Чекаємо...

Я розумію, що контрольні матчі є тільки частиною тренувального процессу. І тільки так їх і потрібно сприймати. Але ж все – таки.

Все – таки якраз по таких матчах можна зрозуміти, що чекає нас в майбутньому. Поразка в таких матчах не трагедія. Поразка в таких матчах повинна бути приводом до роздумів.

Що ж ми побачили нового в грі нашого любимо клубу? Мені здалось, що НІЧОГО…

Ті ж самі провали в захисті, ті ж самі неточні передачі в штрафну площадку, та ж сама біготня без думки в центрі поля, та ж сама відсутність командної швидкості, ті ж самі величезні розриви в захисті (згадайте як був забитий третій гол – біля Гложека нікого ближче двох-трьох метрів не було). Все як завжди.

Наш тренерський штаб, очолюваний О.М. Хацкевичем, як завжди, нічого нового поки не зпродукував. Він лише, як мені здається, хоче зробити з трьох з половиною мільйонного Ф. Соля такого собі покращеного А. Бєсєдіна. І все. Бо навіщо щось потрібно змінювати, якщо команда приносить результат. Крутіть чи крутіть, критикуйте чи плачте, а 1:0 є переможним результатом. "Все хорошо, прекрасная маркиза..."

Склад першого тайму, як ми всі розуміємо, це основний склад, це гвардія Хацкевича. Не було лише капітана – старогвардійця Сидорчука. Але ж сьогодні ця «гвардія» нічим не запам’яталась і нічого не показала. Статистики немає, але мені здалось, що якраз Спарта, п’ята команда Чехії, контролювала в ці хвилини гру, була господарем на полі, читала на крок поперед все, що виписувало наше Динамо. Лише Циганков та Шапаренко намагались щось придумати неординарне. Їх намагався підтримати тільки той же ще незашорений нашою безглуздою та несусвітньою футбольною дійсністю Соль. І все.

Про голи. Перший гол й останній гол в наші ворота – це безглузда гра нашого захисту. Чи не було соромно нашим центральним суперзахисникам, коли переможного м’яча Бойко забивав 16-ти річний Гложек? А ось гол Ахмеда Алібекова був красивим. Ми рідко, дуже рідко, забиваємо голи з таких дистанцій. На мою думку він та Андрієвський в другому таймі були кращими. Хоча потрібно визнати, що передачі Андрієвського в карний майданчик часто були неточними.

Ну що будемо чекати і чекаємо… Вже півтори року чекаємо. Ще почекаємо. А оптиміст чекаючи, чекаючи й ще раз чекаючи, обов’язково стане самим запеклим й агресивним песимістом. Надіюсь, що до цього не дійде.

Чекаємо...

З повагою, Скіф.