Читання модних дискусій про користь і шкоду здорового способу тренування “Динамо” навіяло згадку про Боба Бімона, який якось цибнув майже на дев'ять метрів. Що не кажіть, а життя в негритянському гетто шліфує здатність випереджати час.
Як там не було, а стрибок вийшов комусь боком. Чорнявий парубок отримав ловку блискучу медаль, а його колеги стрибунці двадцять років безпросвітної мастурбації.
Явище подібного, але складнішого порядку, накрило з головою і нас, сірих. Києводинамівців. Приблизно в той же час і загалом на ті ж двадцять років.
Валерій Васильович аж туди засунув планку футболу, що корчить до цих пір. Ми так довго наминали з його рук, що від інших харчів рік-два і вже нудить кров'ю.
Свідомо й підсвідомо, екзистенційно і трансцендентально, вперед і раком ми хочемо, щоб нам подали ОТЕ Динамо. Драма ниючого життя гурмана-вболівальника в тому, що повар відійшов. В кращий мать його світ.
Об'ява про пошук нового кока на привокзальному стовбі добряче потріпана вітром, надрізані телефончики відірвані з м'ясом, брудні патьоки дощу, сліз і шмарклів роками розмивали професійні вимоги до кандидата.
А кожна вицвіла вимога як постріл у вибриту потилицю.
Високий інтелектуальний рівень. Тупі предмети важко проникають в суть явищ і процесів. Краще з розумним втратити, ніж з дурнем найти. Відсутність фізкультурної освіти у ВВ схоже на добру ідею. А то зразу посилають по спеціальності. Фізрук як вишуканий матюк.
Доскональне знання футболу. Мало грати у футбол. Навіть мало круто грати. Не канає. Футболом треба жити і дихати. Бігти за ним відданою собакою, знати кожну тріщинку м'яча. Напам'ять цитувати правила і книжки, репліки і кричалки. З дня заснування і на віки вічні. Амінь.
Сповідування вертикального футболу. Вигравати у футболі означає рвати або душити. Два світа і два способи життя. Динамо і Спартак, Реал і Барселона, Ліверпуль і Мансіті. Ментально ми не навчені душити. Навіть дивитися на це гидко. Вивертає. Нам би рвати і рубати серед степу широкого.
Харизма. Потрібна не яєчня з салом і цибулею, а справжній Божий дар. Харизма має бути така, щоб не влазила в об'єктив. Щоб власника клубу перед розмовою з тренером тіпало і кидало в холодний піт. Щоб по ночам звав мамку і охорону.
Майже професійний психолог. Надзадача. Дати штангою по мордяці і поговорити про це. Не зламать об коліно тонку душевну організацію футболіста. Пояснить гравцям педагогічність пивної пляшки у задньому отворі. Вони ж як діти. Нерозумні.
Авторитаризм. Прийняті рішення впроваджуються вогнем і мечем. Без найменшої тіні сумніву. Альтернативні авторитети на кшталт, прости Господи, Леоненка спалюються живцем. Політ бутси над роздягальнею прекрасний як сльоза Фергюсона і слово Кварцяного.
Місцеве походження. В сірчаних міазмах нашого болота зарубіжні акули і крокодили не виживають, додому тягне. Клімат не в Красну Армію, тут і вітчизняному щупаку тоскно. Треба місцева холоднокровна гадюка по суті. Болотяна. Щоб совість не мучила, коли заради перемоги гравця треба зжити, пережувати і виплюнуть. Через тридцять років простить. Мрія дому Баскервілей також може підійти.
Одружений гетеросексуал. Жінка рядом. Рядом, я сказав. Основний інстинкт можна, звичайно, час від часу тамувати футболістами. У виховних для них цілях, типу троянда й виноград, красиве і корисне. Боюсь тільки, що з нашим контингентом вже за тиждень вилупиться ціла команда передастів у хорошому смислі. А це надмірне свято навіть для нашого вибагливого вболівальника. Суспільство не готове до таких канделябрів, бажана традиційність у стосунках.
Професійні канони, випалені плазмою зірки Полковника проломом у бетонній стіні, вимагають якнайточнішої відповідності. Як запоруки його величності результату. Прокрустове ложе перетворилося на пазл і спробуй підійти всім його щупальцям. Зірка погасла, а її світло продовжує рух нашим всесвітом, випалюючи все навколо яке не таке. Він плигнув, а ми задовольняєм себе руками.
Власник Динамо, зачарований футбольними полюціями семивосьмидесятих і півфіналом Ліги чемпіонів, в дитячій гарячці, один за одним вставляє пазли, а вони, тварини дикі, не сходяться. Не входять в пролом. Чіпляються серцями і конспектами.
Тринадцять друзів Суркіса, тринадцять керманичів Динамо за шістнадцять років по смерті нашого уособлення футбольного Бога. Як і на полі, Сабо та Лужного голими руками не спинити, — заходили двічі. Тринадцять разів входимо в ту ж саму річку. Ось тільки на березі у всіх однаково — завжди раптом не те.
Життя змінилося, майбутнє лякає, а ми нещасні і обдерті полонені минулого. Постійно мучимось в пошуках втраченого часу. Якого однак нікому не дають. Ікона нашого стилю за двадцять років виліпила в золоті п'ять команд — 75-76, 80-81, 84-85, 89-90 і 98-99. Безмежно грубо чотири роки на команду. Нинішні претенденти на захололий трон про таке навіть мріяти бояться. Їх з'їдають по ходу куди швидше.
Життя змінилося і номенклатура вже не про нас. Раніше, бувало, вранці гавкнеш на Динамо, а в обід тебе деруть насухо на столі у першого секретаря або президента. Сьогодні собаки на канавах брешуть, аж у вуха понакладало і нічого не скажеш — Футбол з Украины. Ускладнює буття.
Найкраща копія гірша оригінала, але не видно, щоб це когось зупиняло. Шістнадцять років хочемо стрибнути, але ліпимо копію кулі. Проблєма, що матеріал не підходить.
Чи стрибне нинішній ватажок зграї? Дивіться на вимоги і виробниче завдання. Не вірю, бо навряд. Знову промахнеться.
Кого на хрін колише моя віра? Просто кажуть, що надія помирає останньою...
“...Сразу же после окончания сезона на нас градом посыпались упреки. Обвиняли в «безволии», «нежелании вести борьбу», в «порочной тактике поперек и назад». Я до сих пор убежден, что это несправедливо. Так уж получилось, что в сезоне, особенно во втором круге, у нас на поле выходило едва ли не полкоманды молодежи. Огрехи в ее игре вполне закономерны, они – от неопытности, от боязни допустить ошибку, потерять мяч, испортить игру...” Про яке це Динамо, Господи?
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
