Свято, яке знову не з Динамо

Сумно та дуже неприємно визнавати, що сьогодні Динамо зовсім інша команда, та від минулої її відрізняє не лише нові гравці, нова форма та взуття, нові тренери, але і повна втрата дійсних рис , притаманних тільки київський команді. І це бентежить вболівальників, яким вдалось побачити саме те Динамо та мати можливість порівняти сьогоднішню та минулу команду.

Вчора гра в Харкові зі смугастими закінчилась з рахунком 1-1. Можна щось написати , але це пуста дія, бо і ця гра не стала яскравим дійством, а стала черговою сумною та нічого не значущою подією. Висловлювання Хацкевича- підтвердження цього. Тому я почну свою думку з подій, що відбулись після цього матчу. А саме вони дають багато інформації про майбутнє Динамо.

Після гри була урочиста нагорода Шахтаря золотими медалями чемпіонату УПЛ та святковий концерт. Так, вміють у гірняцькому клубі робити такі заходи. Але ж особисто мені дуже неприємно та боляче бачити , що кияни знову залишилися без нічого, срібні медалі не повинні когось заспокоювати, бо рівень чемпіонату став такий, що мабуть і бронза - це вже занадто для Динамо. А у Харкові - дійсно свято, на якому нас не було. А коли це свято буде в Києві ніхто не може сказати, бо підстав до цього немає. Немає від слова - зовсім.

Але я умовно став в цей час президентом Динамо Суркісом, хочу зрозуміти, що у нього в голові, що він думає про майбутнє клубу, про те, яким чином кияни мають стати володарями чемпіонського титулу та інших трофеїв. Якщо, такі думки справді ще виникають в голові володаря клубу. За останній час президент Динамо не один раз покидав свій кабінет та висловлював свої думки суспільству щодо майбутнього свого клубу, але слова завжди забуваються, якщо вони ніяк не підживлені діями. А якщо вони ще й суперечать одне одному, то це – біда. Коли я вчився в вищому закладі, нас навчили як можна робити щось нове, незнайоме, особливо, якщо воно виходить за кордони знань , опанованих під час навчання, і це реально допомогло та досі допомагає мені. Для цього треба навчитись працювати з паперами та документами , будувати шлях до цілі та поступово наближатись до неї. Розумію,що футбольний клуб відрізняється від заводу або фабриці, але там діють ті самі суспільні закони та правила , виконання яких завжди приведе до омріяної цілі, що наш смугастий суперник зробив.

Я розумію пана Ахмєтова, мабуть тому, що він дуже амбіційна постать і київське Динамо було таким подразником для нього, що не знаю з кім можна порівняти ці емоції. Але, це було дуже давно, наразі смугасті реально сильніший клуб України, хоча дуже болісно вболівальнику з великим стажем це визнавати. Неприємно, що це сталося не випадково та не вмить, а поступово та на фоні падіння рівня гри киян. А повернувшись у минуле, можна побачити, що, по - перше, пан Ахметов зробив дуже важливу та, як виявилось, слушну річ - він почав свій клуб повністю перебудовувати , по – друге, почав шукати свого тренера. Так, давно не таємниця, що у кожної команди завжди є свій тренер, якому вдається зробити те, що іншим не до снаги. І перше , і друге вдалось здійснити, не так швидко, як хотілось, але своєї мети рудий досяг. В той час Динамо пливло по інерції минулих досягнень та робило тільки косметичні перебудови.

Якщо взяти останнє десятиріччя, то воно дуже показове в цьому плані, але ж ніяких розумних кроків в Динамо не було зроблено. Крім доволі сумнівних розповідей про майбутнє футболу біло-блакитного кольору, та постійних динамівських сердець у якості головних тренерів, нічого більше не робилось. І ось черговий сезон Динамо став знов провальним. Я не розумію Ігоря Михайловича, як на мене, цей черговий ляпас повинен стати стимулом невідкладних змін в клубі.

Приклад Європейських клубів та нашого найзаклятішого друга повинен стати для Динамо зразком, або наступний сезон буде копією останніх років. І зміни треба починати вже сьогодні, з себе. Почати щось міняти в клубі, робити це з розумом, розумію, що швидко не вдасться перетворити клуб у сучасний, але треба щось робити. Невже приклад Ахмєтова не надихає на зміни, невже і гра, і трофеї , точніше відсутність їх, задовольняє володаря клубу Динамо, невже я за своє життя так і не побачу ту команду, якою можна тільки пишатись і яка викликає велику повагу до себе у суперників ? Завтра та в майбутньому?