Матриця

Розмірковуючи, кого ж Хацкевич виставить на цю визначальну гру, мені здавалось, що наш тренер залишить той же склад, що грав з Шахтарем, за виключенням, що в центрі захисту буде грати Кадар, а замість дискваліфікованого Шепелєва гадалось буде грати Сидорчук (бо хто ж ще може вийти в Хацкевича?). Але, як виявилось, я помилявся, Хацкевич замість Шепелєва в основі вийшов Че Че.

Але тут же виникли два питання.

Перше. Хто буде грати в опорній зоні? Один Буяльський? Згадуючи, як ті ж французи буквально зім'ялили наш захист в другому таймі минулої гри, то це здавалося авантюрним рішенням. Та й той же Буяльський швидко втомлюється , а тут потрібно буде грати за себе й того ще хлопця.

Друге. Грати без нападника, коли потрібно обов’язково вигравати також не камільфо. Та що поробиш: така нині у нас дійсність.

Що залишилося подивитися ...

Перші 10 хвилин ініціатива була за французами. Ми обрізувались на кожній третій передачі. Сумбур замість музики. Та тут виник гол. Красивий, як майбуття. І почалось. Французи поїхали відіграватись, а ми, як завжди, чомусь прижались до воріт (хоч ми знаємо чому…).
Але незабаром наші хлопці проснулись і, не хвилюючись, на високих швидкостях спочатку контратакували, а потім і зовсім стали нахабно і енергійно атакувати.
А в другому таймі ми заграли так, що здавалось на полі МанСіті (або Барса) грає в динамівській формі. Така гра болільників тільки радувала. Завжди б так.

Друзі, це щастя дивитись таку гру. Я боявся лише одного, що Хацкевич своїми замінами зруйнує її. Й коли побачив, що десь на 70-ій хвилині пішли розминатись Морозюк та Сидорчук внутрішньо напружився і благав бога, щоб ці заміні були виконані якомога пізніше, а саме тоді, коли гра буде вже зроблена.

Слава богу, що незабаром був забитий другий й третій гол.

Молоді Шапаренко й Миколенко сьогодні виблискували на поля як діаманти на красуні. Виявилось, що наша молодь вміє грати і любить грати в футбол, й заразила цим вірусом інших. Щось сталось виходити в командній грі. Хлопці перестали перетримувати м’яча, в результаті чого різко підвищилася командна швидкість, а кожну атаку динамівці намагались завершити ударом по воротах.

А як впевнено вів гру Циганков! Здавалось він бачить все: й попереду, й позаду, й по сторонам. Він вів гру, неначе професор, що знає все й вміє все.

Та все ж мені здалось, що Че Че не опорник. Його паси були блискучими, але відбір і підбір м’яча бажає бути кращими. Буяльский, як мені здалось, грав і за себе й за нього.

Особлива дяка Бойку. Як він не пропустив той м’яч, який з трьох метрів бив по нашим воротам Сар!… Диво імені Бойка! А рахунок то бувтоді лише 1:0. Пропусти - й хто знає, як тоді б склалася гра.

Й останнє. Хто може внятно сказати, чому так різко змінилась гра Динамо в останніх двох матчах? Звичайно Шахтар й Ренн не ставили ні автобуса, ні потяга перед своїми воротами. Гра в цих матчах йшла на зустрічних курсах, виникали величезні вільні зони. Тому й проходити такий захист було простіше, ніж перелазити через автобус, тим паче потяг.
Але ж, але ж. За Хацкевичем ніхто й ніколи не помічав любові до відкритого, романтичного футболу. Футбол Хацкевича абсолютно прагматичний. Тоді чому він наступив на горло власної пісні й підняв паруса атаки, та, навіть, став в’язуватись в абордажний бій?

Чому?

Чому він, який ще неділю назад в очі не бачив бразильців, а нині почав ставити їх в основі на надважливі матчі.

Чому? Відповіді я не знаю. Можу лише здогадуватись. Хто знає? Не мовчіть...

Тепер необхідно забути невдачі минулих місяців, не зупинятись на досягнутому й йти далі. Нинішня гра – це лише матриця, яку необхідно заповнювати кожну гру, кожним гравцем й всіма тренерами. Сьогодня я знову ловив себе на думці, що хлопці грають так, що навіть тренер не зможе їм перешкодити грати. Можливо я помиляюсь...

Дякуємо за гру, ДИНАМІВЦІ!