Почну з поезії, а вже потім перейду до футболу. Оцінювати творчість того чи іншого поета можна з різних точок зору. Ну, наприклад… скільки книг видано. Чи присуджувались літературні премії або якісь інші письменницькі відзнаки. Яка переважно тематика написаного. Який стиль. Кому адресовані вірші – широкому колу любителів поезії чи значно вужчому колу крутих знавців.
Талановитий композитор Борис Камінський (Чорнобай, Черкащина), пісні якого (це на мою думку…) Україна ще не знає у тій мірі, у якій вони цього заслуговують, колись висловився так:
– Головне це – не регалії… Головне – це поет чи не поет!
А можливий і такий підхід – чи багато у поета (навіть не віршів…) окремих рядків, що змушують зупинитися і замислитися. Якщо таких рядків немало, то поет і справді ж вартий уваги.
Серед українських тренерів є неординарні, творчі натури. Бо щоб команді перемагати чи хоча б просто демонструвати яскраву, самобутню гру, треба у неї (у цю команду… у її гру…) вкласти щось своє, вистраждане і небайдуже. Узяти відомі рецепти і обмежитись їх ретельним виконанням (від А до Я… чи, скажімо, від А до Б!) – цього ж замало. Потрібне і щось від себе.
Отож і футбольних тренерів, їх наполегливу роботу (і їх тренерську творчість!) можливо варто було б оцінювати не лише за турнірними показниками, а і за вчинками, висловленими думками, обставинами біографії.
Юрій Вернидуб, що тренує «Зорю», у багатьох українських уболівальників викликає симпатію. І симпатичною грою своєї команди, і цікавими думками, оприлюдненими в інтерв’ю. Одна з думок відомого тренера, яка мені запам’яталась, була такою – хотілося б, щоб усім гравцям моєї команди була надана можливість сповна проявити себе. Можливо, теперішній тренерський штаб «Динамо» працює у цьому напрямку набагато більше за Вернидуба, але у своїх інтерв’ю чомусь про це не кажуть. А, може, і кажуть, та я пропустив. З неуважності.
Згадується епізод з телепередачі. Один з українських тренерів (здається, Микола Павлов) розповів про таку прикру обставину. На післяматчевій прес-конференції він виразив свої думки надто гостро, за що і був оштрафований футбольною федерацією.
З цього досвідчений фахівець, звичайно ж, зробив відповідні висновки, бо при цьому мовив так:
– Я вже приготував гроші для наступного штрафу, але я таки скажу те, що думаю.
Іти за течією… чи проти течії?! О, це дуже непросте питання… Ну, наприклад… такий факт, про який не раз доводилось чути і читати. Таке траплялося і у нас, і у хваленій-перехваленій Європі. Гравець виступає у збірній, і ніби непогано виступає. Але у своєму клубі раптом перестає потрапляти у основний склад. І ось тоді і тренери збірної замислюються – а чи варто запрошувати футболіста, що не має у певний момент ігрової практики, до збірної? Бо і справді ж… а чи варто?!
Згадується, що Олег Блохін, тренуючи українську збірну, був усе ж позбавлений подібних «флюгерних» міркувань при визначенні складу своєї команди. Бо і, певна річ, тих, хто виступає у збірній, має визначати тренер збірної! А не тренери окремих клубів. А хіба ж ні?!
Треба згадати і те, що Олег Блохін пішов тренувати «Динамо», відмовившись від керівництва збірною. Тому і задаєш собі питання, а чи траплялось щось подібне у Європі. Чи зміг хтось сказати у Англії – не керуватиму збірною, а піду тренувати… «Манчестер Юнайтед»! Чи у Німеччині – не буду тренувати німецьку збірну, бо на мене чекає «Баварія»? Чи в Італії – не тренуватиму «Скуадру адзурру», бо команда моєї мрії «Мілан» втрачає свої позиції?!
Отож при всій критичності оцінок тренерської діяльності Блохіна у цей період, варто додати, що його любов до «Динамо» – поза всякими оцінками!
Українські тренери – як творці… Українські тренери – як особистості… Це тема цікава. І, мабуть, ще зовсім не вичерпана.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости