Отож щодо вивчення того чи іншого предмета. Згадуються ще семидесяті роки... ну, звісно ж, минулого сторіччя. Ми, тогочасні студенти, вивчали марсизм-ленінізм. Ну, а нас у процесі цього вивчення – відповідно... ідеологічно підковували!
Як відбувалося оце... «підковування»?! Досвідчений лектор уміло читав один з, так би мовити, ідеологічних курсів.
Ну, наприклад, історію партії... Комуністичної, певна річ. А не однієї з нині сущих.Потім проходили практичні заняття, де розглядалися найважливіші теми. Готуючись до цих занять, студенти конспектували твори класиків марксизму-ленінізму. На заняттях розглядалося більш конкретно те, що вже було озвучено на лекціях. І тут уже брали слово студенти, висвітлюючи ті чи інші аспекти зачеплених питань.
І у моїй тогочасній студентській свідомості навіть не виникало сумнівів – тут частину з доробку класиків законспектувати не встигаєш, а коли ж вони... оці класики... понаписувати встигали усі свої томи?! Ну, одному з класиків... Леоніду Брежнєву... мемуари писали, як з’ясувалося, кореспонденти газети «Комсомольська правда». І загалом непогано написали. За що і по ордену одержали. Грошей, правда, їм за труди праведні не дали. Але ж орден – це теж непогано! Бо і в незалежній Україні, коли ордени вручають, про журналюг не дуже згадують. Ну, хіба що – як у депутати виб’ються!
Отож інколи і питання виникає – а іншим класикам... ну, Володьці Леніну і Карлу з Фрідріхом... хто ж їм їхні томища строчив?! Ну, питання делікатне. Хтось, може, і знає, та не скаже. Або якщо і скаже, то... після шостої чарки. А тоді далеко не кожен зможе почуту інформацію відповідно сприйняти.
Але повернемося до початої теми. Нині українські громадяни... як старанні студенти... вивчають таку нібито просту (а по суті і не дуже...) дисципліну – як демократія. Ну, виступів лідерів партій... ще, слава Богу, не конспектують. Бо люди зайняті... Та і наконспектувати можна такого, що і голова спересердя заболить! Але ж усі можливості для вивчення є. І агітки до виборів, і виступи експертів у ЗМІ. І що найцікавіше – виступи самих політиків.
Ні, ми таки не вміємо цінувати – те, що маємо! Ось уявіть собі... фантастика... чи наукова, чи ненаукова... не в тому річ! Ви студент... вивчаєте марксистські науки. І до вашої групи, на практичне заняття саме з оцих наук, приходить... ну, хто б ви думали... Карл Маркс або Фрідріх Енгельс! Хіба б вам не було цікаво?! Бо хто такі і Карл, і Фрідріх – політики... А хіба ми на політиків – живцем! – усе ж не надивились?!
Так надивилися, що декому уже й набридло... Чого, мовляв, дивимося на тих самих дійових осіб?! Давайте – інших. Щоб цікавіше було дивитись.
І ще одна цікава деталь. Вивчає студент марксистські науки. А потім приходить здавати екзамен, а від його результату залежить... одержить студент стипендію а чи ні.
А якщо говорити про таку дисципліну, як демократія, то тут... усе з точністю до навпаки. Тут уже студенти (виборці!) виставляють оцінки викладачам (тобто політикам...). І тут уже виборці вирішують, а чи одержить політик стипендію – тобто... місце у парламенті.
А тепер від загальних міркувань – до суворої конкретики... Тобто... як студенти.оцінили... своїх викладачів! Тобто про вибори до Верховної Ради.
Було у нашому парламенті – п’ять фракцій... І залишилося нібито – п’ять фракцій! Але вивіски у них – суттєво змінилися.
Ну, політики, взагалі кажучи... дядьки моторні! Сьогодні хтось – на лівому фланзі, завтра – на правому... А післязавтра – взагалі... шурує по центру!
Так, щось змінюється... а щось і залишається. Змінюється політичне обличчя парламенту, а залишаються нерозв’язані проблеми. Змінюються люди, що приймають відповідальні рішення. А залишається Україна. І наша любов до неї.
Отож зміни у політиці і до того ж помітні – уже є. А якими будуть зміни у житті?
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
