Дочекались!!??

Вчора ми перемогли, перемогли на класі. Я далекий ще від оптимізму, але ж вчора Динамо зіграло так багатьом хотілось би. Але давайте відкинемо ейфорію й поворимо про вчорашню гру.

Чесно кажучи, вчорашня гра мені особисто сподобалась тільки результатом й тим, як Хацкевич вирішив проблему нападника.

Ефектно. Та чи ефективно? На мій погляд, повторю погляд дилетанта, все ж таки Вербич не нападник. Він грав не класичну «десятку» (раніше говорили «дев’ятку»), а більше грав десь ближче до центру, де, по уяві Хацкевича, повинен грати єдиний нападник. Тай й гола він забив, перебуваючи позаду двох динамівців (Гармаша й Морозюка, кажись).
Але саме його вихід на місці нападника треба віднести як до самої вдалої дії Хацкевича за декілька матчів. Десна готувалась грати проти класичної схеми Динамо: Вербич –зліва, а Циганков - праворуч. Й тому лівий захистник свідомо, чи несвідомо, а весь матч , як мені здалось, намагався шукати Вербича, часто зміщувався в центр й це дало дуже багато простору Циганкову. Вся небезпека, особливо в першому таймі йшла зліва, від Віктора. Він хазяйнував там, ніби та частина поля була його приватною власністю. Та, незважаючи повне домінування на полі, перший небезпечний момент виник аж після півгодини з початку гри., коли як пам’ятаєте розбив голову Циганков об Гітченко.

Таку Десну, я думаю, потрібно було обігрувати одною лівою, а ми, особливо в першому таймі, барахкались, як жабеня в сметані. Слава богу, що гренадер Бурда продавив захист деснян в кінці тайму.

Після відновлення гри, ми як завжди, почали з насолодою помилятись. Колеги, помилятись проти атаки практично колективу фізкультури. Пам'ятаєте коли Карташов, як слаломіст обійшов наших гравців, гравців збірних різних країн, а Безбородько попав в штангу.
Мені здається, це був переломний момент в грі. Десна відчула, подумала, що все-таки може зрівняти рахунок й пішла на ва-банк. А нам це й було потрібно. З’явися простір, де ми відчуваємо себе в грі з такими «сильними» суперниками, як риба в воді. Були моменти, був гол Вербича, який нарешті й зламав Десну. Далі в грі була одна команда.
Але й тут ми лоханулись, коли Бойко невдало вийшов з воріт. Слава богу, що це була Десна.

Звичайно четвертий гол був родзинкою всього матчу. Золота п’ятка Вербича й точний удар Циганкова нам запам’ятаються надовго. Вкарбуються в пам’ять.

Але ж колеги, це була тільки Десна. Команда, що ніколи раніше не грала в вишій лізі й укомплектована гравцями, що не підійшли іншими командам (наприклад, молодший Фаворов безуспішно грав навіть в Данії, як пам’ятаєте). Хльобас, про якого ми любимо говорити був ніяким, можливо після травми.

Що не сподобалось? Ці навіси. Скільки ж можна стверджувати, що АВОСЬ навіть проти колективів фізкультури не проходить. Але ми вперто навішували, навішуємо й мабуть будемо ще навішувати м’яча на голови захистників суперників. Чи це безумство, чи це бідність й убогість технічного арсеналу гравців? Не знаю. Але таке марнотратство м’яча викликає лиш подив. Й досаду.

І друге. Швидкостей все-таки не вистачало. Ну Десну можна обіграти зі швидкістю трактора «Білорусь», а більш – менш міцного суперника на таких швидкостях не об’їдеш. Швидкість гри вчора у нас відчувалась лише при флангових атаках. Так мені здалось. Зато в центрі буда тиша й благодать…

Але все ж таки, ми перемогли. Частку позитива відчули, ніби випили келиха доброго вина. Чекаємо продовження з Маріуполем, з більш сильнішою командою, яка, як і всі інші команди, буде боротись, надіючись, що в нинішнього Динамо можна відбирати очки..