Спілкування на футбольному сайті більш вільне і розкуте, аніж у інших паперових чи електронних виданнях. Отож, висловивши у одній з публікацій думку, що футбол у своїх найвищих проявах – це мистецтво, одержую коментар щодо написаного. Опонент не погоджується – ну, яке, мовляв, мистецтво… Відчувається, що це пише людина, яка глибоко знається на футбольній тематиці і дуже любить і «Динамо», і футбол.
Ось тут у автора цих рядків і виникла думка – а це ж і справді цікава тема… У чомусь хотілося погодитися з опонентом, бо яке ж у біса мистецтво, якщо гравцям, скажімо, не вистачає просто… певного ремісничого уміння. Так, про одного з воротарів були схвальні висловлювання – і голкіпер сильний, і спортсмен талановитий, а ось щодо уміння грати ногами… (а це уміння нині стало для воротарів досить актуальним!) то це уміння у вищезгаданого воротаря на недостатньому рівні. Ото ж яке мистецтво – коли не вистачає уміння!
З іншого боку хотілося б висловити і власні аргументи. Скажімо, переглядаючи немало голів, забитих у європейських топ-чемпіонатах і у нас в Україні, інколи бачиш і такі голи, що їх інакше як витвором мистецтва і не назвеш. Та і хіба тільки голи?! Колись, ще у дитинстві, довелося читати книгу одного з футбольних голкіперів і врізалося в пам’ять – на тренуваннях майбутніх воротарів переконували у одному: треба грати насамперед – надійно… А різного виду «красивості» – це… не для воротарів! Але надійність надійністю, але і у голкіперів є такі моменти, коли вони просто вражають своїм умінням захистити ворота. Та і хіба ж не цінується уміння зробити точну і напрочуд ефективну передачу, якої захист суперника просто не чека і по суті не може нічого вдіяти.
Згадуються і такі телекадри: перед матчем динамівці і їх суперники виходять на зелене поле. За ними йде тренер «Динамо», тоді ним був Юрій Сьомін. Поруч з Сьоміним іде відомий актор одного з київських театрів. Між собою хоч і не розмовляють, але помітно, що вони добрі знайомі і, мабуть, частенько спілкуються. Не збираюся дуже вже хвалити Юрія Сьоміна, але запитання… так би мовити, на засипку – якщо тренер футбольної команди… ну, скажімо, п’є чай з лимоном з київськими акторами і при цьому обмінюється з ними думками і на теми футбольні, і на теми, далекі від футболу, то хіба ж футбол і справді ж… дуже вже далекий від мистецтва?!
Згадаймо математику. Складну задачу можна розв’язати, написавши купу формул, а можна інколи вирішити її і значно простіше. І ось тоді усі кажуть – як же красиво це здійснено!
Або шахи – один з супротивників робить ніби і зовсім непоказний, малопомітний хід, але після цього усім стає зрозумілим – партію виграно… Про такі ходи і кажуть – тихий хід… А хіба чогось подібного не бува і у футболі?!
Згадалося… Збірна СРСР (а на полі були переважно київські динамівці і керував командою Валерій Лобановський) зустрічалася з італійською збірною. Матч завершився нульовою нічиєю, та і особливої переваги у радянської збірної ніби і не було. А тренер збірної Італії на прес-конференції сказав (і це запам’яталось…), що – гравці команди-суперниці своїми змінами позицій, своїм втіленням ідей тотального футболу просто «заплутали» гравців його команди. «Заплутати» таких технічних і мислячих гравців, як італійці?! О, це дуже немало… Дай Боже, щоб і нинішньому поколінню динамівців частіше це удавалося!
Згадався і такий епізод. Один з матчів «Динамо». Суддя призначає штрафний удар на порівняно невеликій відстані від воріт. Миттю вибудовується «стінка». Готується бити Леонід Буряк. У таких випадках частенько м’яч перекидають через «стінку». І якщо удар достатньо сильний і влучний, то перед воротарем команди суперників постає непросте, а інколи і непосильне завдання. Отож Буряк розганяється і… гол.
Але… о диво, враження було таке (удар був низом…), що м’яч ніби… пройшов крізь «стінку». Можливо, «стінка» була виставлена недостатньо щільно. Перегляд телевізійного повтору теж не дав можливості щось з’ясувати чи уточнити. Минув певний (і не такий вже і малий!) час і у одній з футбольних телепередач я мав змогу побачити подібний (чи до певної міри схожий!) удар зі штрафного у виконанні Буряка. Але цю подію було все ж показано з більш зручної для спостереження позиції, і подробиці того, що відбулося, були краще помітні. Отож динамівець розганяється, робить замах, щоб ударити… Гравці, що вишикувались у «стінку», вважаючи, що буде передача верхом, дружно… ніби за чиєюсь командою… підстрибують! А Буряк б’є низом і воротар на цей удар просто не встигає зреагувати. Це ж як треба було «зіграти» свою роль на зеленому газоні, щоб усю «стінку» суперників змусити – ось так підстрибувати!
І завершуючи, скажу, що при всій гостроті існуючих проблем не втрачаю надії. На що саме?! На те, що і теперішньому поколінню динамівців удасться створити ігрові епізоди, які з більшими чи меншими підставами можна б було віднести до розглянутої теми. І ця тема, коли її коротко сформулювати, звучала б так – футбол і… мистецтво!
мы летели 0:4, штрафной в ворота "Спартака", Литовченко ударил с такой силой и злостью,
что выпрыгнувшего Дасаева вместе с мячом занесло в ворота! :)
Так что, ещё можно поспорить, у кого был сильней удар, у Буряка, или у Литовченко.
Оба могли разрушить любую стену! Был Серёжа Заец тоже с пушечным ударом...
Редко но сильно и метко ... Как минчанам в финале кубка
А у Сергея Зайца мяч от центрального круга в ворота летел по прямой, даже не вращаясь! Жаль, что Серёга был лишь защитником...
1Спорт
2 Наука
3 Мистецтво
Часто на заняттях я дітям приводжу приклади-аналогії з нашого навколишнього життя,інших видів спорту,' ,різних галузей науки,тощо
Наприклад,щоб пояснити краще комбінаційний удар-"Відвернення" я приводжу приклад з футболу ,коли гравець робить оманливий рух ,на який реагують гравці суперника-той же голкіпер,а потім гравець різко зміщується в інший бік і б'є у дальній відкритий кут воріт
Це ж теж мистецтво-мистецтво думки,коли треба швидко прийняти швидке нестандартне самостійне рішення
У шахах- жертвується якісь матеріал для відволікання фігури чи фігури суперника,а потім йде" разюче добивання "
Або є у шахах-"пішаковий таран та тичок"-це ж є й у футболі,коли або таранний форвард або гравець,який виконує цю функцію у певному моменті,який збирає на себе певну частину гравців суперника
,А в той же момент інші фігури(інші гравці) ,отримуючи простір добивають суперника
Безліч можна наводити прикладів,але беззаперечним є три складові як футболу та шахів-спорт,наука та мистецтво
З повагою
А Вашу думку щодо спорту, науки і мистецтва (у стихії гри...) можна було б висловити і, скажімо, так: активні складові і футболу, і шахів – воля до перемоги, уміння і фантазія.
Згоден на 100...200...300 і більше процентів.
Але пане Володимире, як Ви думаєте, чи хоч один з цих митців, включаючи митця-режисера, тобто тренера, відвідав хоча б театр ім. Лесі Українки, не кажучи вже про театр Івана Франка.
Та й хто з цих татуйованих з ніг до голови митців прочитав хоча б Гончара з Шолоховим, не кажучи вже про Жадана й Андруховича з Кафкою?
Чи хоча б один процитує вірша Блока, чи може Павла Тичини ( з "Сонячних кларнетів"), або вірші Сосюри ("Так ніхто не кохав..." ).
Дай бог, щоб я помилявся... Дай бог...
А Ви мистецтво...
Нинішній український футбол з мистецтвом має тіж самі риси, що й Три товстуни з Алісою з Задзеркалля...
На жаль...
Та ми все одно його любимо...
Парадокс...
Але футбол – це не тільки важка робота, а і гра. Так, якщо повести мову про матч «Динамо» з «Ференцварошем» у фіналі Кубка кубків, то і досі згадуються різкі зміни ритму гри, що їх кияни нав’язували супернику. То високі швидкості... то команда мало не пішки ходила по полю... То знову раптом високі швидкості... Щоб по полю пішки ходити, ніби особливих зусиль і не треба. Але цим суперника можна здивувати, а це немало.
Так само Мессі забив 6000 гол Барселони в Прімері
https://www.youtube.com/watch?v=bpKJl0B-fs4