Політика має бути... політичною!

Вибори наближаються. А вуха у нас – широкі… Отож чому б якомога більше лапші на вищезгадані вуха – і не накласти! Для чого накласти?! А щоб люди, навіть струсивши з вух вищеозначену лапшу, проголосували так, як треба. Може, саме так, як людям треба. А, може, так, як треба творцям лапші і тим, хто оплачує її створення.

Бо лапша, накладена на вуха, – це ефективний засіб переконання! Бо лапшу, яку накладають на вуха, готують не якісь там найнедолугіші з кухарів, а чудові психологи і високоінтелігентні люди. Ото ж до цієї самої лапші і треба поставитись з відповідною увагою і повагою. Враховуючи, певна річ, що лапша… вона і є лапша!

Бо лапша – як-не-як… ознака демократизму. Бо грубу силу, відвертий тиск на суспільство взагалі і на конкретного виборця зокрема ніби відсунули убік і… намагаються людей переконати. Не дати суворий наказ, а усе ж переконати. А навіть видимість демократизму – це вже демократизм. Ну, хоч якийсь.

Бо наприклад… якою має бути історія?! Хтось вважає, що істеричною… Бо оця і оця, і оця території були частиною імперії, можна сказати, її улюбленими окраїнами, а тепер… ну, ти глянь – незалежні країни! Бо колесо історії… повернулося зовсім не туди, куди йому натякали… Ну, ви ж знаєте… завжди проблеми з цими колесами! Особливо, коли і дурнів, і роздовбаних доріг більш, ніж достатньо.

Отож і політика має бути усе ж… політичною. А не демагогічною! Тобто вирішувати якісь проблеми – і всередині країни, і зовні. Політика можна порівняти з кухарем – нас не дуже цікавить рецептура його страв, нас більше цікавить смак того, що він приготував, і чи можна буде те, що приготували, їсти. Отож ми робимо чи робитимемо вибір і при цьому не дуже добре уявляємо, якого саме кухаря ми обираємо і якою буде політична страва, що він приготує.

Звичайно ж, певні орієнтири є, але ж немало і туману навкруги. Бо претендент, за якого проголосуємо, може бути дуже переконливим на трибуні і не дуже переконливим у житті.

Коли починається передвиборна пора, на вулицях з’являються люди, що роздають агітки, переповнені аргументацією на користь того чи іншого кандидата. Хтось з перехожих їх охоче бере до рук, хтось навпаки – рішуче відмовляється узяти. Ну, мабуть, розчарувавшись у політиці і політиках. І їх здатності щось змінити.

Я сам, як правило, беру пропоновані газетки, а вже потім на дозвіллі намагаюсь їх якщо не прочитати, то хоча б по можливості переглянути. Причина? Дуже проста. У нас… ну, так вже виходить… далеко не завжди кращими називають кращих. В силу тих чи інших причин, про які, може й, не варто говорити. Тут же, у цих, бува, і не надто цікавих агітках, як мені мені інколи здається, мають бути кращі журналістські сили. Чи хоча б добре помітні автори. Хай навіть приховані за псевдонімами. Бо у цьому випадку, щодо того – кращі чи ні… – лукавити не будуть. Бо для політиків питання шкурне – оберуть… не оберуть.

Отож і цікаво придивитися, а наскільки ж вони переконливі – оці кращі… Наскільки вони можуть бути цікавими у висвітленні можливо й не завжди цікавої політичної теми. Наскільки переконливі наші гомінкі політичні кандидати щодо вибору власної команди. Ну, хоча б тих її членів, що відповідають за передвиборний піар.

Отож хай пишуть. А ми почитаємо. І подивимось, наскільки переконлива їх аргументація щодо їхніх же кандидатів. Хай переконують нас у власній правоті, бо, мабуть же, хоч трохи уміють це робити. А ми не будемо поспішати переконуватись, бо усе ж прожиті роки, мабуть, хоч трохи навчили нас не поспішати цього робити. Отож і цікаво, а хто ж і як саме пудритиме наші уже добре запудрені, але все ще інтенсивно запудрювані мізки. Бо це ж, мабуть, таки будуть і справді кращі. Бо тут політики вже лукавити не будуть. Бо тут питання шкурне – оберуть не оберуть.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости