістом.

Приведу подробицю з статті, що її довелося читати ще у радянські часи. У московському «Спартаку» на одній і тій же позиції форварда грали по черзі два гравці. Один – технічний грузин, інший – більш атлетичний і темповий росіянин. Тренери шляхом проб і помилок встановили: коли «Спартак» грав проти більш слабкої команди, грузин був на висоті, коли ж був рівний чи сильніший суперник, він губився і нервувався, і був неефективним. З росіянином було навпаки – з сильними суперниками він не тушувався і був корисним команді, з слабішим суперником чомусь проявити себе не міг. Можливо ця деталь щось підкаже і динамівцям.

Згадується і така обставина – мав бути офіційний матч збірних України і Грузії. І у пресі надрукували склади команд. У збірної Грузії мало не половина команди – гравці команд бундесліги… Хоча і не найпомітніших команд. Ну, це ж показник! І це зрозуміло – південна країна, технічні гравці… А у збірній України з клубів бундесліги – хтось один, а то й зовсім нікого. Але збірна України сильніша. І вона перемогла. Отож показники показниками, а гра грою.

Колись, ще у радянські часи, один з журналістів писав про відомого українського футболіста: техніка гравця економна і не вражає особливою ефектністю, але коли досить прості прийоми поєднуються з високою швидкістю, супернику важко щось цьому протиставити.

З цього можна було б уже тепер зробити висновок, що, можливо, «родзинкою» українських гравців і є оптимальне поєднання ефективної (хоч і не завжди ефектної!) техніки з високою швидкістю.

Україна багато в чому відстає (і не тільки у футболі). Найбільш яскраві показники цього відставання два: перший – гроші і рівень життя, другий – можливість реалізації (для гравців, для тренерів, для кого завгодно).

Щодо першого. Пенсії десь – такі-то, пенсії у нас – значно... більші чи менші?! Президент клубу десь може витратити на покупку легіонерів – таку-то суму, президент клубу у нас – таку-то. Тобто пенсіонери лічать копійки, а президент клубу євро і долари, а фінансовий процес по суті – один і той же!

Щодо другого. У радянські часи виписував «Спортивну газету». Там регулярно повідомлялось про результати матчів дублерів. Цю інформацію я переглядав без особливої уваги, але не міг не помітити, що мало не в кожній грі голи за дублерів «Динамо» забивав один і той же гравець. Якщо не гол заб’є, то два. Якщо не два, то три. Складалося таке враження, що у дублі «Динамо» крім нього не було кому і голи забивати.

І що ж? До основного складу «Динамо» цей гравець так і не потрапив. Та, мабуть, не дуже і припрошували.

Тренерів зрозуміти можна. Результат потрібен – тут і тепер. І на гравця, що сповна зможе проявити себе лише через рік-два-три вони можуть і не звертати уваги. І це стосується як своїх гравців, так і можливих легіонерів. Яка там робота на перспективу, коли сьогодні ти тренер, а завтра ні.

Доводилося читати таку думку – футбол перетворюється на бізнес і це прикро. Але у бізнесового підходу є і позитив. Якщо за гравця були заплачені немалі гроші, то гроші ці мають бути сповна відпрацьовані і навіть одержаний прибуток. І увага до гравця буде більш стабільною, навіть якщо відбувається зміна тренера. І можливо українські гравці тому менше цінуються у «Динамо» і «Шахтарі», бо дістаються їм надто дешево.

Нині у «Динамо» акцент на власних гравців. І це правильно. При всій повазі до неординарності легіонерів лідерами у «Динамо» були переважно українці. Але наші футбольні фахівці, коментуючи події, зосереджуються на тих динамівських талантах, що вже розкрилися, а це досить вузьке коло. І в цьому є логіка. Ну, навіщо говорити про тих гравців, у яких можливо і не буде шансу себе проявити.

Іспанський фахівець Хуанхе Рамос, коли керував «Дніпром», у інтерв’ю, відповідаючи на питання про основний склад команди, відповів приблизно так:

– Я не знаю, що таке основний склад... У мене є двадцять п’ять професіоналів, які завжди мають бути готовими вступити в бій!

І треба сказати, що іспанець намагався втілювати цей підхід у життя, незважаючи на те, що у «Дніпро» сильні легіонери йти не поспішали.

«Динамо» – один з грандів українського і європейського футболу. «Динамо» грає у надзвичайно жорстких умовах – у чемпіонаті України треба перемагати майже у кожному матчі. А це важко. Та і на міжнародній арені без перемог не обійтись. Але все ж підхід, сповідуваний Рамосом (який навряд чи є його персональним винаходом!), міг би до певної міри бути корисним і для «Динамо». Хоча б з тієї причини, що дає більші можливості для реалізації ще нерозкритим динамівським талантам. Бо повторюю: один з найсуттєвіших і факторів, і показників відставання – недостатні можливості для реалізації талановитих людей.

Проблем немало і про них можна було б писати довго і нудно. Але треба завершувати, щоб потім ще була нагода – написати ще довше і ще нудніше. Жартую.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости